5.1.2 Інші педагогічні засоби, значущі для формування у студентів особистісного сенсу професійного самовиховання

Ефективним засобом створення умов для відкриття майбутніми фахівцями особистісного смислу професійного самовиховання є показ їм перспектив професійного становлення за роки навчання на факультеті, розкриття завдань викладачів і самих студентів з організації цього процесу. Це забезпечується включенням першокурсників у роботу, спрямовану на усвідомлення ними особливостей структурно-логічної схеми навчального плану. Необхідним доповненням є інформація організатора самовиховання про функції студента як творця свого професійного „Я” і викладача як людини, яка тільки створює для цього умови.

Система розкриття студентам особистісного смислу самовиховання може передбачати і озброєння першокурсників методами самопізнання, формування образу „Я” як професіонала. В цьому плані є перспектива отримання найкращих результатів, коли паралельно використовуються методи співставлення студентом самооцінки і оцінок однокурсниками рівня сформованості у нього певної якості, аналізу змодельованих викладачем фахових ситуацій, метод написання майбутніми фахівцями самохарактеристик за результатами дослідження професіограми тощо.

Досвід організації професійно орієнтованої самовиховної роботи студентів в процесі їх теоретичного навчання переконує, що самовиховання набуває для них особистісного смислу лише тоді, коли при вивченні всіх навчальних предметів створюються умови, які спонукають майбутніх фахівців на емоційне переживання в єдності – знань про себе, систему якостей фахівця і розвивальні потенціали самовиховної діяльності.

Функцію засобу розширення і поглиблення особистисного смислу професійного самовиховання майбутніх фахівців, за нашими спостереженнями, найбільш ефективно виконує їх практика з обов’язковою оцінкою студентом сформованості професійних умінь після її закінчення, письмовою фіксацією почуттів, які викликали результати власних дій у ролі фахівця, і думок про самовиховання як засіб покращення цих результатів. Такі професійні дії дозволяють розширювати і поглиблювати особистісний смисл самовиховання вже у першокурсників, для яких відкриття смислу цього феномену було необхідною психологічною умовою, за якою оволодіння професійними вміннями стають мотивами самовиховної роботи.

Організаторам слід будувати свою роботу з конкретним практикантом на основі підкреслення його окремих вдалих фахових дій, того факту, що за ними „ховаються” вже сформовані у нього певні професійні вміння як особистісні цінності, а також множина актів самовиховання як засіб опанування цими вміннями.

Іншими важливими кроками керівників практики є: спрямування процесу самопізнання студента-практиканта на виявлення вже сформованих професійних якостей, створення ситуацій для переживання ним почуттів радості і гордості від усвідомлення перших позитивних результатів у самоформуванні узагальненого образу професійного „Я”. Треба виходити з того, що орієнтація практиканта на пошук причин окремих недоліків у роботі на певній посаді фахівця (несформованість певних професійних умінь та якостей) з метою підвищення рівня готовності до професійної діяльності є вагомим важелем механізму поглиблення і розширення особистого смислу самовиховання.

Будуючи на таких засадах процес спільного обговорення дій практиканта (як правило, у ньому беруть участь й інші студенти-практиканти), організаторам практики обов’язково слід звертатися до змісту моделі фахівця як перспективного плану професійного становлення студентів. Ефективним методом такого обговорення є створення викладачем ситуацій комунікативного дисонансу у свідомості практиканта, коли організатор практики чергує акти підтримки, піднесення студента як особистості зі вказівками на необхідність розкриття ним й інших можливостей досягнення поставлених завдань, що пов’язано з конкретними вміннями, які відображені у карті-професіограмі, з настановою на їх самоформування.

Важко переоцінити у цій роботі викладача ВНЗ й метод написання практикантами невеличких творів-самохарактеристик фахових дій. Орієнтація на нього студентів стимулює процес рефлексії їх професійного становлення на практиці. В свою чергу, усвідомлення студентом образу „Я” як професіонала (сплав переживання й розуміння ступеня оволодіння певними фаховими цінностями видбивається в рядках твору) є чинником формування у нього особистісного сенсу самовиховання.

Викладачу не слід забувати, що: перші успіхи студентів у професійному самовихованні в процесі практики надихають їх на прийняття більш складних завдань-самозобов’язань професійного самостановлення; одночасне набуття майбутніми фахівцями досвіду самовиховання і професійної діяльності стимулює їх потребу в оволодінні все новими вміннями фахівця як особистісно значущими цінностями.

Найважливішим є те, що поглиблення особистісного смислу професійного самовиховання студента-практиканта знаходиться у відповідності з рівнем усвідомлення ним одиничних складових узагальненого образу професійного „Я” (фахових умінь та якостей), взаємозв’язку між подальшою роботою над собою і його формуванням. Поглиблення ж емоційно-смислового ставлення практиканта до самовиховання залежить від рівня внутрішнього прийняття ним ідеї особистісної значущості все нових і нових професійних умінь, зафіксованих у моделі фахівця. Поглиблення особистісного смислу самовиховання пов’язане з усвідомленням студентом органічної єдності усіх функцій фахівця, усвідомленням ідеї необхідності самоформування готовності до самостійної праці в цілому.

З моделлю фахівця пов’язано і розширення у практиканта професійно орієнтованого смислу самовиховних дій, яке відбувається поетапно, в залежності від усвідомлення ним необхідності у самоформуванні різних компонентів практичної готовності до самостійної діяльності – підсистем знань, професійних умінь, значущих для реалізації конкретних функцій. На практиці більшість студентів дуже довго не усвідомлюють потребу у самоформуванні готовності до виконання професійно-творчих функцій.

Ефективність розв’язання завдання щодо формування у студента-практиканта особистісного сенсу професійного самовиховання залежить від його опори на особистісно орієнтований і цілісний методологічні підходи в їх єдності.

Перший (особистісно орієнтований) приводить до розуміння практики як способу самоактуалізації особистості студента, його самовизначення в побудові емоційно насичених цілей професійного самовиховання, орієнтує на створення умов для усвідомлення практикантом своєї унікальності (неповторності, цінності), на застосування такої форми взаємодії з ним, як співтворчість.

Другий (цілісний) – не дозволяє забути, що процес самоформування студентом готовності до реалізації професійних фукнцій – це складна, системно організована цілісність, інтегральні властивсоті якої обов’язково відбиваються на формуванні у нього емоційно-смислового ставлення до самовиховання як засобу підготовки до професійної діяльності та розвитку особистості в цілому. Цілісний підхід вказує шлях до забезпечення необхідного рівня самоорганізації цієї роботи студента-практиканта, створення в ході теоретичного навчання умов для оволодіння майбутніми фахівцями методами, прийомами і засобами вичленення в процесі самовиховання професійних умінь або їх компонентів як актуальних цілісностей, для їх сприйняття як особистісних цінностей. Він орієнтує на пошук усієї сукупності педагогічних умов, значущих для підвищення рівня активності студентів у самовиховній діяльності.

5.2 Аспект створення умов для розвитку у майбутніх фахівців адекватної самооцінки як фактора самовиховання (педагогічні дії підпорядковані формулі: самооцінка підвищує самовиховну активність, якщо способи оцінювання рівня сформованості певного вміння стимулюють її зниження або підвищення до адекватної професійним нормам, поєднуючи у рівних пропорціях когнітивний і емоційний компоненти).