Глосарій

Самоосвіта – це процес саморуху особистості студента до самореалізації на робочому місці, цільовим орієнтиром якого є загальнолюдські й фахові знання, психологічним механізмом – єдність свідомості і самосвідомості майбутнього фахівця, а природою – творчий характер самоосвітніх дій.

Самоосвітня діяльність як система має наступні компоненти: мотиваційний, цілепокладальний (орієнтаційний), процесуальний, організаційний, енергетичний та оцінювальний (за А.К.Громцевою).

Критерії ефективності самоосвіти:

1) підвищення якості знань (осмисленість, логічність, систематичність засвоєння інформації, здатність застосовувати знання на практиці та ін.);

2) зростання культури розумової праці (раціональне використання власних сил, часу, володіння технікою роботи з джерелами інформації; оптимальне володіння аналізом, синтезом, узагальненням; здатність до доказовості, спростування, класифікації тощо);

3) зміна в розумових силах та здібностях: розвиток пам’яті, мислення, уважності, фантазії, пізнавального інтересу, інтуїції ( за Н.Ф.Головановою).

Методи самоорганізації самоосвітньої діяльності: планування роботи; вибір оптимальних форм самоосвіти; вибір джерел самоосвіти; організація робочого місця; регламентація самоосвітньої роботи; самоконтроль за ходом самоосвітньої діяльності; самозвіт щодо результативності роботи.

Методи формування культури бібліографічного пошуку: користування покажчиком; робота з каталогом; картотекою; складання бібліографії питань; добирання матеріалу за певною темою.

Методи роботи з книгою (журналом, газетою): 1) читання книги (оглядове, ознайомлювальне, вивчаюче, аналітико-критичне); відбір у книзі матеріалу, адекватного потребі у розв’язанні будь-якого питання або системи питань; виділення головного та другорядного в тексті, основних структурних компонентів тексту; 2) фіксація того, що читається (складання плану, складання таблиць, анотування, складання тез, ретроспективний огляд, створення конспекту, виписування, відмічання олівцем, реферування, складання відгуку, рецензування, розробка рекомендацій тощо; 3) робота з критичною літературою; 4) робота з малюнками, таблицями, графіками, схемами; 5) робота з посібниками, довідниками.

Методи самостимулювання самоосвітньої діяльності: самозаохочення; самокритика; вправи у висуненні нових вимог до себе у сфері самоосвіти; аналіз впливу власної самоосвітньої діяльності на якість фахової підготовки; планування ситуацій успіху у самоосвіті та створення їх; вправи у поглибленні знань про теорію та технологію самоосвіти; вправи у здійсненні рефлексії рівня сформованості загальнокультурних чи фахових знань та ін.

Понятійний аппарат теорії професійного самовиховання:родові, базові та похідні поняття.

Родові (вихідні) поняття (вони відбивають сутність видів діяльності викладача і студента): “виховання майбутнього фахівця”, “інтегральна готовність до фахової діяльності”, “професійне виховання”, “самовиховання”, “професійне самовиховання”.

Виховання майбутнього фахівця – створення умов для внутрішнього прийняття ним у якості самоцінних об’єктивно існуючих духовно-моральних (системних) і професійних (функціональних), значущих для виконання усіх фахових функцій, умінь та якостей як цінностей.

Інтегральна готовність до фахової діяльності – складна якість особистості студента і цільовий орієнтир процесів професійного виховання і самовиховання, структурними компонентами якої є психологічна і практична відповідні готовності та готовність до самовдосконалення після закінчення ВНЗ.

Психологічна складова інтегральної готовності до фахової діяльності містить установку на професіоналізм, смислотвірні мотиви якісного виконання професійних функцій і підвищення рівня рефлексивної культури, спрямованість свідомості особистості студента на своє професійне “Я”.

Практичний компонент відповідної готовності є комплексом умінь і якостей певної функціональної приналежності, сформований у студента на рівні державних вимог до фахівця.

Готовність до самовдосконалення після закінчення ВНЗ (культура самовиховання) у вузькому сенсі слова передбачає здатність майбутнього фахівця самостійно і творчо розробляти програму і особистий план роботи над собою та виконувати увесь комплекс самовиховних дій. У широкому розумінні вона пов’язана з потребами особистості фахівця у самореалізації та потребами суспільства у неперервному розвиткові.

