24. Його доброта

Василь створював перше враження людини-супермена, жор- стко!, запекло! в боротьбi. Коли вш виступав, полемiзуючи iз супротивником, його чорш очi пiд зведеними, мов крила птаха, чорними бровами горши, сипали юкри гнiву, його мова тодi вирiвнювалася й лилася розплавленою лавою. Вигляд у нього був справд^ як в отого козака в бою з однойменно! картини М. Струнникова, що виставлена в Дншропетровському юторич- ному музе! Д. Яворницького.

Однак коли я ближче шзнавав Василя, передi мною постава- ла дуже добра, лагiдна, милосердна людина. Вiн любив дiтей. Коли заговорював на вулицi з якимось хлопчиком чи дiвчин- кою, дитина враз усмiхалася до нього й переймалася довiрою.

Якось сiчневого ранку ми зайшли з Василем до видавництва «Дншро» й зустрiли на сходах старого чоловша. Вiн мав поро- дисте iнтелiгентне обличчя, був у демюезонному пальтi, застеб- нутому наперекосяк, у шапщ, що на!хала на сивi брови. Василь зупинився перед старим, Гречно привiтався, назвавши його на iм’я й по батьковь Я вловив тiльки слово «Ивановичу».

• Дайте, я вас застебну, — сказав Василь i став переспбати його благеньке пальто.

• Прошу, прошу, — вельможно дозволив старий.

Потм Василь ще помггив, що в старого розв’язався шнурок на тоненькому лггньому черевику й тут же присiв i став його зав’язувати. Одночасно вони голосно перемовлялися про яюсь висок матери. Сходами проходили люди, з подивом поглядали на обох.

Коли старий спустився вниз, я спитав, хто вш.

• Тарас Франко, син 1вана Франка, — вибачливо, сшвчут- ливо всмiхнувся Василь. — Зовсiм уже безпорадний старий.

У голосi Василя звучали теплi штонаци його добро! мами.

Пригадуеться, Василь розповщав свою дорожню пригоду, що трапилась у поТздь Один з його супутнийв по купе, коли Ва­силь уже задрiмав, поцупив його плащ i шшов до виходу. Василь кинувся за ним. ПоТзд уже рушав, i злодiй устиг пройти вагон, тамбур i спускався на сходи.

• Я, — каже Василь, — рвонув з його рук плащ i крикнув зi злютю: «Ах ти ж, свиня!»

Супутник по купе всю дорогу пробирав «слабака-штелиента», мовляв, не ми злодiевi врiзати як слiд.

Не мiг. То був би вже не Стус.

Коли в застшках КДБ Василевi влаштували зустрiч вiч-на-вiч з його другом, який був хворобливою людиною, не витримав слiдства й багато насвщчив проти Василя, то перше, що сказав з обуренням Стус, побачивши змучений вигляд колишнього друга:

• Боже, що ви з ним зробили, катюги!

СвоТх воропв Василь завжди називав Тхшм справжшм iм’ям, а слабкiсть колишньому друговi зумiв простити. I в цьому теж була Стусова доброта, його безмежне милосердя.

З катами Стус вiв себе жорстко, непримиренно, говорив !м у вiчi пiд час слщства й на судовому процесi правду про них i про те сустльство, яке вони захищають. Один з його капв прохо- пився фразою при згадщ про Стуса:

• У ще! людини якесь божевшьне почуття порядностi.

Якщо вже ворог так ощнював, то що вже тут можна додати!

24. Музей модерно! скульптури

Львiв традицшно дивуе сво!х гостей, але часом даруе й не- сподiванi враження навпь корiнним львiв’янам, яких уже не так просто чимось вразити. Такою приемною несподiванкою може стати вщвщання музею модерно! скульптури Михайла Дзиндри в Брюховичах. Його експозищя складаеться з майже тисячi абстрактних, символiчних, нi на що не подiбних скульптур. Кожну з них можна довго роздивлятися й по^зному пояснюва- ти, захоплюючись якоюсь неземною гармоншшстю форм i лiнiй. У межах майже швтори тисячi квадратних метрiв розмiщенi вiсiмсот вiсiм скульптур, як сьогоднi наповнюють простiр не­повторною потужною енергетикою.

У музе! працюе лише одна людина — панi Софiя Дзиндра, донька скульптора. Вона власноруч складае каталог робгт митця, сама доглядае за територiею, проводить екскурси та розповщае за чашкою трав’яного чаю про життя й свпогляд митця. Про ю- нування музею, захованого в сосновому лга на околищ мiста, знае небагато людей: переважно це творча молодь, художники, журналюти, мистецтвознавщ. Це й не дивно, адже музей вщкри- то 2005 року власним коштом i зусиллями Михайла Дзиндри.

