3. Анна — королева Франци

Школи ранiше кияни не бачили подiбних видовищ, як того весняного дня. Гримша й двиготша вiд веселощiв княжа гора. Ршою лилися вино й меди, не згасали вогнища, не змовкали музики.

Князiвна Анна покидала отчий дiм i вшздила до нареченого. Уже були готовi вози з багатими скринями — золото, срiбло, персидськ килими, грецькi шовки, хутровi кожухи й Аннине вишивання — червоно-чорним i сонячно-зеленим. Анна бере це на згадку про теплу й привяну батьивську землю.

Вона стоггь, зiпершись на одвiрок, окидае посмутнiлими очима заднiпровськi луки. Чи е там, на далекш Сеш, отакi зеле- нi й квiтучi кручi? Чи спiвають таких шжних веснянок? Що че- кае i"i там, за глухими люами, серед невiдомих людей? Кому поскаржиться? Кому поввдае свою тугу?

Князiвна нишком витерла долонею сльозину, зняла з рiзьб- лено! полицi книжку. Вiзьме iз собою 6вангелiе. Адже це для не! переписав його найкращий писець, а майстер-чудотворець виго- товив узори окладу iз золота... Вiзьме ще багато книжок, читатиме !х, i !й буде здаватися, що вона вдома. Князiвна навчить i д^ей сво!х читати й любити книги.

Орими журавлиними ключами спливали роки. Сумовито хлюпала хвиля холодно! Сени. Нагадувала про бистроплинний

Славутич i про зелеш прибережнi Kpy4i, на яких п’ялися до неба CTpiMKi баш xpaMiB. Не було для Анни вороття на ту землю.

4. серпня 1049 року вона вшчалася з французьким королем Генрiхом Першим. Того дня Анна подарувала епископу свое 6вангелie. Воно було переписане давшм руським письмом. I до- ниш збертаеться цей ушкальний витвiр давньорусько'1' писем- ность

Hi, Анна не могла повернутися на батьювщину, але пере­несла сюди, у Францiю, куточок рщно! землi. Королева будуе кiлька церков, фрески й мозаши яких нагадували кшвсью. Одна з тих будов, споруджена в 1060 рощ в мют Санлга, збереглася до наших дшв.

Через одинадцять рокiв Анна овдовша. Придворна знать оголосила i"i регентшею малолiтнього спадкоемця трону Фшп- па Першого. Анна стала фактичною правителькою краши: ут- верджувала державш закони, пiдписyвала — теж кирилицею — найважливiшi державнi акти. Кирилицею зроблеш й написи на спш церкви в Санлiсi. То Аннина туга за рщним краем уписала св^лий спогад у мyрованi стши храму. То дочка Ярослава Муд­рого залишила слiд високо! освiченостi й культури, що жила в ii роду.

Життя Анни Ярославни було нелегким. Французьк хронiки пов’язують ii iм’я з iменем графа Рауля де КрепМ-Валуа. Пiсля смертi Генрiха Анна офiцiйно вийшла за нього замiж, хоча церква заборонила цей шлюб. 1075 року вона востанне шдписала разом iз сином державний документ.

На старому забутому кладовишд в далекому французькому мют Вiльeрi знаходиться загадкова могила iз зображенням на кам’янш плитi жiнки в корош. Латинський напис повiдомляe, що там упоко'1'лась Агнес. Легенди доповнюють це надто скупе повiдомлення: то могила достопам’ятно'1' дочки Ярослава Муд­рого — Анни, королеви Франци. Вона принесла на галльську землю книжки, любов до науки, побудувала прекрасш храми й палаци.

4. Лики вшценосних дочок Ярослава Мудрого

До наших дшв дшшли фресковi зображення родини Яросла­ва Мудрого на стшах Софи Кшвсько!.

У Ярослава було три дочки й чотири сини. Династичш зв’яз- ки князiв Кшвсько! Pyci можна легко уявити. Перша дочка Ярослава Мудрого — близавета. З нею була пов’язана знамени­та лицарська iсторiя. У близавету закохався варяг i3 княз!всько'1 дружини й попросив у батька 11 руки. Ярослав сказав, що може втдати замiж свою дочку тшьки за князя. Тодi цей варяг най- нявся у вiзантiйське вiйсько, став на його чолi й завоював острiв Сицилш. У вiршах, якi дiйшли до наших дшв, вш писав, що здшснив великi подвиги, а руська дiва не звертае на нього уваги.

Трохи шзшше у варяга закохалась iмператриця Вiзантi^ Зоя, але вш не вiдповiв взаемнiстю на 11 любов. Тодi iмператриця кинула варяга в пiдземнy в’язницю, але його вшсько повстало й звшьнило лицаря. Пiсля цього варяг повернувся до Скандина­ва (Норвеги) i вбив короля, свого брата. Як король, Гаральд Су- ворий нарешт змiг одружитися з близаветою.

Друга дочка Ярослава Мудрого, Анна, королева Франци, справляла дуже сильне враження на сучасниюв, тому що була ос- вiчена. К чоловiк, французький король Генрiх Перший, був не- письменний i на документах ставив хрестик; вона ж писала — Анна, королева Франци. Анна Ярославна привезла у Францш 6вангелiе, що й дотепер збертаеться в Реймс (у цьому мiстi й саме на цьому бвангели королi давали присягу). Особистим лицарем Анни був граф Бодуен. Цей лицар у Першому хрестовому походi вщвоював брусалим у мусульман i став ерусалимським королем. Там вш yвiв культ Анни. На початку тринадцятого столггтя в бру- салимi послiв зус^чали з надзвичайною пишнiстю, як близьких родичiв. Вони були дуже здивоваш. Анна стала центром лицар- ського гуртка, i францyзькi фiлологи знайшли у французькому лицарському епосi, зокрема в «Шсш про Роланда», опис кшв- ських ландшафтiв. Мабуть, королева розповвдала про Кшв i щ оповiдки знайшли вiдображення в лицарському епосi Франци.

До речi, е нашвлегендарна версiя про те, що Софш Кшвську врятував французький письменник Ромен Роллан. За радянських часiв Софiю Кшвську i Михайлiвський собор хотiли знищити й створити вище Хрещатика урядовий центр. Тодi вiдомий ре­ставратор Барановський звернувся до Ромена Роллана, i той у вщповщь надiслав листа Сталшу. У посланнi «вождю народiв» було сказано, що Софiя Ки'вська нерозривно пов’язана з коро­левою Францп i французька iнтелiгенцiя просить не знищувати найдавнiшу пам’ятку. Можливо, це i врятувало i"i для нащадюв.

Третя дочка Ярослава Мудрого, Анастасiя, була дружиною угорського короля Андрiя I. Вони похованi бшя озера Балатон, де й дотепер сто'ть капела.

Софiя Ки'вська — мюце паломництва туристiв з усього св^у, мiсце нашо' давньо' слави.

397 слгв За С. Кримським