24. Вщ серця до серця

До вщкриття таланту художниц Катерини Бiлокур, виявля- еться, була причетна славетна украшська сшвачка Оксана Пет- русенко.

Артистка вввiйшла в ii життя, як провидшня доль Та й зважте, Катеринi Василiвнi повернуло на тридцять дев’ятий, а мистець- кий свiт був для не!' закритий; хоча зверталася до багатьох уста- нов на Полтавщиш з проханням допомогти, нiкого ii драматич- нi листи не схвилювали, не зацiкавили. А вона ж творила на полотнах красу, i вам навколишшм було до не!' байдуже. Скшь­ки ж отак триватиме?!

I раптом у хат двоюрщо!' сестри Любовi Тонконог, яка меш­кала в сусвдньому з Богдашвкою сел^ що по той бш Загреблi, на протилежному березi рiчечки Чугмак, з радiорепродуктора по- чула украшську народну пiсню «Чи я в лузi не калина була?»,

яку виконувала Оксана Петрусенко. Шсня перевернула KaTpi душу: це ж про не! ствала артистка. Щойно шсня закшчилася, Катря прожогом вискочила i3 сестрино'! хати — i помчала додо- му. Бiля рiчки, де !! нiхто не бачив i не чув, дала волю сльозам, оплакуючи власне безталання. I, мов спалах блискавки, визршо рiшення написати листа сшвачщ Оксанi Петрусенко. Написати негайно, зараз же. Приб^ши додому, зачинилася в комiрчинi, засвiтила каганець — i до свiтанку компонувала листа артистщ, що пiснею збурила всю !! iстоту. А куди ж слати? Не запам’ята- ла. I написала: «Ки!в, академiчний театр, Оксаш Петрусенко».

На щастя, столична пошта доправила того листа Оксаш Ан- дрi'l'внi: занадто гучним було !! iм’я. А як сшвачка прочитала сповiдь душi самоуки, спати не могла: драма одержимищ роз- хвилювала !!, змусила перегорнути в пам’ят i сво! звивистi шля­хи-дороги. Пучок калини, що полум’яно червошв на шматочку полотна (Катерина Бшокур ще й прошюструвала шсню малюн- ком), не менше вразив !!: угадала в нiм незвичайний талант. «Допо- могти, обов’язково допомогти!» — одне було на думщ. Але як? Порадившись iз Василем Касiяном, Павлом Тичиною, пiшла до Центру народно! творчосп, там виклала все, що знала про одер- жимицю, — i полетiв лист до Полтави з проханням до мюцевих керiвникiв по!хати в Богдашвку, поцiкавитися роботами Кате- рини Бшокур. Заступником Полтавського центру народно! творчосп був тодi художик Володимир Хитько. «Безумовно, — пише вiн, — на мене !! твори справили враження своею казковою фантазieю, дшсно по-народному вираженою мовою декоратив­ного живопису». Кiлька картин Бiлокур полтавський псть узяв iз собою й показав !х Матвieвi Донцову, шшим художникам. Думка була одностайна: влаштувати виставку робiт художницi Бiлокур. Таку виставку було оргашзовано спочатку в Полтаву потiм у Киeвi. I розпочалося поступове вознесшня художницi: тепер у не! з’явилися мщш крила для польоту.

I коли в автобюграфи Катерини Бшокур прочитаемо рядки: «1940 року волею судьби Полтавський обласний будинок на­родно! творчосп дiзнався про мою роботу: узяли в Полтаву мо! картини, позвали й мене туди», не забудьмо, що тею «волею судьби» була Оксана Андрп'вна Петрусенко.

24. Спортивний лггопис Киева

Спорт як сощально-культурний феномен у його сучасному виглядi юнуе понад сто ройв. У царсьйй Росii спорт не був у ве- ликiй пошаш. Звiсно, народ у величезнiй кра'1'ш любив традицш- нi фiзичнi забави на кшталт гри в городки, плавання, усшяких атлетичних змагань, кулачних боiв. Освiченiша публiка охоче каталася на ковзанах, улаштовувала змагання з веслування та в^рильш регати, кiнськi перегони, скачки, а трохи шзшше — гонки на велосипедах, мотоциклах та автомобшях. Наприйнщ дев’ятнадцятого — на початку двадцятого столптя засвiдчено й сплеск защкавлення до боротьби, хоча це був радше цирковий жанр, а не спорт у сучасному розумшш. Регулярш ж заняття фiзичними вправами вважали здебшьшого забавкою дивакiв.

Завдяки зусиллям окремих ентузiастiв в останнi швтора десятилiття позаминулого столiття в ставленш широкоi громад- ськостi до фiзичного вдосконалення сталися змiни. У Киевi головним пропагандистом фiзичного виховання став бвген Гарнич-Гарницький — вiдомий у мют лiкар. Програма занять у заснованому ним 1895 року гуртку включала вправи з гантелями, на пмнастичних снарядах, шдняття ваги, боротьбу. Тренування проводили також iз фехтування, стршьби, биу. Часто оргашзо- вували спортивш вечори, якi збирали щоразу бiльше учасникiв i глядачiв. Сучасники охрестили Гарнича-Гарницького «бать- ком кшвсько'1' атлетики», а фактично вiн очолив увесь кшвський спортивний рух. Не менш вiдомим серед киян був ще один аматор спорту, який дуже багато зробив для його популяризаци в кра'1'ш, — лшар Олександр Анохiн (псевдонiм Росс). До реч^ вiн розробив систему вправ для розвитку сили, так звану вольову пмнастику, досить популярну серед любителiв бодибшдингу й донинi, а книжка з ii описом за життя автора витримала сiм пе- ревидань.

Спортом активно щкавилася молодь, а надто ним захоплю- валися студенти. Саме кшвсьй полггехшки створили першу в Киевi футбольну команду, до складу яко'1' входили мiсцевi гравщ. Уперше футбольний матч кияни побачили на початку 1900-х ройв у райош Шулявки, на полi навпроти цехiв заводу Гретера i Криванека (ниш ВАТ «Бшьшовик»). У 1910-i роки в Киевi юнувало вже десять команд, яю й створили Кшвську футболь- ну л^у. Популярнiсть спорту зростала, почали оргашзовувати спортивнi клуби. Саме в Киeвi 1913 року було проведено Першу всеросшську олiмпiаду. То була непересiчна подiя в спортив­ному житл Росшсько! iмперii. Змагання проводили за програ- мою Мiжнародного олiмпiйського комлету. Вони мали стати вiдправною точкою на шляху до перемог в Олiмпiйських ^рах, у яких до того Росiя або не брала учасп, або виступала не дуже устшно.

Перебiг i результати Першо! всеросшсько! олiмпiади в Киeвi змусили не лише киян, а й усю iмперiю усвiдомити, що спорт e важливим соцiально-культурним явищем, значення якого вихо- дить далеко за межi юнацьких забав. I ставитися до нього треба серйозно, осюльки це не лише потужний засiб фiзичного вихо- вання молодi, а й безпосередньо пов’язана з культурними, економiчними, сощальними й навiть полггичними аспектами життeдiяльностi краши сфера, яка водночас здатна активно впливати на повсякденне життя сусшльства.

427 слгв За В. Янковим