2) Методами стимулювання інтересу до самовиховної діяльності;

3) Методами стимулювання процесу прийняття і реалізації мотивів самовиховання як самотворчості;

4) Методами стимулювання зростання досвіду самовиховної діяльності.

Кожний з методів обирається викладачем не тільки за таким критерієм, як мета, поставлена ним для стимулювання розвитку самовиховної активності студентів. До уваги береться і принципово важлива вимога до гуманістичної позиції викладача: впливи на психіку студента як суб’єкта самовиховання повинні бути обережними, вивіреними, зваженими. Наведемо ці групи методів.

Методи стимулювання процесу перетворення знань про модель фахівця і теорію самовиховання в особистісні цінності (1група)

1. Створення ситуацій емоційного переживання студентами зв’язку між результатами дослідження карт-професіограм і особливостей самовиховної і фахової діяльності різних майстрів-професіоналів.

2. Концентрація уваги студента на певних професійних уміннях і особливостях теорії самовиховання оригінальними засобами.

3. Самохарактеристика відповідності ступеня сформованості професійно значущих умінь вимогам фахівця.

4. Вправи з описання почуттів від роботи над теорією і технологією самовиховання, моделлю фахівця, знайомства з досвідом професійної діяльності кращих фахівців.

5. Порівняння майбутнім фахівцем самооцінки і оцінок товаришами і викладачами ступеня сформованості у нього певних професійних умінь.

6.Роз’яснення сенсу оволодіння професійними і самовиховними вміннями як цінностями, зв’язків між ними.

7.Вправи на самоаналіз ступеня сформованості професійних умінь і описання почуттів, які виникають за його результатами.

8. “Зараження” суб’єкта самовиховання емоцією радості при оцінці його особистісних надбань.

9. Вправи на самоототожнення майбутнього фахівця з певною професійно-духовною цінністю.

10.Бесіди з використанням викладачем формул-настанов на підвищення студентом як суб’єктом самовиховання і майбутнім професіоналом впевненості у своїх силах.

11. Вправи на використання студентом формул-самонастанов щодо своєї спроможності оволодіти певними професійно-духовними цінностями.

12. Вправи на створення моделі конкретного професійно-духовного образу “Я”.

13. Вправи на перетворення у своїй уяві професійно-духовної цінності в особистісну.

Використання викладачем ВНЗ першого з вказаних у цій групі методів вимагає від нього передусім дій у двох напрямах: 1) включення майбутніх фахівців у дослідження моделі спеціаліста (змісту карти-професіограми як її опорної схеми); 2) організації дослідження студентами особливостей самовиховної та фахової діяльності відомих майстрів-професіоналів. Дидактична мета роботи студентів з картами-професіограмами − створення умов для глибокого засвоєння ними їх змісту − переліку професійних умінь і навичок різної функціональної спрямованості. Провідними з таких умов є самостійна розробка майбутніми фахівцями відповідних карт за результатами вивчення освітньо-кваліфікаційних характеристик та використання педагогом на семінарському занятті групової форми організації навчально-пізнавальної роботи студентів з цими картами.

Метою пошукової діяльності майбутніх фахівців у напрямі з’ясування характеру та особливостей професійних дій різних майстрів-професіоналів є визначення джерел їх позитивних результатів. Одним з таких джерел і є систематичне вдосконалення.

Сенс пошукової діяльності студентів за вказаними напрямами − відкриття для себе логіко-когнітивного зв’язку між успіхами людини на робочому місці та її самовиховними зусиллями.

Методи і прийоми концентрації уваги майбутнього фахівця на певних професійних уміннях і особливостях теорії самовиховання оригінальними засобами, „зараження” суб’єкта самовиховної діяльності емоцією радості при оцінці його особистісних надбань, вправ на його самоототожнення з певною фаховою цінністю були запропоновані у царині організації особистісно орієнтованого виховання І.Д.Бехом.

Метод концентрації уваги студента на конкретних професійних уміннях і особливостях теорії самовиховання оригінальними засобами є ефективним способом педагогічного забезпечення процесу формування ним образу „Я-професіонал” за умови творчого підходу викладача до досягнення цієї мети. Йдеться про самостійний пошук ним відповідних прийомів і засобів. У практиці організації професійного самовиховання студентів добре зарекомендував себе прийом „потаємності”. Опора на нього вимагає від викладача подавати професій ні й самовиховні цінності як нестандартні, пов’язані з „таємницями” досягнення перемог у фаховій та самовиховній діяльностях. Потреба у розкритті конкретної „таємниці” й спонукає студента на емоційне переживання й аналіз певної цінності, що є умовою її трансформації у самооцінну.