Для огляду робгг потрiбно не менше кiлькох годин. Кожна iз скульптур iнтригуе, заворожуе, перевертае звичш уявлення про свт Кожна робота мае свiй шарм, адже автор прагнув створювати нове: не повторювати контури природи, наслщуючи п, а вийти за межi можливого, стати творцем. Про власну творчють скульп­тор говорив так: «Я заплющую очi й сиджу в тишь Я малюю форми, з порожнечi витворюю лшп, колiр, прослр». Митець створив власний св^ iз сво!ми законами, формами й щеалом краси. Можна приймати чи ввдхиляти !х, погоджуватися чи сперечатися, але одного не заперечити: вони спонукають до роз- думiв. У його роботах вiдчуваеться пульсащя життя, тому вщв^ дувач не може бути пасивним: вш мусить шдключати свою фантазiю, додумувати й придумувати. Усе це спонукае до твор- чость

Митець зумiв уникнути епатажу. Вш iз шаленою швидйстю й любов’ю до життя давав вихвд свош фантази, часто повторюю- чи, що творчiсть мусить бути динамiчним процесом, де кожна мить пращ приносить HOBi здобутки, а пауза — втрати. В останш роки Михайло не ми лшити, тому багато малював. Його ма- лярськi роботи — це скульптури, перенесет у двовимiрну пло- щину. Таких творiв автор мае понад вгамсот.

Кiлька рокiв тому молодий кш'вський режисер Наталiя 1ль- чук зняла документальний фшьм-експеримент про творчють скульптора. Про життя Михайла Дзиндри пишуть статтi та на- риси, його творчють обговорюють у професшних колах. Проте його музей, де зiбрано унiкальнi твори мистецтва, майже не вн домий широкiй публщи Вiн залишаеться для сучасних людей таемницею — невiдкритою, непiзнаною, нерозгаданою. Таем- ницею, яка тiльки чекае на сво'1'х поцiновувачiв. 6 сподiвання, що музей, здатний здивувати навпь вибагливих iноземних вщ- вiдувачiв, невдовзi стане культурною родзинкою Львова й змо- же належно презентувати украшське авангардне мистецтво i для сшввггчизнийв, i на мiжнародному рiвнi.

410. слгв За I. Ковалем

24. Мiф

Мiф — це оповщь про богiв i геро!'в, яю брали участь у ство- ренш свiту. Поняття «^фолопя» мае кшька значень: сукуп- нiсть оповiдей одше! культурно-иторично].' традици (скажiмо, шдоевропейсько'].', слов’янсько!', укра'шсько'О; особлива форма свiтосприймання; наукова дисциплша, яка дослiджуе мiфи й мiфологiчнi системи. Для реконструкци мiфiв використовують данi психологи, етнографи, археологи, лшгвитики, iнших наук.

Мiф — спосiб пiзнання свiту. У мiфологiчнiй свiдомостi макрокосм (природа) й мжрокосм (людина) взаемопов’язанi й становлять едину систему свгтобачення, де свiт шзнаеться через людину й навпаки. Релтя обожнюе вищу силу, а мiф — сили природи й пристраст людсько! душi. За переконаннями давшх слов’ян-язичникiв, Усесвiт пронизаний потужною демошчною силою. За християнським вiруванням, охороняти людину вщ i'i' впливiв покликаш Спаситель, ангели, архангели й святи

У давнину майже Bci народи мали noTpi6rn уявлення про свпобудову. Ушверсальних версiй походження космосу було кшька, i всi вони так чи шакше формували свiтогляд людей, керували !хшм духовним життям i побутом. Згодом вони стали звичними й вщобразилися в народнш поези. Давня людина жила в eдностi 3i Всесвiтом, природою, будучи 1хньою часточкою. Живучи в лiсi, нашi пращури думали, що й вони походять вщ дерев. Багато племен тотемами — першопредками, родоначаль­никами, захисниками й годувальниками — вважали тварин.

Задовго до появи людини планета була населена птахами й рибами. Тому й у мiфах вони постають причетними до свггобу- дови. 1з зародженням життя й створенням св^у пов’язували та- кож воду. Не дивно, що П культ юнував майже в усiх народiв. За давнiми уявленнями, ця живлюща волога iснувала й тод^ коли ще нiчого не було — ш неба, нi земль Згiдно з iншими вiруван- нями, свп був заснований павуком. Загалом у м!фологи рiзних народiв перевагу надано нерукотворному вибудовуванню свiту: надприродними властивостями надшено вогонь, воду, мюяць, вiтер i сакральнi предмети. Здатшсть бути магiчною могла одер- жати за певних обставин будь-яка рiч.

