3.2.10 Різновиди тлумачення, особливості, закономірності та принципи самоосвіти

З одного боку, самоосвіта є компонентом будь-якої освіти, цілеспрямованою і систематичною діяльністю, зумовленою особистісними і суспільними потребами (вони виходять за межі навчальних планів і програм ВНЗ), а з іншого – самоосвітня діяльність відбиває прагнення особистості до розвитку і самовдосконалення, отримання додаткової наукової та загальнокультурної інформації (А.Айзенберг, А.Громцева, О.Малихін, Н.Сидорчук та ін.).

Ознайомтеся із різними тлумаченнями поняття самоосвіти, систематизованими за версією В.П.Шпак. Які з цих визначень сформульовані з позиції особистісно орієнтованого підходу, а які з позиції потреб суспільства (передусім в удосконаленні системи освіти)?

1. Самоосвіта – це форма: а) надбання знань (О.Лебедєва); б) засвоєння досвіду (Л.Борисова); в) здійснення пізнавальної діяльності (О.Владиславлєв).

2. Самоосвіта – це процес: а) розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.Кочетов); б) оволодіння знаннями з ініціативи самої особистості (М.Скаткін, Б.Райський) відносно предмета занять, обсягу та джерел пізнання, встановлення тривалості та часу проведення занять, а також вибору форми задоволення пізнавальних потреб та інтересів (А.Громцева); в) коректування своєї розумової діяльності, її операцій (Л.Рувинський); г) удосконалення своєї особистості за допомогою самостійної науково-дослідної діяльності (Н.Кочет).

3. Самоосвіта – це шлях: а) продовження освіти (О.Лебедєва); б) до самого себе (Л.Кулікова).

4. Самоосвіта – це результат та умова освіти (О.Кочетов).

5. Самоосвіта – це підґрунтя для зростання вчителя як фахівця (Р.Скульський).

6. Самоосвіта – це вид пізнавальної діяльності (П.Пшебильський).

7. Самоосвіта – це пізнавальна діяльність, яка виходить за межі обов’язкових завдань (І.Гончаров) і характеизується високою мірою саморегулювання (Н.Косенко).

8. Самоосвіта – це засіб саморозвитку творчого потенціалу особистості (Л.Рувинський).

9. Самоосвіта – це компонент системи освіти (В.Турченко).

10.Самоосвіта – це система: а) розумового та світоглядного самовиховання (Г.Коджаспірова); б) оновлення, розширення та поглиблення отриманих знань, вдосконалення практичних умінь та навичок (В.Козаков).

11. Самоосвіта – це ланка, яка пов’язує та інтегрує навчання, працю та суспільну діяльність як одне ціле (А.Загорський).

12. Самоосвіта – це стрижень, який обумовлює цілісність освіти (С.Орлов).

Більшість фахівців (О.Кочетов, В.Володько, Т.Іванова, М.Солдатенко, А.Громцева) вказують на такі основні особливості самоосвіти:

1) самоосвіта завжди пов’язана з метою людського життя, з провідними мотивами і видами діяльності людини;

2) основними рушійними силами самоосвіти є потреби особистості в отриманні знань та пізнавальні інтереси у їх взаємозв’язку; мотивація самоосвіти є комплексною;

3) самоосвітній процес здійснюється циклічно; цикл самостійного пізнання повторюється щоразу на новому, складнішому матеріалі (на якісно новому рівні) і забезпечує розширення досвіду розумової діяльності особистості; зміна відповідних циклів є результатом поглиблення пізнавального інтересу, який відіграє роль мотиву вибору нових цілей і засобів самоосвітньої діяльності та стимулює її розвиток;

4) самоосвіта сприяє більш високому рівню самокерування людиною розумовою діяльністю;

5) самоосвіта є передумовою успішного оволодіння професією;

6) самоосвітня діяльність розподіляється на супутню (ту, що доповнює основний процес навчання і визначається ним) та автономну (самоосвіту, яка відноситься до процесу навчання у навчальному закладі, а здійснюється незалежно від нього);

7) самоосвіта носить пошуковий і перетворювально-відтворюючий характер; останній передбачає два кола діяльності: перше, більш вузьке, розв’язує основні завдання самоосвіти, а друге (більш широке) містить увесь спектр інтересів особистості, що веде до виникнення потреби у комунікації.

