3.2.2 Природа і сутність професійних самоосвіти і самовиховання

Самовиховання визначають як усвідомлену діяльність людини з метою зміни своєї особитстості, розуміючи під ним окреме у системі цілого – особистості (насамперед А.Я.Арет, Л.І.Рувинський). Висунувши концепцію самовиховання як усвідомленої самозміни особистості, Л.І.Рувинський трактує усвідомлення як розуміння-переживання людиною своєї реальної взаємодії з зовнішнім світом (кожному віку відповідає певний рівень усвідомленості особистості та позиції у взаємодії з зовнішнім світом).

С.Б.Єлканов – автор перших фундаментальних праць у галузі професійного самовиховання вчителя і майбутнього вчителя. Найбільш значущими положеннями науковця про взаємозв’язок загального і професійного самовиховання, його сутність і рушійні сили є такі:

1. Професійне самовиховання, крім розвитку спеціальних і професійних знань, умінь і здібностей, передбачає удосконалення багатьох інших, неспецифічних для даної особистості. Відбувається мов би “професіоналізація” усіх особистісних властивостей.

2. Знання загальної логіки процесу самовиховання, досвід загального самовиховання не тільки важлива, але й обов’язкова умова успіху професійного самовиховання…

3. Досвід професійного самовиховання у свою чергу впливає на загальне самовиховання. Будучи “адресованим” більш конкретним якостям особистості та маючи більш конкретні результати, професійне самовиховання сприяє розвитку навичок загального самовиховання (Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. для учителя. – М. Просвещение, 1986. – С.12-13).

4. Як самовиховання є продовженням і умовою успіху суспільного виховання, так і професійне самовиховання – продовження і умова професійного виховання студента…

5. Рушійні сили самовиховання майбутнього вчителя визначаються як зовнішніми, соціальними вимогами і очікуваннями, так і власним ставленням до цих вимог і очікувань. Переборення внутрішніх протиріч, які виникають між зазначеними двома факторами (чи сторонами), по суті є й процесом саморуху і саморозвитку студента (Елканов С.Б. Основи профессионального самовоспитания будущего учителя. – М.: Просвещение, 1989. – С.18).

Для організаторів самовиховної діяльності майбутніх педагогів є корисними судження і рекомендації цього науковця щодо засобів професійного самовиховання, форм і прийомів допомоги студенту в плануванні роботи над собою, про шляхи її педагогічного стимулювання.

Проте треба розібратися з питанням: чи не є обмеженим і дуже загальним визначення професійного самовиховання педагога, яке дає С.Б.Єлканов? “Під професійним самовихованням учителя, – підкреслює науковець, – мається на увазі свідома робота щодо удосконалення своєї особистості як професіонала: адаптування своїх індивідуально-неповторних особливостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне удосконалення ідейно-моральних та інших соціальних властивостей своєї особистості”[2,7].

Які моменти, висвітлені у методологічній складовій розділу, не передбачені автором цього визначення? Так, за нашими конкретно-методологічними уявленнями про феномен професійного самовиховання, треба робити наголос не тільки на свідомості, але й на самосвідомості особистості майбутнього фахівця, адже саме їх єдність є психологічним механізмом ефективного функціонування системи самовиховної діяльності. Про цей механізм у наведеному визначенні не йде мова. Мова не йде й про якісну сутність професійного самовиховання – здатність розвиватися як творчий процес, тобто про його творчу природу.

Спираючись на зміст рекомендованих у кінці розділу праць Я.О.Пономарьова, зробіть спробу довести, що професійне самовиховання є процесом розв’язання особистістю творчих задач першого, а не другого класу.

С.Б.Єлканов, хоча й веде мову про “адресованість” професійного самовиховання “конкретним якостям особистості майбутнього педагога”, чітко не конкретизує цільовий орієнтир професійного самовиховання – практичну готовність до фахової діяльності як систему професійних умінь вчителя, важливих для виконання ним на робочому місці усіх функцій загалом (саме цього вимагає цілісний підхід до розгляду мети самовиховної діяльності, як і з’ясування сутності інтегральної готовності до неї!). Він справедливо вбачає силу професійного самовиховання в його спрямованості на конкретні педагогічні вміння та якості, однак сам не розрізняє серед них уміння та якості вихователя дошкільного закладу, вчителя початкової та старшої школи, викладача ВНЗ.

Отже, з позиції цілісного підходу, визначення професійного самовиховання, як мінімум, повинно враховувати його природу (якісну сутність), психологічний механізм і цільовий орієнтир. Ще раз підкреслимо найважливіше.

Якісна сутність феномену, що розглядається, полягає у творчому саморусі особистості майбутнього фахівця до своєї професійної самореалізації.

Психологічний механізм професійного самовиховання – це єдність розвитку професійної свідомості та самосвідомості особистості студента або фахівця.

Цільовий орієнтир професійного самовиховання – інтегральна готовність до фахової діяльності – психологічна, практична і готовність до самовдосконалення після закінчення ВНЗ.

Таким чином, на конкретно-науковому рівні професійне самовиховання є саморухом особистості до своєї професійної самореалізації, усвідомленим процесом здійснення майбутнім фахівцем сукупності творчих дій, який базується на єдності його свідомості та самосвідомості і спрямований на оволодіння інтегральною готовністю до фахової діяльності – психологічного, практичного і готовністю до самовдосконалення після закінчення ВНЗ.

Беручи до уваги, що цільовий орієнтир професійної самоосвіти є складовою практичної готовності до самостійної праці, а її якісна сутність та психологічний механізм є тотожніми відповідним характеристикам самовиховання, то є сенс вважати професійну самоосвіту компонентом системи професійного самовиховання.