Пам’ятка для учшв «Як писати переказ»

1. Не вщволшайтеся пiд час прослуховування тексту; слухайте уважно, максимально зосередившись на читанш вчителя.

2. Пiд час першого прослуховування тексту намагайтеся уявити почуте в образах, а також час i мюце, про яю йдеться.

3. Пiсля першого прослуховування тексту намагайтеся зга- дати, з яких за змютом частин вш складаеться (частини сшввщнос- нi з абзацами) i в якiй послщовносл розгортаються поди чи йде виклад думок. Протягом вщведених 5 хвилин мiж двома читаннями тексту можна занотувати в чернетщ слова, словосполучення, прост речення, дати, умовш позначення (по суп, це мае бути план пере- казу).

4. Шд час повторного читання не намагайтеся записати абсо­лютно все чи майже все почуте в чернетку, краще занотовуйте клю- човi слова, словосполучення чи невелик речення, дати й власш назви. Радимо при цьому в чернетщ пропускати мiж записами по одному-два рядки для того, щоб поим уписати у вшьш мюця вщ- творене з пам’ять

5. Написавши переказ у чернетщ, уважно прочитайте й вщреда- гуйте його (перевiрте текст на предмет тавтологп, багатства словника, подшу на абзаци, милозвучносп, правописного оформлення тощо).

6. Уважно перепиш^ь редагований текст начисто.

7. Перевiрте чистовий варiант переказу.

Ycnixie!

1. Народження nicHi

Ус знають, що «Реве та стогне...» написав Тарас Шевченко, але ж автора музики ще! шсш згадують нечасто.

Учитель словесносл Болградсько! чоловГчо! пмнази Данило Крижашвський щоразу, коли в Одесi гастролювала трупа Мар­ка Кропивницького, бодай на день при!здив за сотню верст iз свого мютечка до шумливого приморського мiста.

З Марком Кропивницьким вш був знайомий давно, схиляв- ся перед блискучим талантом свого земляка (обидва були родом

з блисаветградщини), тягнувся до нього. Спостершаючи за гля- дачами, зачарованими грою улюбленого актора, вщчуваючи особливе емоцiйне напруження в зал^ коли вiн спiвав народнi шсш (!х у кожному спектаклi було завжди юлька), Крижашв- ський мрiяв присвятити Кропивницькому власний музичний твiр.

Словами пiснi став початок балади «Причинна» Тараса Шев- ченка. Одше! щасливо! митi народилась i мелодiя. За першо! ж нагоди Данило Крижашвський награв Марковi Кропивницько­му на фортешано свою мелодiю. За хвилину шсня залунала на повний голос, шби була давно й добре вщома знаменитому акто- ровь

Обом дуже хотiлося оприлюднити шсню. Ноти вдалося на- друкувати окремим виданням iз присвятою Марковi Кропив­ницькому, але загал i'x не побачив: ус примiрники видання конфюкували (з 1876 року було заборонено ставити украшсью слова пiд нотами, можна було друкувати самi ильки ноти). Та навiть через п’ять роюв пiсля скасування цiеi безглуздо! заборони твiр на слова Шевченка не допустили до людей. Що ж робити? Невже цю шсню школи не почуе народ?

I Кропивницький виршуе засшвати ii в одному зi спектаклiв. Це, звичайно, було ризиковано, бо ввдходити вщ затвердженого цензурою тексту заборонялося. Можливi серйознi неприем- ностi — заборона гастролей, штрафи... Однак вiд свого ршення Марко Лукич не вщмовився.

У цей день у театрi йшла п’еса Кропивницького «Дай серцевi волю, заведе в неволю». Коли в четвертш ди 1ван Непокритий, якого грав сам автор, повщомляв, що йде в солдати замють свого побратима Семена, який щойно одружився, у залi завжди вщчу- валось емоцшне пiднесення: учинок 1вана зворушував своею людяшстю. I ось в цей найяскравший момент спектаклю, коли в ньому мала звучати шша тсня, Марко Лукич вийшов на аван­сцену i, витримавши невелику паузу, засшвав:

Реве та стогне Дншр широкий,

Сердитий вiтер завива...

Прекрасний баритон Кропивницького лунав особливо пов- ноголосо, помггно було, що артист хвилюеться, що настав якийсь значущий момент. Мелодiя зачаровувала, вона гармош- ювала з образом буряно'! ночь Марко Лукич уловив настрш залу й ледь поманим рухом руки подав знак: «Стваймо разом!» I зал шдхопив пiсню, бо ж багато присутнiх добре пам’ятали слова, якими розпочинався «Кобзар».

Той вечiр детально описали його учасники. Ввдомо навiть прiзвище полiцейського (Рудковський), який, здогадавшись, що ввдбуваеться щось «незаконне», притримуючи лiвою ру­кою шаблю, побiг iз першого ряду через увесь зал на вулицю, а там, iз примiщення фабрики, де був телефон, кричав у слу- хавку: «Бунт... демонстращя... прошу негайно пршхати!» За кiлька хвилин з’явився пристав, спектакль було перервано, розпочалися дiзнання. Однак твiр, який ненависники всього украшського намагалися не пустити до людей, уже вилепв на волю, щоб стати улюбленою шснею нашого народу.

450 слгв За Г. Клочеком