5.2.1 Методика „вивчення і стимулювання розвитку самооцінки студентів”(образна назва „Хрестики й нулики”)

Цю методику можна використовувати на будь-якому факультеті ВНЗ.

Оволодіння викладачем цією методикою передбачає використання ним групової форми організації процесу вивчення самооцінок майбутніх фахівців, призначення старости в кожній із мікрогруп (кількість студентів у мікрогрупі – 6) і розподіл членів кожної мікрогрупи на “дослідників” і “досліджуваних”. Роль “досліджуваного” по черзі грає кожний студент.

Під час інструктажу викладач підкреслює її важливість для кожного з них як необхідного засобу самопізнання, ознайомлює з структурою підготовлених ним оцінних листів, правилами проведення оцінювання і аналізу одержаних результатів.

Зразок форми оцінного листа

Прізвище студента:

№	Результати самооцінки	Зміст оцінок п’яти дослідників					Оцінка викладача	Додатковий бал	Часткові висновки
		1-го	2-го	3-го	4-го	5-го
1	x	0	x	x	x	x			А.
2	0	x	0	x	x	x			Зан.
3	x	x	0	0	0	0			Зав.
4	0	x	0	0	x	x	x		Зан.
5	x	0	x	0	x	x	0	x	А.
6	x	x	x	0	0	0	x	0	Зав.
7	0	0	0	0	0	0			А.
8	0	0	x	0	x	x	x		Зан.

Крім прізвища студента, оцінний лист (зведена таблиця оцінок) має такі колонки: “порядковий номер професійного вміння”, “результати самооцінки”, “зміст оцінок п’яти дослідників”, “оцінка викладача”, “додатковий бал” і “часткові висновки щодо адекватності самооцінки”.

Усі члени мікрогруп відповідають на питання, чи сформовані у “досліджуваного” на достатньому рівні конкретні професійні вміння (їх перелік фіксується на окремому аркуші паперу). Шифр відповіді “так”–“х” , а відповіді “ні”– 0. Краще, коли результати оцінювання і самооцінювання спочатку записуються на чернетках. Важливий момент: проведення аналізу старостою та іншими членами мікрогрупи заповненого оцінного листа. В процесі порівняння самооцінки “досліджуваного” і оцінок п’яти інших членів мікрогрупи староста приходить до висновку щодо ступеня її адекватності: адекватна (шифр “А.”), завищена (шифр “Зав.”), занижена (шифр “Зан.”). При цьому він робить висновок зразу, коли оцінки п’яти або чотирьох експертів збігаються. Головне правило, яким він керується, полягає в тому, що, якщо три члена мікрогрупи дали оцінку “так”, а два “ні” (або навпаки), то до процесу оцінювання професійних умінь конкретного студента залучається викладач. Якщо оцінка викладача збігається з думкою тих експертів, які залишилися у меншості, то питання виноситься на обговорення усього колективу. У випадку, коли голос викладача знаходиться на стороні більшості експертів − членів мікрогрупи, загальне співвідношення різних оцінок стає “4” і “2”, що є підставою для певного часткового висновку, пов’язаного з конкретним умінням. Аналіз часткових висновків виконує той, кого оцінювали. Він сам підраховує коефіцієнт адекватності самооцінки (її провідного показника) за формулою:

де N_а – кількість адекватних самооцінок, N – загальна кількість часткових висновків про ступінь адекватності самооцінки, яких повинно бути не менше восьми.

Високому рівню адекватності самооцінки відповідає таке значення коефецієнта: 0,8<К_а. ≤ 1; середньому рівню: 0,5<К_а. ≤ 0,8; низькому рівню: К_а. ≤ 0,5.

Низькому та середньому рівням адекватності самооцінки притаманні тенденції самооцінки до заниження або завищення. Відповідно коефецієнти заниженості або завищеності самооцінки знаходяться за формулами:

де N_зан. – кількість занижених самооцінок, а N_зав. – кількість завищених самооцінок.

Порівнюючи значення цих коефіцієнтів, студент визначає певну тенденцію розвитку власної самооцінки. При умові рівності цих коефіцієнтів він робить загальний висновок, що, наприклад, низькому рівню адекватності самооцінки відповідають її тенденції до заниження або завищення без переважання жодної з них. У інших випадких підставою для його висновку щодо головної тенденції самооцінки є більше значення якогось коефіцієнта.

“Озброєння” викладачів розглянутою методикою є необхідною, але ще недостатньою умовою ефективності вирішення завдань організації самовихованя. Функція цієї методики − створення ситуацій для зіставлення майбутнім фахівцем самооцінки певного професійного вміння і його оцінок з боку товаришів – сприяння підвищенню рівня адекватності його самооцінки і активності у професійному самовихованні.