Професійне виховання слід розуміти як створення необхідних і достатніх умов для формування у студентів інтегральної готовності до фахової діяльності.

Самовиховання – це процес усвідомленої самозміни особистості ( за Л.І.Рувинським).

Професійне самовиховання є саморухом особистості до самореалізації у професійній діяльності, усвідомленим процесом здійснення майбутнім фахівцем сукупності творчих дій, який ґрунтується на єдності розвитку його свідомості та самосвідомості та спрямований на оволодіння ним інтегральною готовністю до праці.

Базові поняття (тобто ті, що мають пряме відношення до організації самовиховної діяльності студентів): “процес організації професійного самовиховання”, “зміст самовиховної роботи студентів”, “самовиховна активність майбутнього фахівця”; “закономірності та принципи організації професійного самовиховання”, “методи та засоби самовиховання”, “методи стимулювання самовиховної активності майбутніх фахівців”, “форми організації самовиховної роботи студентів”.

Організацію професійного самовиховання можна визначити як процес педагогічного стимулювання самовиховної активності студентів на соціально-особистісному, смисловому (рефлексивно-особистісному) і змістовому (предметно-операціональному) ієрархічних рівнях.

Цей процес здійснюється постадійно, має не тільки структурно-рівневу природу, але й різні цільові орієнтири на смисловому й змістовому рівнях.

На смисловому рівні педагогічне стимулювання спрямоване на забезпечення процесів розвитку у майбутнього фахівця ступеня адекватності самооцінки, особистісного сенсу і мотивів поліпшення якості роботи над собою на створеному позитивно-радісному емоційному фоні. Змістовий план стимулювання пов’язаний зі створенням умов для поглиблення знань студента у сфері професійного самовиховання.

У цілому стимулювання самовиховної активності студента викладачем “працює” на поглиблення рівня усвідомленості цілей, способів і засобів його роботи над собою шляхом підвищення ефективності емоційної та смислової регуляції суб’єктом самовиховання змістового аспекту своїх самовиховних зусиль.

Самовиховна активність майбутнього фахівця – це його активність в усвідомленні, проектуванні та розв’язанні творчих особистісно значущих завдань-самозобов’язань. Вона, активність, є проміжним результатом організації професійного самовиховання і умовою досягнення цим процесом кінцевого результату – появі в структурі особистості студента новоутворень, серед яких провідне місце займають нові професійні якості та вміння як особистісні цінності, нові мотиви навчальної діяльності, що інтегрують у собі новий сенс і нові цілі фахового навчання у ВНЗ, завдання подальшого професійного саморозвитку.

Зміст самовиховної роботи студентів знаходиться в залежності від ступеня усвідомлення ними суперечностей між ідеальним і реальним рівнями інтегральної готовності до професійної діяльності. Йдеться про особливості змісту професійного самовиховання вмінь та якостей різної функціональної приналежності, про усвідомлення студентом недостатності рівня сформованості певних умінь (якостей), практичну готовність до їх самоформування тощо.

Структура цього змісту – знання про теорію і технологію професійного самовиховання, способи самовиховної діяльності (вміння та навички здійснювати дії самовиховного характеру), досвід творчої реалізації особистих планів професійного самовиховання.

Закономірності організації професійного самовиховання майбутніх фахівців: організація професійного самовиховання закономірно пов’язана з процесами виховання, навчання і розвитку майбутніх фахівців у духовно-моральному і професійному аспектах (на соціальному рівні).

На особистісному рівні відповідний процес закономірно залежить від рівня усвідомленості студентами власних потреб у самоактуалізації та самореалізації засобами фахової діяльності, необхідності оволодіння для цього інтегральною готовністю до праці, від реальних і потенційних можливостей щодо виконання самовиховних дій.

Він закономірно впливає на забезпечення єдності та розвитку професійної свідомості та самосідомості особистості кожного майбутнього фахівця, на появу і розвиток у нього самовиховної активності.