Ефективність використання методу „зараження” суб’єкта самовиховання емоцією радості при оцінці його особистісних надбань − передусім результат оволодіння викладачем прийомами спонукання процесу її функціонування, демонстрації. У цьому сенсі викладачу слід інтонаційно виразно підкреслювати, що він радіє за студента як суб’єкта самовиховання, за конкретну його перемогу над собою у процесі професійного само становлення (саме найменування емоції вже спонукає процес „зараження” студентом нею).

У ролі метода вправи на самоототожнення студента з конкретною фаховою цінністю, яка вже перетворилася в особистісну, вимагають наявності у неї потенціалу викликати у суб’єкта самовиховання почуття глибини, неперевершеності й найбільшої повноти життя. Ототожнення студента з будь-якою особистісною професійною якістю сприяє його виразу себе в межах життєвого прояву цієї цінності. І.Д.Бех пропонує такий порядок виконання вправи на ототожнення з певною особистісною цінністю (на прикладі чуйності):

1. „Розслабтесь, повільно й осмислено скажіть собі таке: „Я усвідомлюю, що я − це чуйність”.

2. Зосередтесь на основній ідеї: „Я − носій чуйності, без неї я себе не уявляю”.

3. Спробуйте по змозі усвідомити це як факт особистого досвіду за таким напрямом: „Хто ж Я, в чому сутність мого Я? Сутність мого Я − це мої особистісні цінності, зокрема, чуйність. Я утверджую свою тотожність з ними і усвідомлюю її стійкість і силу”.

4. Утримуйте в свідомості свою чуйність , радісно переживайте її.

Внутрішній діалог:

Уявить власну чуйність в образі дівчини, яка її випромінює. Вступіть з цим уявним образом у внутрішній діалог. Запитайте в нього про те, що ви хотіли б дізнатися про переживання чуйності щодо конкретного вчинку.” (див. Бех І.Д. Образ „Я” як мета формування і розвитку особистості // Педагогіка і психологія. − 1998. − № 2. − С.37).

У зазначеній статті науковця йдеться ще про один прийом − прийом „спрямовуючого уявлення”. Щоб оволодіти цим прийомом, студенту треба спочатку ототожнити себе з конкретною фаховою якістю як особистісною цінністю, а потім використати символіку сходження.

1 . З’ясуйте алгоритм використання символіки сходження людиною, яка вже ототожнила себе з певною особистісною цінністю цей алгоритм розкрито І.Д.Бехом у вже зазначеному науково-теоретичному та інформаційному журналі (№ 2 за 1998 рік). 2. Зробіть 3-4 вправи, зорієнтовані на оволодіння прийомом спрямовуючого уявлення. При цьому уявіть, що ви піднімаєтесь на високу вершину гори, взявши з собою конкретне, професійно значуще уміння, яке вже сформовано у вас на рівні особистісної цінності (уявіть, що шлях спочатку проходить понад урвищем, а потім крізь кущі, через які треба продиратися...).

Щодо таких методів цієї групи, як порівняння майбутнім фахівцем самооцінки і оцінок товаришами і викладачами ступеня сформованості у нього певних професійних умінь, бесіди з використанням викладачем формул-настанов на підвищення суб’єктом самовиховання (майбутнім професіоналом) впевненості у своїх силах, вправи на використання студентом формул-самонастанов щодо своєї спроможності оволодіти певними професійно-духовними цінностями, то їх ефективність зростає за умови, коли вони є стрижнем певних методичних розробок (про них буде йти мова у третьому концепті цієї книги).

Перетворенню в особистісні цінності змісту професіограмі сприяють метод написання студентами самохарактеристик відповідності ступеня сформованості професійно значущих умінь і якостей вимогам до фахівця, вправи на самоаналіз ступеня сформованості професійних умінь з описанням почуттів, які виникають за його результатами і вправи на перетворення в своїй уяві професійно-духовної цінності в особистісну.

Глибокі знання студентами вимог до фахівця (випускника ВНЗ) − перша передумова організації процесу написання ними самохарактеристик відповідності таким вимогам. Друга полягає у формулюванні викладачем формул-настанов студентами на написання самохарактеристик як літературних творів. Провідними у самохарактеристиках повинні бути почуття і думки майбутніх фахівців стосовно реального образу „Я-професіонал” як цілісного утворення. Бажаною є й третя передумова − наявність у студентів первинних знань щодо рефлексії професійного становлення.

