24. Вщтшки см1хово1 енерги

Слово «смiх» наче випробовуе спроможшсть мови за допо- могою всiляких префiксiв i суфiксiв окреслити найрiзноманiтнi- шi вiдтiнки пов’язаних iз ним понять. Iнодi гранi мiж вiдтiнками невиразнi: узяти когось на посмiх, але веселий чи свплий по- смiх. 1нша рiч — посмшище, посмiховище, посмiховисько. Тут уже суфшси додали свое! однозначно темно! барви. Здрiбнiння знову ж таки вносить сумшв: у чому — посмшщ чи усмiшцi — бшьше тепла та щиросл?

Утiм, хоч якими гарними ештетами не прихорошуймо посмш- ку, на нiй залишатиметься знак того префiкса «по-» (по-латиш це «те, що прибите спереду») — знак ii перебування в душевнш сферi з негативною енерпею. Посмiшка може стати чимось агре- сивним, грубим, !й бiльше пасують не вельми приемнi епiтети: крива, глузлива, холодна, iронiчна, саркастична, гадюча (ехидна). Не влагiднюе ii ще один ступшь здрiбнiння (посмiшечка); не по- може й епiтети здрiбнювати: кривенька посмiшка ще неприемнiша, ашж крива — здрiбнiння працюють тут не на ласку й добро, а лише на зло.

1нша рiч — усмшка. Iдкi епiтети не пасують цьому слову. З усмшки шхто не зробить «усмiховища», бо не можна взяти когось на усмiх (як на посмiх), бо е мамина усмшка й усмiшка

Джоконди. Усмiхаeться, а не посмiхаeться природа квтами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмшка — гарний дарунок, мов свплина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуемо: «Усмшка!»

Префшс у словах «насмiх», «насмiшка» не залишае сумнiвiв щодо свое! барви. Насмшка — глузливий жарт: префшс «на-» (така вже радикальнiсть префiксiв!) докорiнно змiнюe «оздо- ровлювальну» природу смiху: тут у гру вступае жовч.

Утм, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на су- фшси. Насмiшкуватiсть — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дш суфшса пiдкрiпити отим дуже звич- ним, що так часто на вустах, при^вником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмшкувата — зовам не погаш риси д!вочо1 вдачi. Римляни сказали б: «1з крихтою солi» (у нас — iз перцем). Саме з крихтою, бо далi — уже не сшь, а жовч.

Насмiхатися з когось i висмiювати когось — неоднаковi речi: висмiювання ввдверте, а насмiхання часто приховане, тим i не- безпечнiше. Усмiшка й насмшка, дарма що в Тхнш основi той самий корiнь, — щлком рiзнi: усмiшка живиться радютю; насмiшка — злом, дiлимося з кимось усмшкою, щоб iще комусь було радюно й добре; насмшкою — аби було зле.

«Немае зла, щоб на добре не вийшло» — для всiх випадйв пiдхоже прислiв’я. А ще кажуть, що з насмшки люди бувають, а насмiшникам очi вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому шдтвердження. «Горошина! Горошина!» — насмiхалися з нього однокласники (латиною cicer — горох). «Ще позаздрите моему прiзвищу!» — пообiцяв насмiшникам завзятий хлопець; хто знае, чи був би таким заповзятливим, якби не т насмшки.

Перший iз-помiж усiх лукавих насмiшникiв — Мефiстофель. На його жовчному обличчi — знак найлукавшоТ, найгостршоТ iронil. ПротистоТть Тй лишень те, що нiколи не може бути ш смiшним, аш осмiяним, — усесильний творчий дух любовь

438 cnie За А. Содоморою