24. Михайлова гора

Зелений пагорб над Дшпром, непомггне з автострад соснове царство над Прохорiвкою — селом, що тулиться до велико' ржи. Звщси зовciм недалеко до Канева, до Тарасово' гори. Здаеться, вони, гора Тарасова й гора Михайлова, бачать одна одну ^зь блакитну дшпровську млу й тихо про щось розмовляють, як розмовляють у Шевченкових баладах cтеповi могили.

Михайлова гора е одшею з наших нащональних духовних святинь. Вона тому й Михайлова, що понад тридцять ройв, аж до само' смерт, тут жив i творив професор Михайло Максимович.

Змалку Михайло, поза всяким сумшвом, був вундерйндом. Щось особливе таки дюталося йому вщ Бога. Шсля зайнчення Новгород-^версько' пмназп п’ятнaдцятирiчний хлопець опинився в московсьйй квaртирi свого дядька. Проте шд його опiкою вiн був лише йлька мicяцiв. Невдовзi Михайло став студентом словесного вщдшення Московського ушверситету. Пicля завершення навчання молодого боташка залишили для служби в ушверситеть Одним iз приятелiв Максимовича був Микола Гоголь, 1833 року вш писав Пушйну: «До реч^ менi пи­ше Максимович, що вш хоче покинути Московський ушверси- тет i 'хати до Кшвського. Йому шкодить ^мат...»

Першим ректором Кшвського ушверситету призначили про- фесора Максимовича. Клiмaт клiмaтом, а головне те, що його, як i Гоголя, нестримно потягло додому. Максимовичу довелося займатися налагодженням навчального процесу, господарськи- ми питаннями. У грудш 1835 року Михайло Олександрович подав у вщставку з посади ректора через серйозш проблеми i3 здоров’ям.

Усе-таки деяю листи Максимовича дають шдстави думати, що йому знайома була колiзiя мiж обов’язком адмшютратора й покликанням ученого. Можливо, жило в його душi те вшьно- любне сковородинiвське начало, яке велшо втiкати вiд спокус свпу, iдучи назустрiч поклику спорiдненоi пращ?

Тепер вш мав зосередитися на наущ й педагогiчнiй роботi. Переiжджаючи з Москви, Максимович сподiвався, що виклада- тиме в Киeвi боташку або ж зоологiю. Проте обставини змусили його переквалiфiковуватися на фшолога, що, утiм, для автора багатьох московських лпературних журналiв та альманахiв, ви- давця збiрки «:Малоросшсью шсш» щлковитою несподiванкою не було. «Так, ми пана Максимовича вже давно вважаемо своiм лiтератором», — сказав якось про нього Пушкш.

У Кшвському унiверситетi професор Максимович читав сло- веснiсть. Ще в Мос^ вiн займався дослiдженням «Слова о полку Iгоревiм». Михайло Олександрович був щедро обдарованою на­турою. Коли жив у Москв^ вiн захопився збиранням фольклору. Його збiрка «Малоросшсью пiснi» вiдiграла неабияку роль в ю- торii украшського романтизму. Доба романтизму взагалi харак­терна пробудженням нащонального самоусвiдомлення, широким iнтересом до витоюв iсторii, до фольклору й мов слов’янських народiв. Що ж до «Малороси» з ii екзотикою, геро'1'чною й загад- ковою iсторieю, красою природи, то тiei пори в росшськш i поль- ськш лiтературах запанувала справжня украiноманiя. Збiрка Максимовича тiльки пiдлила масла у вогонь.

Професором ушверситету Максимович залишався до 1841 року, а потм змушений був через хворобу подати у вщставку й пере- '1'хати на Михайлову гору.

Улiтку 1859 року Михайлову гору вщвщав Тарас Шевченко. Тут i досi сто'1'ть дуб, пiд яким любив вщпочивати Великий Кобзар.

437 слгв З журналу