Практично різновидом цього метода є й вправи на самоаналіз ступеня сформованості професійних умінь у поєднанні з описанням почуттів, які виникають за його результатами. Різниця полягає тільки в тому, що предметом самоаналізу виступають не всі основні складові образу „Я-професіонал”, загалом, а тільки конкретне професійне вміння (якість). Ще одна відмінність цього метода від попереднього: відповідні вправи студент може здійснюватися як у письмовій формі, так і усно.

Вправу на перетворення у своїй уяві певної професійно-духовної цінності в особистісну бажано здійснювати за алгоритмом:

1. Зосередьтеся на конкретній фаховій цінності – вмінню або якості. Намагайтеся дати відповідь на питання: ”Що являє собою фахівець як володар цього уміння (якості) ?”, ”Яка природа, смисл і соціальна роль цієї професійної цінності ?”, ”На виконання якої фахової функції вона зорієнтована ? ”.

2. Отримані на такі запитання відповіді зробіть спробу зобразити у символічній і письмовій – літературній – формах (йдеться про малюнок образу певної професійної цінності). Які емоційні переживання викликав цей образ фахового уміння (якості) як продукт вашої творчості ?

3. Створіть у власній уяві професійну ситуацію, в якій ви дієте як носій конкретного уміння, конкретної якості. Зосередьтеся на результаті розв’язання фахового завдання. Чи приніс він вам задоволення,радість від маленької перемоги ?

4. З’ясуйте, у чому полягає особистісний сенс оволодіння цією професійною (соціально значущою) цінністю ? Чим вона збагатить ваш духовно-професійний внутрішній світ ? Як пов’язана з самоповагою до себе як майбутнього професіонала ?

5. Умовляйте себе зробити це фахове вміння (якість) предметом професійного самовиховання. Знайдені аргументи «за» запишіть на аркуші паперу.

6. Перечитайте зафіксовані на папері власні думки щодо доцільності акту цілепокладання у напрямі оволодіння конкретною фаховою цінністю. Які почуття викликала у вас їх сукупність ?

7. Протягом дня (і наступного тижня) декілька разів порадійте з того, що прийняли правильне рішення.

Методи стимулювання інтересу до самовиховання (2 група)

1. Дослідження досвіду самовиховання відомих в історії людства людей, фахівців-практиків.

2. Яскрава (емоційно насичена) розповідь про історію, теорію та технологію самовиховання і його роль у становленні студента як фахівця.

3. Дискусії з проблем теорії і технології організації самовиховної діяльності.

4. Пізнавально-розвивальні ігри з захисту колективних та індивідуальних проектів програм професійного самовиховання.

5. Презентація філософської, психолого-педагогічної та іншої літератури про самовиховання.

6. Сюжетно-рольові ігри з питань оцінки самовиховної роботи відомих в історії людства людей.

7. Представлення програм і особливостей самовиховання видатних педагогів, письменників, філософів тощо в ореолі нестандартних, рідкісних.

8. Створення ситуацій успіху у вирішенні студентом дослідницьких завдань у сфері самовиховання.

9. Вправи на творче уявлення себе в якості людини, для якої самовиховання є дуже цікавою справою.

10. Заохочення зацікавленості студентів самовихованням, пробудження у них питань і сумнівів щодо самоздатності його здійснення, прагнення використовувати ефективні засоби роботи над собою у процесі професійного становлення.

Ефективність вирішення педагогом вищої школи завдання щодо стимулювання процесів формування і розвитку інтересу студентів до роботи над собою значною мірою визначається яскравістю і емоційно насиченим розкриттям студентами історії, теорії і технології самовиховної діяльності.

Цей метод доцільно використовувати передусім на початковій стадії організації професійного самовиховання майбутніх фахівців, коли ставиться мета зацікавити їх цим ефектним засобом професійного становлення, сформувати у студентів допитливе ставлення до нього. Проте завдання щодо підвищення рівня відповідного інтересу студентів зорієнтовує викладача на цей спосіб стимулювання його розвитку й на подальших стадіях організації самовиховної діяльності майбутніх фахівців. На них розповідь про цінності теорії та технології професійного самовиховання бажано сполучати з їх ілюстраціями засобами різних видів мистецтва.

Другий метод − включення майбутніх фахівців у процес дослідження особливостей самовиховної роботи відомих в історії людства людей ( і педагогів, зокрема), фахівців-практиків − доцільно сполучати з методом написання творів про них, а також з орієнтацією студентів на підготовку рефератів з проблем самовиховання, на участь у наукових конференціях з цієї ж тематики.