У свою чергу самовиховна активність закономірно залежить від ефективності смислової регуляції змістового аспекту самовиховних зусиль. Самовиховна активність студента закономірно забезпечує підвищення рівня його інтегральної готовності до професійної діяльності.

Принципи організації професійного самовиховання студентів:

1) цільової орієнтації суб’єктів самовиховання на оволодіння комплексом умінь і якостей, значущих для виконанням фахівцем на робочому місці усіх професійних функцій в цілому; 2) спрямованості відповідного процесу на розкриття можливостей навчання і виховання для духовно-професійного розвитку майбутніх фахівців; 3) формулювання і реалізації завдань самовиховання з урахуванням індивідуальних особливостей, реальних і потенційних можливостей студента, вихідного рівня усвідомлення ним потреби в самореалізації як фахівця, роботі над собою; 4) систематичного створення умов для якісних перетворень у свідомості та самосвідомості особистості майбутнього фахівця різних станів предмета потреби в самовихованні – професійних умінь і якостей; 5) безперервного і своєчасного стимулювання процесів поглиблення емоційного переживання і осмислення студентом цілей, методів і засобів самовиховання; 6) цілісного підходу до управління впливом самовиховної активності на формування інтегральної готовності студента до професійної діяльності.

Метод самовиховання – спосіб усвідомлення і самоформування ним образу професійного “Я” (методи: самоаналіз, рефлексія професійного становлення, ідентифікація з професійним зразком, самоформулювання завдань-самозобов’язань, проектування особистого плану самовиховання, самоорганізація процесу виконання плану у сфері професійного самовиховання, самостимулювання і самокорекція роботи над собою та ін.).

Методи стимулювання активності муйбутніх фахівців у професійному самовихованні: 1) процесу перетворення знань про модель фахівця і теорію професійного самовиховання у особистісні цінності; 2) інтересу до самовиховної діяльності; 3) процесу зародження і розвитку мотивів самовиховання як самотворчості; 4) зростання рівня готовності до професійного самовиховання.

Засоби професійного самовиховання: самозобов’язання, самозвіт, самоконтроль і самонаказ ( за А.Я.Аретом і Л.І.Рувинським).

Форми організації професійного самовиховання: фронтальна, групова й індивідуальна.

Похідні від базових понять: структура самовиховної активності, система її педагогічного забезпечення, умови ефективності функціонування цієї системи та ін.

Структура самовиховної активності: 1) знання про зміст моделі фахівця, теорію самовиховання на інформаційному рівні; 2) знання про теорію самовиховання на рівні особистісних цінностей; 3) смислотвірні мотиви активності у самовихованні; 4) активність у визначенні завдань-самозобов’язань у самовихованні; 5) активність у реалізації цих завдань; 6) активність у стимулюванні самовиховних дій; 7) результати самовиховної активності.

Структурні компоненти системи педагогічного забезпечення активності майбутніх фахівців у самовихованні: створення умов для появи і розвитку інтересу до самовиховання, перетворення у свідомості особистості студента знань про нього і модель фахівця в особистісні цінності; створення умов для формування особистісного сенсу і мотивів самовиховної активності; забезпечення процесів самоформування образу “Я” як професіонала та “Я” – концепції професійного становлення; стимулювання самовиховної активності; надання допомоги у корекції самовиховання на основі аналізу його результатів і потреб у подальшому саморозвитку.

Умови ефективності функціонування системи педагогічного забезпечення самовиховної активності майбутніх фахівців: 1) високий рівень компетентності викладачів у сфері теорії професійного самовиховання; 2) всебічне забезпечення переходу інтересу студентів до самовиховання з рівня цікавості на рівень самоцінного ставлення до нього і на більш високі рівні; 3) орієнтація студентів на використання методик комплексного застосування засобів і методів самовиховання; 4) високий рівень стимулювання процесу якісних перетворень у свідомості та самосвідомості особистості кожного студента предмета потреби у самовихованні; 5) організація виробничих й інших видів практик з обов’язковою оцінкою студентами сформованості певних умінь, письмовою фіксацією ними почуттів і думок щодо власних дій у ролі фахівця і самовиховання як засобу покращення їх результатів та ін.