13. Таемнищ Клiо

Тисячолiтня писемна iсторiя людства е настiльки змютовно невичерпною та жанрово багатомiрною, що важко навль уявити собi ту незлiченну кiлькiсть можливих версiй прочитань й штер- претацiй, що i'x здатнi запропонувати зацiкавленому читачевi вченНсторики. Тому-то й не дивно, що кожне нове поколшня дослiдникiв, як правило, намагаеться в темному морощ далеких вшв i тисячолiть ввднайти свою власну iсторичну Атлантиду. Прагне будь-що скинути завiсу таемничостi з рашше не розкри- тих загадок i секретiв минулого або ж вщкрити нове й не поба- чене там, де, здавалося б, давно вже все добре знайоме, дослщже- не й описане, а насправдi — незнане й привабливо таемниче.

Однак мудра Клю, високочола муза iсторii й покровителька юториив, не вельми посщшае дiлитися своiми секретами. Ли­ше допитливим людям, як по-справжньому одержимi iсторiею, щастить почути вiд неi розповiдi про нерозгадаш таемницi, за- плутанi полличш iнтриги, цiкавi житейськi колiзii чи повчальш курйознi випадки — почути, аби згодом подшитися цим зi сво'1'- ми читачами, справжнiми пощновувачами краси iсторичного слова.

Книжка з промовистою назвою «Незнайома Клю. Таeмницi, казуси й курйози украшсько1 юторп. Козацька доба» e спробою дещо незвичного, нового прочитання украшсько1 минувшини шютнадцятого-шамнадцятого столiть. Прочитання не аматора- ми, а професiйними юториками нового поколiння, чи! науковi погляди та концепци сформувалися вже в умовах становлення незалежно!' Украши, вщсутност будь-якого iдеологiчного чи партiйного тиску, вшьного доступу до шформаци та вшьного обмiну думками. А тому запропонована ними штерпретащя вггчизняно1 ютори вiдрiзняeться розкутiстю думок, оригшаль- шстю поглядiв i цiкавiстю викладу.

Книжка побудована так, що кожен iз нарисiв чи замальовок e окремим самостшним фрагментом. Нерiдко це кол!зи з такою складною й дуже щкавою фабулою, що будь-яку з них можна поставити в один ряд з штригами найкращих пригодницьких ромашв чи голлiвудських блокбастерiв. Бшьшють умiщених у книжцi розповiдей розкривае такi цiкавинки, химернi й неспо- дiванi вiдгалуження iсторичного минулого, як зазвичай не потрапляють до поважних узагальнювальних викладiв юторп Украши. I хоча далеко не всi з описаних колiзiй можна беззапе- речно вщнести до найважливiших вiх riei чи шшо1 юторично1 доби, усе ж таки без них iсторiя виглядаe схематизованою й не­живою.

Ще однieю особливiстю книжки e те, що у фокусi будь-яких юторичних казусiв, несподiваних колiзiй чи курйозiв, драм i тра- гедiй завжди перебуваe людина з i'i' силою i слабкiстю, моральни- ми чеснотами й вадами. Саме олюднене сприйняття украшсько1 ютори, причому ютори далеко не близько! та слабко персош- фшовано1 в джерелах, виступаe головною об^днувальною iдеeю всiх, iнодi, здавалося б, зовсiм не пов’язаних один з одним на- рисiв.

Книжка ютотно доповнюe й збагачуe традицшш iсторичнi синтези, надихаe на пошук нових, оригiнальних прочитань укра!нсько1 минувшини. I в цьому, вочевидь, i'i найголовшша заслуга.

Рушаймо ж у мандрiвку столiть за таeмницями Клю!

14. yBi4H^rn красу

Вона мала квлку за живу ютоту, вважала очима й окрасою Землi, найпоетичнiшим творшням серед рослинного царства. Ii лелiяла, на не! молилася, за потрiбною для картини квiткою йшла хворими ногами за двадцять-тридцять кiлометрiв у лю пiд Пирятин чи в мальовничi куточки пiд Яготином. Сама шко- ли не зривала квшв i, якщо бачила, що хтось зривав, не дозволя­ла цього робити: ^ix! Не приймала дарованих букелв.

Мистецтвознавець Марiя Андрпвна Кулшова згадуе: «Я на- гледiла у вжно автобуса квiткове диво й попросила водiя зупи- нитися. Катерина Василiвна вийшла iз салону й оторотла вiд несподiванки: смуга поля понад дорогою аж ген до обрш черво- но палаxкотiла цвггом дикого маку. Вiд захвату Катерина Васи- лiвна аж руками сплеснула:

• Яка Божа краса!

• Зараз збтаю й нарву вам букет маив, поставите у вазi — це нагадуватиме вам про по'хздку до Киева.

• Ой не робль цього, дорога Марiе Андрй'вно! — зойкнула художниця. — Квли, як i люди, — жив^ мають душу! Не рвль, хай цвiтуть на радiсть людям i сонцю.

I Катерина Василiвна зiзналася, що, крiм чебрецю, м’яти, пижма та любистку (для запаху на долiвцi), шяких квiтiв не зри- вала.

• А як же ви малюете квли, Катерино Василiвно?

• Сидячи бшя стеблинки з квлкою, з натури. Зiрвана квл- ка — уже не квлка...»

Вiд сусiдiв-односельцiв Катерини Бiлокур доводилося чути й шшу розповiдь. Закоханий у юну Катрю хлопець не знав, як привернути i"i серце. Вiн зривав квiти, збирав у букет i клав його на гшку дерева при обнiжку, яким дiвчина бiгала на берег. Пер­ший букет ii подивував, а вже iншi збурили все ii ество, вона проклинала шкiдника, а коли доввдалась, що тi букети !й призначалися, — вiдшила хлопця, жбурнувши у вiчi: «Якщо ти до квшв жорстокий, то на яку ласку меш сподiватися вщ тебе?»

Так це було чи шакше, а можливо, ця iсторiя з букетом зако- ханого й вигадка, однак шхто не бачив у не! в руках i в хал зiрва- них квшв. На подвiр’!, у квiтнику й у саду !х висiвала, саджала, доглядала, а полм з натури наносила на полотно. А рвати — не рвала: не могла!

Навль 1хш назви — сон, барвшок, калина — вимовляла з шж- шстю й насолодою. I не надавала переваги тш чи тш квiтцi: кожну любила по-своему, кожнш шукала й знаходила мiсце на полотш — у гармони або в контраст з iншою задля сусвдства, приемного для ока й душь А гармони та контраслв училась у живо! натури, багато! на барви, тони й швтони.

Чи не тому нею, квлкою, Катерина Бшокур висповiдала вселюдськi тривоги й нади, а водночас i власнi болi й радошд? I шднесла ту квiтку на не досяжний для шших художникiв п’едестал. I дивиться вона на нас, сама чи в гурл посестер, як щось дивовижно прекрасне й таемничо незбагненне, шби скопшована з натури й воднораз набагато шднесешша, одухотворешша, нiж у природi. Зображуючи квiтку на полотнi, Катерина Бшокур була ще й художником-мислителем, укра!нським i свiтовим водночас!

448 слгв За М. Кагарлицьким