Третім ефективним способом формування у студентів інтересу до самовиховної діяльності необхідно вважати презентацію філософської, психолого-педагогічної та іншої літератури, яка їй присвячена. При цьому доцільно: а) записувати цікаві коротенькі фрагменти цих творів; б) рецензувати певну літературу з позиції наукової значущості, орієнтації на потреби особистості майбутнього фахівця у загальному й професійному розвитку; в) визначати й підкреслювати роль певної книги в оволодінні студентами практичним досвідом самовиховної діяльності й технологією її організації тощо.

Ще один метод, який грає роль необхідної умови, на яку ми вже раніше звертали увагу, − створення викладачем радісного емоційного фону, ситуацій переживання студентом цінностей самовиховання як особисто значущих, а також ситуацій успіху у вирішенні ним дослідницьких і творчих завдань ( ці завдання мають відношення до роботи людини над собою і до її впливу на успішність професійного становлення і професійну діяльність).

Результати аналізу досвіду організації професійного самовиховання студентів свідчить, що добре зарекомендувала себе і практика видачі майбутнім фахівцям індивідуальних завдань, які потребують від них як входження в проблему організації професійного самовиховання, так і визначення та фіксації свого ставлення до нього і своєї готовності до його здійснення. Такі завдання, як правило, треба пов’язати з рецензуванням спеціальної (теоретичного і методичного планів ) і науково-популярної літератури з проблем самовиховання, зі збиранням та накопиченням матеріалів про різні аспекти самовиховної роботи (наприклад, статей з психологічних і педагогічних журналів), із класифікацією статей за певними критеріями та підкладкою” власних думок і аргументів під думки і аргументи авторів ( що добре показано ними, з чим важко або неможливо згодитися, як можна було це питання вирішити по-іншому і таке інше.).

Результатом виконання таких завдань й може бути організація викладачем дискусій з проблем теорії та технології професійного самовиховання. Як відомо, організація дискусій вимагає педагогічного забезпечення процесу підготовки студентів до неї. І в цьому плані розв’язання майбутніми фахівцями зазначених індивідуальних завдань працює на їх входження в проблему організації професійного самовиховання. Найкращий потенціал щодо стимулювання інтересу майбутніх фахівців до самовиховання мають ті дискусії, які виникають як результат опори аргументів студентів на уявлення про теорію самовиховання представників різних науково-педагогічних шкіл (наприклад, О.І.Кочетова, Л.І.Рувинського).

Особливо ефективним методом роботи викладача у сфері стимулювання розвитку інтересу майбутніх фахівців до самовиховання є захист колективних проектів програм професійної самовиховної діяльності, які розробляються різними командами (групами) студентів і проводяться у вигляді пізнавально-розвивальних ігор. Більш вагомі результати досягаються у випадках, коли до цього студенти вже мали ігровий досвід перевтілення у „суддів”, „адвокатів”, „прокурорів” тощо, проводили експертизу завдань-самозобов’язань Г.Сковороди, К.Ушинського, Б.Франкліна, І.Канта, І.В.Гьоте, Л.Толстого, Б.Грінченка, С.Русової, В.Сухомлинського та інших великих людей. І в першому, і вдругому варіантах головна мета організаторів подібних ігор полягає в забезпеченні переростання діалогу між студентами з приводу конкретних програм самовиховної роботи в діалог кожного з них із самим собою з цієї ж проблеми, преретворення пасивного інтересу в активний.

Все це вимагає активної участі в підготовці та проведенні цих пізнавально-розвивальних ігор самого викладача. Останньому доцільно використовувати в „парі” пізнавально-розвивальні ігри з захисту проектів програм у сфері професійного самовиховання з сюжетно-рольовими іграми з питань оцінки самовиховної діяльності людей (роль „ведучого” грає другий із зазначених методів цієї пари.

Найкращий результат у процесі формування у майбутніх фахівців інтересу до самовиховання як особистісної цінності досягається за таких умов: по-перше, коли викладач сам подає особливості самовиховної роботи К.Ушинського або, наприклад, Л.Толстого в ”ореолі” нестандартних, рідкісних (тим самим він вказує і своє особистісне ставлення до них), використовуючи незвичайну для студентів форму розкриття змісту самовиховання всесвітньо відомих педагога і письменника; по-друге, коли він орієнтує студентів на виконання спеціальних вправ з творчого уявлення себе в якості людини, для якої, як і для Л.Толстого чи К.Ушинського, самовиховання перетворилося в особистісну цінність; по-третє, коли викладач поступово спрямовує творчу уяву майбутніх фахівців на професійно зорієнтовану самовиховну роботу.