17. Шевчентана 1вана Марчука

Тарас Шевченко — нащональний поет украшського народу, тому кожний украшець мае свого Шевченка. Але — о диво! — чим бшьше занурюешся у свiт його поезш, записи щоденника та подробицi життя, тим бшьше починаеш розумiти невичерпшсть цього феномену нашо'1 iсторil та культури. Шевченко давно вже юнуе у двох паралельних вимiрах: як реальна юторична особа i як згусток украшського духу, матерiалiзоване втшення нацiо- нального пророка та духовного во1на, поставленого небесними силами на вартi наших душ.

1ван Марчук — наш сучасник, народний художник Украши, знакова постать для нащонально'1 i св^ово! культури в 11 позача- совому вимiрi.

Багато паралелей можемо спостерегти мiж життями Шев- ченка й Марчука: обидва вийшли з глибин укра1нського села; обидва без протекци, завдяки лише вродженому талантовi й ти- танiчнiй працi, досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популяршсть i славу, усе життя були сам^никами.

Його Шевченкiана — це сорок два твори ^з ста задуманих), це Шевченив «Кобзар» з його, Марчуковими, малюнками.

Художник шов не шляхом буквального шюстрування рядив поета — вш намагався передати напруження слова шевченйв-

ського «Кобзаря», пал^ру емоцш, духовних поривань, фшософ- ських роздумiв.

Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетично! мета- фори, вiдзначаe своeрiднiсть трактування «Кобзаря», тонко вщ- чуваючи непомiтнi нав^ь для багатьох мистецтвознавцiв плас- тичш деталi: «Марчук явив нам свого Шевченка, не подiбного на Шевченка Сластюна чи Касiяна, але саме тим i цiкавого. Бу­ла ще, мабуть, у художника мета показати, що “Кобзар” — це вже не книжка, а плоть землi нашо!. Трiщини, якi пробшають через долонi, одяг, бандури, чола Шевченкових персонажiв, нагаду- ють трщини у висохлому вiд суховiю чорноземь Вiдчуваeться спекотна суша землi, але i i'i' родючiсть, непохитнiсть i незнищен- нiсть... Вiн змушуе нас шшими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити i в собi змщнити його фiлософський дух».

У центрi циклу образ Шевченка — сiм портретiв поета.

Ось один iз них, де Шевченка зображено молодим, зосе- реджено-задумливим (це перiод «трьох лiт» — переломний у житт Тараса). У ньому — юторичне прозрiння й нова для Шев­ченка тема людсько! самотностi у свт, пересиченому брехнею, заздрiстю, тдлютю та дволикiстю.

Настро!, що охопили поета, надзвичайно складно передати пензлем, але Iвановi Марчуку це вдалося. На його картиш Тарас у зажурi прихилився до дерева, плля якого химерно розрослось i так густо заповнило проспр, що в ньому заплутались i люди, i птахи, i саме небесне свггило. Пiтьма оповила свiт, i лише палахю свiчi рослин, що, беручи щлющу енергiю життя з глибин рщно! землi, розливають навколо себе трепетне сяйво нади на немину­чий прихщ справжнього дня — теплого й сонячного.

Узагалi ж, мовлячи про Шевченйану 1вана Марчука, може- мо стверджувати, що ш до не!, нi пiсля не! не було такого глибо- кого й пластичного, акцентовано-психолопчного трактування Шевченкових образiв.

Цi твори художника збертаються у фондах Шевченкiвського нацiонального заповвдника на колишнiй Чернечiй — Тарасо- вiй — горi.