20. Гешй з мое! вулищ

Майже щоранку, iдучи на роботу, я зустpiчаю велично-гар- ного сивого чоловша — мальовничо-довговолосого, з пишними вусами. Вiн статечно чимчикуе або з майстерш додому, або навпа- ки. Це людина, яка створила бшьше двох тисяч шeдeвpiв, котра, за власним зiзнанням, розмовляе зi сво'1ми полотнами, як iз рщ- ними дльми. Вш 1здив i3 Нью-Йорка до Киева, аби поговорити з тими, хто залишався на Батьйвщиш, а потм навпаки, щоб не сумували за батьком полишеш на чужиш. Ще каже, що волiв би бути подiбним до Шиви — давньоiндiйського бога з двадцятьма руками. Може, тодi б змщ нарештi, написати все задумане.

Стиль майстра справдi не шддаеться жодним хитромудрим класифшащям. 6 в нього пейзажу портрети, на'1в, щось узагалi казкове, грандiозний цикл абстрактних робгг. Усе це неможливо сплутати з роботами шших митцiв, принаймнi в нашш галакти- цi. Пльонтанiзм — це назва, яку митець жартома дав своему сти­лю. Ввд ^в «плести», «пльонтати»: картини шби створенi з клу- бочкiв чудернацьких ниток.

Уллку 2005 року в Украшському домi вiдбулася найбiльша за весь довгий та плщний творчий вш 1вана Марчука виставка його творiв. Кожен, хто хоч колись бачив щ картини, неодмiнно вщчув 1х невимовний магнетизм, щось таке, ввд чого не можуть вадрватись анi око, анi душа. А тепер уявль собi, коли таких ро- бiт в однiй залi аж триста. Люди виходили з ще'1 виставки, наче пiсля якогось грандюзного духовного ритуалу.

«Свгт ловив мене, але не впшмав», — казав Григорш Сково­рода, босоногий фшософ i поет, байдужий до пропонованих йому гучних титулiв i всiляких мирських гараздiв. Ще до знайомства з 1ваном Марчуком мене вперто переслщувала думка про подiб- нiсть долi й характеру цих двох украшщв. Коли поспiлкувався з 1ваном Степановичем, переконався: аналогiя щлком виправдана. Такi рiзнi часи й така подiбна горда творча самодостатшсть! Така байдужiсть до слави, зневага до суетних спокус.

Обох доля носила свтами. Можновладщ, ображенi 1хньою незалежнiстю, обох цькували в древнш, мов свiт, вишукано садистський споаб, створивши навколо них психологiчну бло­каду. 1м’ям 1вана Марчука (як зiронiзував сам майстер) у ам- десятих роках лякали молодих художнийв. Спiлкування з «не- правильним» Марчуком автоматично замикало перед ними вс дверь Влада щосили намагалася зробити з нього «неособу», котру не вбивають, не мордують, а за вказiвкою згори просто нiбито не бачать. Тож Марчук ем^рував, вирушив за моря.

Та з комфортного Нью-Йорка, де, до реч^ його визнали й полюбили, вш повернувся в Украшу. А тридцятого вересня 2005 року в K^Bi було закладено музей художника 1вана Мар­чука — культурний центр на Андрй'вському узвоз^ де митець готовий викладати i де будуть зiбранi Bci його картини.

Тож називаймо речi сво'1ми iменами: серед нас живе гешй. I не треба чекати ще швстолггтя, щоб потм це визнати. Спробуймо зробити це просто зараз. Це так приемно, коли часом, просто йдучи на роботу, випадково зус^чаеш на сво'1й вулищ гешя.

430 слгв За А. Глазовим