До св^огляду украшщв увiйшли вiрування та уявлення ба- гатьох поколшь, якi жили на територп сучасно! Украши й нале­жали до рiзних племен i археологiчних культур.

Проте для всiх традицiйних культур у всьому свт спiльною e спрямованiсть на поеднання трьох свтв: минулого, сучасного й майбутнього. yd культури будуються на шануваннi померлих предйв, i саме вiд ще! шани залежать добробут i душевний спо- кiй живих. I не тшьки тому, що старшi «вщгранювали» госпо- дарчий досвiд чи выдавали сили дiтям, коли тi були маленьки­ми. Просто мiж поколшнями iснуe мiстичний зв’язок (незримий

1. пiзнаваний через мiфологiчнi образи). Померлi предки вщхо- дять у потойбiччя й там приеднуються до всеблагого й усемогут- нього начала. Тому, щучи дорогою правди й шануючи тих, хто вiдiйшов у вирш, людина отримуе захист i шдтримку свiтлих сил. А вони, як свщчать мiфи, завжди перемагають.

24. Доля

В украшськш мiфолоrii Доля (Талан) — це начало досить позитивне. Кожна людина нерозривно пов’язана зi своею До­лею. «CBoei долi й конем не об’щеш» — так мовить прислiв’я. Однак, на вщмшу вiд грецького Фатуму, волю якого змшити не можуть нав^ь боги, Доля зовсiм не така невблаганна. Утм, вона й не така безтурботна та непередбачувана, як римська Фортуна.

Образ Долi ввiбрав риси украiнських селянок, вщ яких во­на мало вiдрiзнялася навiть портретно, хоч iнодi могла ставати щлком схожою на ошкувану нею людину або набувати вигля- ду незнайомця-панича. Проте в будь-якому образi активна, працьовита Доля вбрана гарно, а погана, лшива — у якесь лах- мiття.

Активна Доля найчастше уявлялася вродливою й надзви- чайно працьовитою жiнкою. Вона робила за господаря майже все: пщбирала колоски на його полi шсля жнив, щоб жодне зер- нятко не пропало, приносила колоски iз сусщських полiв, щоб у

2. господаря багатство примножувалося, самостшно влаштову- вала торпвлю або запасала на зиму продукти. Господар гарно'1' Долi може не боятися хвороб, бо вона обов’язково знайде здо- ров’я i сама йому принесе. Йому залишалося тiльки розкошува- ти i хвалити Долю.

1нша справа — Доля пасивна, недобра. Вона найчастше зобра- жуеться обiрваною, худою, заспаною нечупарою, яка валяеться десь пщ колодою або розважаеться дешде замiсть того, щоб пра­цювати й дбати про свою людину. Таку Долю можна «заслужити» або за велию ^хи, або за нашi справи, що ш не до смаку. Адже саме Долi обирають собi якусь дiяльнiсть, а якщо людина цього вибору не розумie й робить щось шше, ii Доля стае лшивою й сварливою.

У такому разi людина мусить або бщувати все життя, або якось вплинути на свою Долю. Не варто побиватися: усе ще можна змшити. Головне — це знайти свою Долю й з’ясувати, яка справа ш до вподоби. Про те, як вщшукати й спшмати Долю, мовиться в багатьох казках про бщного й багатого братв.

Якщо спшмана Доля виявляеться справдi лшивою, тодi i'i достатньо гарненько ввдлупцювати — i вона одразу за розум бе- реться. Проте в бшьшосп випадкiв Доля сама страждае ввд свого негiдного становища й намагаеться його змшити. Зробити це вона може, давши людиш слушну пораду. Як правило, вияв­ляеться, що бщний брат робив зовсiм не те, що треба було: вш сiяв пшеницю, а його Доля прагнула торгувати. Вона порадила бщ- ному братовi позичити в багатого карбованець, купити с^че- чок i продати ix. Бiдний брат так i зробив i, як i кожний, хто по- слухае свою — але тшьки свою! — Долю, швидко розбагатв.

Доля може бути й мшливою, особливо щодо багатих братiв. 1нколи вони, спостерпаючи таку велику радiсть свого колиш- нього брата-наймита, i самi вирiшують, висловлюючись сучас- ною мовою, змiнити профiль дiяльностi. Проте зазнають постш- них збиткiв i знаходять свою Долю шд колодою, у лахмтях i заспану.

Та хоч би як поради давала Доля своему господарев^ у бшь- шостi випадкiв людина мае досягати усшху самостiйно.

435 слгв За G. Боженком