Контрольні запитання

1. Роз’ясніть, чому цільовими орієнтирами професійних самоосвіти і самовиховання виступають компоненти змісту фахової освіти?

2. Розкрийте сутність застосування системного підходу до розгляду професійних самоосвіти і самовиховання.

3. Які існують чотири потенційно можливі стани відбиття в свідомості та самосвідомості особистості студента предмета потреби в самоосвіті та самовихованні (фахових умінь та якостей)?

4. Назвіть цілісні властивості процесу самоформування особистості студента як фахівця. Чому вони грають роль його системних характеристик?

5. Що треба розуміти під поняттям “культура самоосвіти і самовиховання”:

а) у вузькому сенсі цього поняття;

б) в широкому його тлумаченні.

6. Проаналізуйте специфіку застосування діяльнісного підходу до дослідження феномену самовиховання.

7. Окресліть коло практичних питань, пов’язаних з організацією самоосвіти та самовиховання студентів, які потребують осмислення на методологічному рівні.

3.2 Теоретичний концепт (теоретичні основи самоосвітньої та самовиховної діяльності майбутніх фахівців)

Визначи себе сам…

Пануй над своєю натурою, інакше вона

пануватиме над тобою

Кант

3.2.1 Провідні теоретичні положення різних науковців про самовиховання на рівні узагальнення

Історичні передумови наукової теорії самовиховання коріняться у древньому світі й Новому Часі. Чільне місце проблемам самовдосконалення відводили в своїх концепціях філософи древньої Греції (насамперед – Сократ і Епікур). Достатнього рівня самовиховної активності досягли такі великі греки, як Перікл, Софокл, Фукідід та ін. Власну позицію щодо самовдосконалення мав філософ древнього Риму Сенека. Активно займалися самовихованням, приділяючи йому увагу і в своїй творчості, І.Кант, Г.С.Сковорода та інші філософи.

Дуже цікавим, актуальним і цінним є практичний досвід самовиховної та самоосвітньої діяльності таких видатних людей минулого, як Б.Франклін, Ч.Дарвін, І.-В.Гьоте, К.Д.Ушинський, О.В.Суворов, Т.Г.Шевченко, А.П.Чехов, Л.М.Толстой, М.П.Драгоманов, М.С.Грушевський та багатьох інших.

Психолого-педагогічні основи самовиховання та управління цим процесом у загальноосвітньому навчальному закладі розкриті ще в 20-му столітті у працях Б.Г.Ананьєва, А.Я.Арета, Л.І.Божович, І.Кочетова, А.С.Макаренка, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Л.І.Рувинського, В.О.Сухомлинського та ін. Про зв’язок самовдосконалення з творчістю, самоактуалізацією, самореалізацією людини писали М.Бердяєв, В.Губін, А.Маслоу, В.Соловйов, С.Франк, Е.Фром та ін.

На особливу увагу заслуговують такі теоретичні положення щодо самовиховання , які висвітлені в спеціальній літературі:

1.Самовиховання як особлива сторона виховного процесу виокремлюється на такому етапі розвитку особистості, коли вона ставиться до себе як до суб’єкта педагогічної дії.

2. Самовиховання як специфічна діяльність людини передбачає формування потреби у свідомому саморозвитку. Ця потреба і відрізняє активність самовиховання від будь-якої іншої активності людини.

3. Самовиховання є єдиним процесом творчої самозміни особистості, виразом моральної спрямованості людини, в якій би діяльності воно не відбувалося.

4. Потреба у самовихованні – компонент спрямованості особистості, який є невід’ємним від моральних переконань і принципів.

5. Найбільш загальною умовою педагогічного управління самовихованням учнів є оптимізація засвоєння особистістю зовнішніх вимог і трансформація виховних можливостей діяльності у внутрішні умови особистості: у процесі виховання особистості створюються, а потім коригуються необхідні передумови самовиховання.

6. Специфікою педагогічного керівництва самовихованням учнів є організація процесу засвоєння ними виховного зразка діяльності у напрямі удосконалення особистості (педагогічного зразка самовиховання). Ця організація передбачає: 1) інформацію про зразок самовиховання; 2) спонукання учнів до дій, адекватних діям морального зразка; 3) надання учням допомоги в оволодінні засобами самовиховання.

Підґрунтя процесу управління самовихованням – організація суспільно-цінної діяльності вихованців. Структурними компонентами безпосередньої організації самовиховних дій учнів як системи є: а) інформація про роль і засоби роботи над собою; б) формування спрямованості самовиховання кожного з них; в) педагогічне стимулювання діяльності учнів із самовиховання.

7. Найважливіше значення для формування в учнів мотивів самовиховання мають спонукання до усвідомлення особистістю сенсу самовиховної діяльності, сприяння появі у них бажання змінити себе, працювати над собою на основі переживання і осмислення своїх недоліків.

8. До факторів, які спонукають активність у самовихованні, належать:

1) організація процесу переживання учнями свого “Я”, власних якостей (формування адекватної самооцінки);

2) педагогічне управління процесом створення особистих планів самовиховання учнів;

3) формування у вихованців уявлень про якості особистості їх морального зразка або ідеала;

4) формування в учнів перспективи конкретних практичних результатів.

Багато досліджень у другій половині минулого століття було присвячено взаємозв’язку виховання і самовиховання (Д.М.Гришин, О.І.Кочетов, В.І.Куценко, М.С.Тайчинов та ін.). Більшість науковців підкреслювали суспільний характер самовиховної діяльності, робили акцент на особливостях самовиховання у підлітковому та юнацькому віці. Зокрема, особливості використання засобів самовиховання у підлітковому віці розкриті у працях С.Б.Єлканова та В.К.Кучуашвілі.

На діалектичну єдність особистісного та професійного в аспекті самовдосконалення вказували І.Донцов, В.Лозовий, В.Тертична та ін.

Професійне самовдосконалення педагога як проблему сучасної науки і практики активно розв’язує в Україні Т.В.Шестакова (найбільш досліджений нею аспект проблеми – формування готовності майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення). Технологічні й методичні складові організації самовиховання учнів знаходилися у фокусі уваги В.Оржеховської та ін. Є й інші дослідники, предмет наукового пошуку яких – професійне самовдосконалення.