Свою точку зору на сутність професійної самоосвіти мають українські вчені – Н.Сидорчук і В.Шпак. Перша розглядає її як процес, зумовлений організаційно-педагогічними та соціально-психологічними чинниками, під впливом яких майбутній фахівець ( у її прикладі – вчитель) може самостійно визначити власні освітні цілі та засоби їх досягнення, на основі чого реалізовувати пізнавальні інтереси та потреби, розвивати інтелектуальні та особистісні якості. Н.Сидорчук обґрунтовує умови організації продуктивної самоосвітньої діяльності майбутніх учителів, розробляє цікаву технологію здійснення самоосвіти, виділяє такі її етапи, як становлення (адаптивний), активного формування мотивів і уявлень про неї, трансформування (на ньому майбутній фахівець на практиці використовує знання про самоосвіту) тощо. Друга дослідниця називає самоосвіту формою творчої діяльності, у процесі якої майбутні фахівці (педагоги) не тільки досягають раніше намічених цілей, але й здійснюють самовиховну роботу, розвиваючи свою почуттєво-емоційну сферу, формуючи переконання, культуру розумової праці. В.Шпак виокремлює позитивний, індиферентний та негативний рівні ставлення студентів до самоосвітньої діяльності.

За версією І.Наумченка, існують такі закономірності самоосвітньої діяльності:

а) єдність самоосвітнього процесу, його взаємозв’язок з іншими формами навчальної роботи у закладах освіти та поза ними;

б) самосвітня діяльність є підґрунтям пізнавальної та навчально-практичної діяльності особистості (Наумченко И.Л. Самостоятельный учебный труд студентов.– Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та, 1984).

в) виховний характер самоосвіти (в процесі її організації ставляться та реалізуються як навчальні, так і виховні цілі, спрямовані на розвиток особистості).

Спираючись на визначення поняття закономірності, певні методологічні підходи, обґрунтуйте, чи можна вважати виховний характер самоосвіти та єдність самоосвітнього процесу, його взаємозв’язок з іншими формами навчальної роботи закономірностями? Якщо ні, то до яких категорій їх слід віднести: властивості, особливості, сутнісні характеристики самоосвітнього процесу? Висловіть свою думку і щодо другої закономірності.

І.Наумченко вказує на чотири основні принципи самоосвіти: 1) принцип свідомої та активної самоосвітньої роботи (опора на нього сприяє виробленню вольової готовності до творчого розв’язання пізнавально-практичних завдань, розвитку професійної та громадської активності; 2) принцип доступності та посильності самоосвіти, яка забезпечується насамперед за рахунок врахування власних пізнавальних можливостей (особливостей пам’яті та мислення, темпу роботи, рівня сформованості вмінь у сфері творчої праці тощо) та за результатами поступового ускладнення самоосвітніх завдань; 3) принцип міцності засвоєння знань у ході самоосвіти (реалізація цього принципу насамперед залежить від сформованості у студентів умінь системного аналізу матеріалу, що вивчається, а також умінь виділяти головне, відбирати найбільш суттєве); 4) принцип зв’язку теоретичних знань з практикою та суспільним і особистісним досвідом.

І.Наумченко вказує і на наявність інших основних вимог до самоосвіти: принципів її планування, чіткої організації, самоконтролю та самооцінки.

Враховуючи особливості пропедевтики самоосвітньої діяльності, І.Барсуков доповнює зазначені принципи такими: принцип свідомої детермінованості післяшкільної або післявузівської самоосвіти; принцип комплексного підходу до самовиховання та самоосвіти особистості; принцип дискретного (переривчастого) керівництва самонавчанням особистості з використанням прийомів рівного партнерства, практики наявності декількох консультантів у однієї особи з однієї проблеми (Барсуков И.Г. Пропедевтика самообразования в подготовке будущего учителя: Учеб.пособие по спецкурсу.– Челябинск: ЧПИ, 1982. – С.44).

Важливим поняттям теорії самоосвіти є готовність до неї як результат оволодіння особистістю всіма компонентами самоосвітньої діяльності (А.Громцева). Основні структурні компоненти готовності до самоосвіти визначали українські науковці. Н.Терещенко вказує на такі з них, як орієнтаційний, мотиваційний, діяльнісний і рефлексивний (для підлітків). Сруктурними компонентами готовності майбутніх учителів природничих наук до самоосвіти М.Рогозіна вважає їх психологічну, морально-громадську і практичну готовності.