1. Визначення групової належності донора та реципієнта за системою ав0 (принцип – дивися вище). Дозволяється переливання тільки одногрупної крові за системою ав0.
2. Визначення резус-належності крові донора та реципієнта (принцип – дивися нижче). Дозволяється переливання лише одногрупної крові за системою резус.
Окрім основних групових систем крові (АВ0 та резус) є ще біля 20 неосновних (М, S, КК...). За основними системами обов’язково визначають належність крові. Несумісність крові донора та реципієнта за неосновними груповими системами виключають за допомогою проб на сумісність: плазма крові реципієнта не повина містити аглютиніни до аглютиногенів еритроцитів крові донора (тому змішують плазму реципієнта з кров’ю донора у співвідношені 10 : 1).
3. Проба на індивідуальну групову належність крові донора та реципієнта. Проводять шляхом змішування плазми реципієнта з кров’ю донора на чистій, сухій поверхні при кімнатній температурі без додавання колоїдів. При таких умовах реагують повні антитіла (холодова аглютинація). Облік реакції проводять за відсутністю чи наявністю аглютинації. Її наявність свідчить про несумісність крові донора та реципієнта – переливання проводити неможна.
4. Проба на резус-сумісність крові донора та реципієнта. Проводять шляхом змішування плазми реципієнта з кров’ю донора, додають колоїд (желатин, альбумін) та ставлят на водяну баню (48-49 градусів). При таких умовах реагують неповні антитіла; часто такими антитілами є антитіла до резус-фактора (звідси назва проби). Облік реакції проводять за відсутністю чи наявністю реакції аглютинації. Її наявність свідчить про несумісність крові донора та реципієнта – переливання крові проводити неможна.
5. Біологічна проба – реципієнту тричі вводять кров внтрішньовенно струйно по 5 мл з інтервалами 5-10 хв. В інтервалах між вливанням порцій крові цікавляться станом реципієнта (головна біль, дрижаки, біль у кістках, особливо в попереку – нирки!). Якщо ці скарги не з’являються, переливають всю дозу крові.
-
Роль системы выделения в подержание осмотического давления крови и объём жидкости в организме . Механизм жажды .
Главную роль в регуляции обьема жидкости и осмотического давления играет АДГ , выработка которого включается при помощи осмо- и волюморецепторов
Роль вольморецепторов(барорецепторы низкого давления) при помощи реф-а
Гауера-Генри (висцеро-висцеральный) увеличение диуреза при растяжении стенки левого предсердия(импульс от волюморецепторов – ЦНС –ьторможение выроботки АДГ – снижение АД за сче повышения диуреза)
Роль осморецепторов показана на примере формирования жажды и при работе ренин –ангиотензин-альдостероновой с-мы.
Передсердні натрійуретичні фактори – гормони пептидної природи, які виділяються передсердями (більше правими) при розтягнені їх кров’ю внаслідок підвищення ОЦК. В нирках передсердні натрійуретичні фактори (ПНУФ) пригнічують реабсорбцію іонів натрію (і води), перш за все, в дистальних звивистих канальцях і в збірних трубках. Це сприяє нормалізації (зменшенню) ОЦК регуляція ОЦК за відхиленням.
ПНУФ, окрім того, розширюють приносні артеріоли підвищення тиску крові в капілярах клубочків підвищення Ре.ф. підвищення ШКФ збільшення діурезу зменшення ОЦК. Це також є прикладом регуляції ОЦК за відхиленням.
Вариант 8
-
Возбуждающие постсинаптические потенциал « ВПСП» , ево параметры свойства физиологическая роль , нарисуйте схему ВПСП . Сделайте необходимые обозначения . Суммация , ее виды , физиологическая роль .
Суммация возбуждающих постсинаптических потенциалов (ВПСП) или тормозных постсинаптических потенциалов (ТПСП) в нейронах нервного центра, в результате которых может возникнуть импульсное возбуждение.
Различают:
а)временную- при поступлении серии нервных импульсов по одному и тому же афферентному пути.
Б)пространственную-при которой импульсы подходят одновременно по многим афферентным волокнам.
