24. Вишивка: мистецтво I традицiя

Вишивка е одним i3 найулюбленiших i найпоширенiших видiв рукодiлля. За старих 4aciB на Pyci Bci жшки володiли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана 3i стародавнiми звичаями й обрядами украшського селянства. За допомогою голки й pi3- них ниток украшсью жiнки перетворювали просту тканину на витвiр мистецтва.

Дiвчинка восьмилггнього вiкy починала готувати собi прида- не й до п’ятнадцяти-шiстнадцяти роюв повинна була мати свят- ковий i буденний одяг, скатертини, рушники, яких мало б виста- чити на декшька рокiв. Готували рушники, якими одаровували на весiллi рщню жениха й почесних гостей. Перед весшлям улаштовували виставку виробiв, а за !хньою кiлькiстю та яйстю визначали майстернiсть i працьовитiсть наречено!.

Мистецтво вишивання мае багатовiковy юторш. У давнi ча- си, коли люди жили роз’еднано, кожен народ, а iнодi й невелике селище мали сво! особливост у вишивщ й iнших видах народно! творчость З поколiння в поколiння майстриш вiдпрацьовyвали й полiпшyвали узори й кольорову гаму, створювали зразки ви- шивки з характерними нацiональними рисами.

Сучасну вишивку можна використовувати для прикрашання дитячого й жiночого одягу, а також побутових речей: фiранок на вшна, серветок, наволочок, килимюв i панно, рyшникiв, фарту- хiв, сумок, сyвенiрiв тощо.

Отже, вишивка — це мистецтво прикрашати тканину. Протя- гом столiть вишивальницi експериментували з вщповвдними матерiалами, розвиваючи й удосконалюючи свое мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому свт, у мистецтв^ в ор­наментах iнших часiв i культур. Вишивку використовували для багатьох щлей: щоб yвiчнити пам’ять про поди приватного або сусшльного життя, для висловлення рiзних пол^ичних або духовних iдей, щоб продемонструвати статус, розповюти яку-небудь iсторiю або прославити красу природи.

6 в Укра!ш символи, у яких вишивка ввдграе важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в Укра!ш — здавна неод- мшний атрибут традицiйних народних свят. Важливi подГ! в житт народу нiколи не обходилися без рушнийв. Вишитий рушник завжди був знаком гостинносп — на ньому шдносили дорогим гостям хлiб-сiль; на рушниках приймали новона- роджених; з рушниками проводжали людину в останню путь. Шд час будiвництва нового дому рушниками пщшмали сво­лок, а попм дарували ix будiвельникам. Без рушникiв не обхо­дилось i весiлля. Рушник, на який ставали молодята, був запо- рукою вiрностi. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаю- чи !м щасливоi й мiцноi сiм’i.

Останшм часом усе частiше можна побачити людей в украш- ських сорочках. 1х одягають у днi релтйних i нацiональниx свят, на науковi конференцii та громадськi зiбрання. Певне, сучасш украiнцi iнтуiтивно вiдчувають, що !м бракуе таемних символiв, яю гармонiзують життя.

Змiнюються часи. Змшюються поколiння, ixнi вподобання та погляди. Змшюються одяг i прикраси. Але залишаються вшо- вiчнi традицii, як еднають нас iз нашими пращурами. Серед них i традицii, пов’язаш з вишивкою. Цi традицii е iсторiею нашо!' краши, iсторiею окремо'1 родини, iсторiею кожно'1 людини. Тож збережiмо цей скарб, щоб передати його наступним поколшням.

410. слгв З енциклопедп