Методи стимулювання зростання досвіду самовиховної діяльності (4 група)

1. Заохочення ініціативи у самовихованні.

2. Переконання в значущості більш високого рівня самовиховання для

подальшого особистісного розвитку і професійного становлення, в його самоцінності.

3. Створення ситуацій творчого вибору нових орієнтирів самовиховної роботи, її методів, форм і засобів.

4. Демонстрація та ілюстрація студентам вдалого досвіду роботи над собою раніше невідомих їм практичних працівників (нових потенційних взірців й ідеалів у самовихованні).

5. Розкриття особистісного смислу оволодіння новими методами, прийомами і засобами професійного самовиховання, їх змістовної характеристики, вправи щодо опанування ними.

6. Вправи в виконанні вимог щодо самоосвіти у галузі теорії і технології самовиховання, його активізації в напрямку досягнення інтегральної готовності до самостійної праці.

7. Обмін досвідом професійного самовиховання між студентами, а також між студентами і викладачами.

8. Накреслення нових перспектив у самовиховній діяльності і професійному становленні на створеному емоційно-позитивному фоні від одержаних студентом перемог над собою.

9. Педагогічні вимоги щодо корекції та розширення планів професійного самовиховання відповідно до поставлених нових завдань у формуванні інтегральної готовності до фахової діяльності.

10. Постійне підкреслення успіхів кожного студента у роботі над собою і побудова на цій основі разом з ним тактики її розширення і удосконалення.

Орієнтація викладачів як організаторів самовиховання студентів на застосування конкретних методів четвертої групи вимагає створення умов для оволодіння викладачами певними прийомами. Так, переконувати майбутніх фахівців у значущості більш високого рівня самовиховання для подальшого особистісного розвитку і професійного становлення було на практиці значно легше, коли викладач використовув такі прийоми, як запрошення студента до сумісного пошуку користі, шкоди і наслідків реалізації ідеї розширення досвіду самовиховання, або запланував спеціальну „помилку” педагога в оцінці ступенів сформованості певних фахових якостей студента і ролі найвищих рівнів професійного самовиховання у становленні спеціаліста.

Сам процес переконання повинен починатися тільки з демонстрації викладачем задоволення від досягнутого студентом рівня самовиховної роботи, з вітання його як переможця на певному її етапі.

Творчий вибір студентом нових орієнтирів у самовиховній діяльності, зокрема, залежить від повторного розкриття викладачем значущості для фахівця певних умінь, а також від орієнтації суб’єктів самовиховання на пошук особистісного смислу оволодіння ними як цінностями.

Виконуючи вправи щодо активізації самовиховання в напрямку досягнення інтегральної готовності до самостійної праці, студенту необхідно оволодіти уміннями співставлення реального та ідеального узагальнених образів „Я”.

При організації обміну досвідом професійного самовиховання доцільно використати прийом спільного пошуку та актуалізації найкращих сторін певної методики або окремого методу чи засобу, про які як про ефективні доповів один із суб’єктів самовиховної діяльності. Наступний прийом − орієнтація студентів на обов’язкову фіксацію основних складових частин цікавого досвіду роботи.

Висуваючи до студента вимоги щодо корекції та розширення планів його професійного самовиховання, важливо, щоб такі вимоги носили не прямий, а опосередкований характер, тобто мали форму вимоги-поради, вимоги-роздуму, вимоги-дослідження перспектив подальшої самовиховної роботи, вимоги-розповіді про позитивний досвід щодо розширення завдань самовиховання іншого студента тощо. Головне, щоб такі вимоги ґрунтувалися на загальній позитивній оцінці самовиховної роботи майбутнього фахівця, на створеному викладачем позитивному емоційному фоні від виконання суб’єктом самовиховання попередніх самозобо’язань.

Опанування організаторами самовиховання розглянутими методами є необхідною, але недостатньою умовою ефективного функціонування системи стимулювання самовиховної активності майбутніх фахівців. Необхідний тісний взаємозв’язок між професійним вихованням і самовихованням важливих для фахівця якостей, наявність у викладачів досвіду роботи над собою, систематичне створення ними нових ситуацій переживання студентами професійних норм як особистісних цінностей, належного емоційного фону на усіх етапах самоорганізації майбутнім фахівцем самовиховних дій.