План 15 Тема: Займенник у професійному мовленні

Мета: активізувати набуті відомості про займенник; визначити особливості функціонування цієї частини мови в документах.

1. Особливості вживання особових займенників у професійному мовленні.

2. Присвійні займенники у документах.

3. Нормативність вживання означальних, вказівних, питальних займенників.

4. Правопис займенників.

5. Довідка.

Реферат на тему: Порівняльний аналіз творення ступенів порівняння в українській та російській мовах.

Основна література: 1-8.

Додаткова література: 17-21.

Методичні поради

Розглядаючи перше питання, потрібно зазначити, що займенник – це самостійна частина мови, яка не називає предмети, їх ознаки і кількість, а лише вказує на них. Ця частина мови притаманна всім стилям. Пригадайте, що займенники поділяються на: особові (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, твій, свій, наш, ваш, їхній), означальні (сам, самий, кожний, інший, всякий, весь), вказівні (цей, той, такий, стільки), питально-відносні (хто, що, який, чий, котрий, скільки), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий), неозначені (будь-хто, абищо, хто-небудь, хтось, казна-що).

Семантичні особливості, синтаксичні й морфологічні властивості займенників дають їм змогу поєднуватися з різними частинами мови та виступати різними членами речення. Ця здатність займенника сприяє виразності висловлювання, конкретизації контексту. У мовленні юристів важливого значення набуває вміння послуговуватися особовими займенниками. Зверніть увагу на те, що неприйнятним у вживанні в офіційно-діловому стилі є займенник я . У службовому спілкуванні найчастіше послуговуються його множинною формою. Стилістичного значення у діловому тексті набуває пропуск особового займенника при наказових формах дієслів: вимагаю притягти, прошу організувати. Порушенням норми вважається така побудова речення, в якому особові займенники він, вона, воно, вони можуть стосуватися одночасно кількох іменників однаковою формою роду та числа.

Аналізуючи друге питання, необхідно вказати на те, що присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають лише форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не їх. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило, дублює вже наявне в тексті слово. Часто присвійні займенники створюють надмірність у висловлюванні: мій власний план, моя автобіографія, мій власний погляд.

Готуючи третє питання, потрібно наголосити на вживанні означальних, питальних, неозначених займенників у ділових паперах .Так у давальному і місцевому відмінках однини найкраще використовувати нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, цеї домовленості – цієї домовленості, тая нарада – та нарада. Також треба правильно використовувати близькі, але не тотожні за значенням займенники кожний, всякий, будь-який. На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а,-і), а на означення предметів, дій, явищ – що тощо.

Отже, використання чи не використання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом’якшувати категоричність наказу.

Аналізуючи четверте питання, необхідно зупинитись на найголовніших правилах правопису займенників, зокрема творення неозначених та заперечних займенників.