24. Лесина подорож до трамщ

Подорож до трамщ вщбувалася навмисне звечора, щоб по­дивится на тисячолй’ш пам’ятники в мюячну нiч, коли вони здаються особливо величними й загадковими. До того ж у такий час менше помггш пошкодження, яких зазнали цi вигвори вщ довгого часу й безжалiсного впливу людини. Ще здалеку, на пщ- ходi до групи пiрамiд, хгось згадав, що понад сто ройв тому на цьому мющ проходив Наполеон зi своею армieю. Показуючи рукою на пiрамiди, вiн сказав сво'1'м воякам:

• Солдати, на вас дивляться сорок столпь iз висоти оцих т- рамщ! Цього досить, щоб бути хоробрим!

Мандрiвники минули тщаний горб, спустилися в неглибоку улоговину й звщси дивилися на громаддя трьох пiрамiд, що ви- мальовувалися на глi неба монументальними силуетами. З ще! тисячолпньо! гишi раптом прорвалося моторошне завивання шакалiв. Леся разом з шшими обiйшла поволi Хеопсову шрам^ ду, яка вражала своею величчю.

Цю найбiльшу кам’яну споруду стародавнього свпу збуду- вав для себе фараон Хеопс майже три тисячi ройв до нашо! ери. До Ейфелево! вежi в Парижi це була найвища споруда свiгу — сто сорок шють iз половиною метрiв. И складено з точно вирiза- них i щiльно припасованих вапнякових блойв масою майже двi з половиною тонни кожний. На цю споруду було використано два мшьйони триста тисяч таких блойв. Це неймовiрна рiч для тодшньо! техшки, власне, за i'i' вiдсугносгi. Поряд стопъ шрам^ да Хефрена, нижча вщ попередньо! лише на три метри.

Дивне почуття опанувало всiх, коли проходили помiж цими двома рукотворними скелями. Хоча вщстань мiж ними була до- сить велика, однак здавалося, немов щось зависло над головою й тисне до земль 1шли мовчки, намагаючись ступати безшумно. На обличчях — чи то затамований страх, чи просто пригшчення.

Коли трохи вщшшли, Леся немов сама до себе сказала, що стан деякого збентеження й розгубленост щлком зрозумший: перед собою бачиш усю маршсть велично! пращ, укладено! (з примхи деспота) у шкому не погрiбну геометричну фнуру, бачиш грагедiю стародавнього народу.

Шсля цього мандрiвники попрямували до стату! Великого сфiнкса, що височiла поблизу шрамщ. На Лесю дивилася кам’яна напiвлюдина-напiвзвiрина з рештками лев’ячо! гриви, з дiрка- ми на мiсцi носа й очей. Кажуть, що голова сфшкса свого часу слугувала мшенню для наполеошвських солдатiв.

Тисячi роюв ця потвора непорушно дрiмаe серед пустель Витесана i3 суцшьно! кам’яно! брили, вона сягае двадцяти мет- рiв заввишки, п’ятдесяти семи метрiв завдовжки i важить майже п’ятнадцять тисяч тонн.

«Ми бачили велию шрамщи й Великого сфiнкса, — писала Ле­ся, — це справдi щось едине на цшм свш! Нiякi картини, фотогра­фа не можуть дати справжнього поняття про душу цих камшних ютот. Особливо сфiнкс — вiн мае велику тисячолггню душу, живi оч^ вiн немов бачить вiчнiсть. А який там пейзаж перед очима сфшкса! Не розчарував мене бгипет, а ще бшьше причарував, i те- пер тшьки я зрозумша до кiнця його генiальний хист».

428 слгв За А. Костенком