Передмова суто для студентів, або хто формує готовність до професійної діяльності?

Якщо добре не замислитися над цим питанням, то можна зразу ж і відповісти: ”Викладач!” Але чи так це насправді? Які функції виконують у вищій школі викладачі, а які студенти? На перший погляд, викладачі навчають, а майбутні фахівці – вчаться.

Дуже розповсюдженою є думка, що навчати студента означає формувати у нього певні загальнокультурні і професійно значущі знання, вміння та навички. Прихильникам такої позиції легко уявити педагогічний процес у вигляді потяга-експреса, який рухається у напрямі досягнення професійної готовності. При цьому викладач виконує роль машиніста-рульового і знаходиться попереду – у тепловозі чи електровозі. Студенти сидять у вагонах і повністю залежать від рульового. Останній самостійно обирає цільові орієнтири руху, стратегію і тактику їх досягнення (типи навчання, принципи, методи і форми його організації), відводячи майбутнім фахівцям, як правило, пасивну роль пасажирів.

Дії майбутніх фахівців зводяться передусім до того, щоб добросовісно відвідувати лекції та уважно слухати на них викладача, якісно готуватися до семінарських і практичних занять, намагатися правильно відповідати на питання, які актуалізуються на них, писати реферати, курсові та дипломні роботи тощо.

При такій організації системи навчання у ВНЗ студенти також здійснюють самостійний рух до бажаного цільового орієнтира, але лише в межах певної форми (“вагона”), яку задають професор, доцент або асистент.

Обмеженість цього руху і є одним із провідних аргументів на користь іншої тези: готовність до професійної діяльності насамперед є результатом активності самого студента у ході становлення як фахівця, яка ґрунтується на його знаннях і уміннях у сферах самоосвіти і самовиховання та усвідомленні потреби в них. Тобто в уявному потязі-експресі “спільний педагогічний процес, спрямований на формування у майбутнього фахівця готовності до професійної діяльності” дуже важливо, щоб було два машиніста-керманича – викладач і студент.

Активність студента-машиніста як суб’єктата педагогічного процесу у вищій школі – це передусім його активність як суб’єкта професійної самоосвіти і суб’єкта професійного самовиховання.

Самоосвіта і самовиховання студента мають своє особливе місце і роль у його становленні як фахівця. Їх провідне місце визначається відомим психологічним положенням: загальний і професійний розвиток особистості відбувається за законами саморуху. У цьому плані студент є не тільки об’єктом, але й суб’єктом цілісного педагогічного процесу у вищій школі. Його особлива функція полягає в активному засвоєнні на особистісному рівні загальнокультурних і професійних цінностей (компонентів змісту вищої освіти) засобами самоосвіти і самовиховання.

Викладач лише створює необхідні та достатні умови для цього. Педагог забезпечує спрямованість особистості майбутнього фахівця на певні цінності професійного світу і на себе, розкриває зміст і особливості конкретного закону, наукової теорії чи технології, гіпотези, професіограми тощо. Цей ряд функціональних дій педагога вищої школи треба продовжити.

Зробіть це, будь ласка, самостійно, спираючись на результати своїх спостережень за діяльністю викладачів та раніше отриманні відповідні знання. Визначаючи такі дії, не слід залишати поза увагою діагностико-прогностичні, ціннісно-орієнтаційні, організаційно-розвивальні, професійно-творчі, управлінсько-комунікативні та інші важливі функції фахівця ВНЗ. Особливо значущими є його функції як головного менеджера фахової підготовки – мотиваційна, організаційна, стимулювальна і контрольна.

Проте жоден з викладачів, як би якісно він не виконував цілісну сукупність своїх функцій, не в змозі сформувати за студента будь-які професійно важливі уміння та якості системного чи функціонального планів (а саме вони у великому ступені визначають рівень професіоналізму випускника навчального закладу). Отже, формування готовності до професійної діяльності це двосторонній процес, у якому викладач і студент виконують специфічні функції. Вони разом досягають мети тільки за умови функціонування у навчальному закладі системи самоосвіти і самовиховання. Останні називають складними феноменами цілісного процесу фахової підготовки, сутність яких полягає в усвідомленій самозміні особистості студента. Складність психологічних механізмів цих феноменів, неоднозначність їх трактовки фахівцями, різна спрямованість векторів функціонування – все це вимагає розгляду самоосвіти і самовиховання на трьох рівнях: методологічному, теоретичному і технолого-методичному. Аналіз зазначених процесів доцільно здійснювати за певною структурно-логічною схемою, кожна ланка якої є специфічною і значущою сходинкою до їх всебічного осмислення (див. рис. 1).