15. Порцелянова казка

Порцеляна завжди була влленням краси, витонченосл, розкош^ посудом «найкращих домiв», гордiстю приватних i му- зейних колекцш. У твореннi ще! краси й гордосл роль фахiвця з розпису, який е насамперед живописцем, графшом, важко переощнити. Доля чаш^ наслнно! тарiлки, сервiзу чи свiчника — у прямому значеннi в його руках. Чи набудуть iз роками щ тарiлки, вази, ф^урки статусу художнiх цiнностей, чи будуть забул — ось у чому питання.

Нинi, коли епоха йде семимильними кроками, мистецтво теж не розмшюеться на дрiбницi — працюе великими мазками. Здаеться, що тонке, кроттке, технологiчно складне й консерватив- не ремесло ручного розпису порцеляни приречене на вимирання. Це заняття вимагае шшого ритму, усамлнення та помiрковано^ зосередженосл, ледь не монастирсько! тишi.

На щастя, у нашiй столицi ще не перевелися добровшьш са- млники, якi творять справжню красу. 1х можна знайти в Май- стерш колекщйно! порцеляни, де працюють Олександра Кара- сьова, Юлiя Красна та Тхш учш. Життя в мистещв для цих художниць розпочалось у вiсiмдeсятих роках. Олександра i Юлiя пройшли ва етапи великого шляху художниць-порцeлянiсток. Тепер жшки працюють над сeрieю настшних тарiлок i3 краеви- дами Киева.

Кожна з художниць пропонуе свою манеру розпису й автор- ський погляд на дорог серцю мюця. У ЮлiТ КрасноТ — глибина, об’ем, увага до деталей, в Олександри КарасьовоТ — настрш, варiацiТ на тему, вiльний полiт, мiнiмалiзм малюнка. Роботи ЮлiТ е шби продовженням украТнськоТ iсторичноТ традицiТ в розпис порцеляни наприкiнцi дев’ятнадцятого — на початку двадцятого столлтя. В Олександри КарасьовоТ — КиТв умовний, не фотографiя, а образ, нагода для вшьних асоцiацiй, лeгкi вправи для розвитку розумовоТ дiяльностi. У роботах Юли майже не бувае «бших плям»: ТТ тарiлки «наповнеш» об’ектом зображення, хай то буде Софшський собор чи Кирилiвська церква. Олександра ж на- магаеться не зафарбовувати порцеляну, а всшяко тдкреслювати ТТ бiлизну. Залишаеться тiльки шкодувати, що роботи, якi вже знайшли своТх власникiв, тепер можна побачити лише на зшмках.

Малюнок на порцеляш мiстить справжнiй парадокс. У чому ж вш виявляеться? З одного боку, до фахiвця з розпису висувають високi вимоги, як i до будь-якого художника, що взяв на себе смшивють сказати власне слово про свгг. Водночас потенцшний власник сeрвiзiв, чаш, ваз, таршок за багатовiковою давньою традищею хоче бачити красу в однш застиглiй точцi, як лiки вщ хвороб усього свiту. Наявнiсть такого парадоксу шдтверджують слова художниць. Вони кажуть про бшу гладь порцеляни як про полотно, про чистий аркуш паперу. Що тут можна додати? Мабуть, лише те, що чиста краса — це лише iлюзiя, недосяжний щеал, а крихю предмети з порцеляни — вдеальна нагода про це подумати.

386 слгв За I. Герасимовою

16. Про химерний будинок та його творця

Навесш 1901 року Владислав Городецький розповiв прияте- лям-архтекторам Олeксандровi Кобелеву й Володимировi Леон- товичу, що придбав земельну дшянку на престижнш Банковiй вулищ, щоправда, на крутоярi, i збираеться звести там багатопо- верховий житловий будинок.

• Ви — божевшьний, мш друже, — посмiхнувся Кобелев. — Там будувати не можна. Лише божевшьному може спасти на думку така щея!

Городецький спалахнув: рiвно за два роки, день у день, вш святкуватиме новосшля.

Друзi уклали парi, у сввдки взяли Леонтовича.

Городецький перший у Киевi вирiшив звести будинок на бетонних набивних палях, як нещодавно винайшов мiсцевий iнженер Антон Страус. Тож крутояр Городецького не злякав, навпаки, бо вш любив подражнити публшу чимось оригшаль- ним. Один iз перших у Киевi купив автвку й гасав вулицями, лякаючи коней, запряжених у фаетони. А то придбав мавпу й прогулювався Хрещатиком з нею на плечь

Купивши дiлянку в борг, Городецький сам створив проект, а грошi на будiвництво взяв у Товарисга взаемного кредиту. За один будiвельний сезон у землю було забито п’ятдесят бетонних паль шд фундамент, зведено стши й покладено дах. Ще пiвтора року тривало оздоблення, потм фасад «вдягся» в цементне лш- лення. I точно того дня, обумовленого в пар^ Городецький зап­росив друзiв i колег на оглядини нових апартаментв. Серед них i Кобелева, з яким бився об заклад, та свщка суперечки Леон- товича.

• Будинок, можливо, дикуватий, — сказав господар. — Проте не знайдеться в Киевi людини, яка б минула його, не звернувши уваги.

Кобелев при всiх зняв капелюха й уклонився Городецькому. Мало того, що будинок зведено на косогорк якщо дивитися з Банково!, вш мае три поверхи, а якщо з боку театру — шють. Не менше вражав цементний зоопарк з африканських тварин на фасадь Його виконав iталiець Елю Саля. «Жившсть» для Киева нетипова. «З кутив даху спускають сво! вуса-щупальцi потвор- нi дельфши, Тхш хвости, переплiтаючись, виокремлюються на ™i неба. На спинах дельфМв — оголенi жiночi фiгури з тризу- бами в руках; уздовж карнизiв розмiстилися величезнi жаби; стовбурами колон, обабiч парадного входу, вилазять бадьорi яшдр- ки; в орнамент каттелей уплетеш морди носоропв, а лиштви вшон зображають слонячi голови», — писав про зовшшне оздоб- лення «Будинку з химерами» мистецтвознавець Сергш Гiляров.

Киевом поповзли чутки, шби арх^ектор 3BiB дивний буди- нок на спомин про дочку, яка втопилася в африканському озерi Чад. Стверджували також, що полювати в Африку !здив сам Городецький i будинок iз носорогами, крокодилами й iншими екзотами спорудив на згадку про подорож. Насправдi ж дочка Городецького Гелена не топилася в озерi — вона пережила бать­ка. У будинку оселився сам зодчий iз родиною. Iншi помешкан- ня мали здавати в оренду, а на африканське сафарi Городецький по'1хав 1911-го, за вгам роив шсля зведення будинку.

403 слова За С. Цаликом