3.2.7 Інтерес до професійного самовиховання

Як потужна спонука фахової діяльності феномен професійного інтересу висвітлюється в працях С.П.Крягжде, В.С.Мерліна, В.І.Щукіної та ін. Результати аналізу науковців дають підстави для визначення інтересу студента до професійного самовиховання як динамічної системи його психічних властивостей і станів, яка спрямовує майбутнього фахівця на самовиховання, спонукає його активність у цій діяльності та наповнює ставлення до самого себе позитивними емоціями, творчими задумами, вольовими прагненнями до професійного саморозвитку.

Як динамічна система інтерес студента до професійного самовиховання виявляється в його пізнавальній активності у сфері оволодіння теорією і технологією самовиховної роботи (така активність виникає за умови переживання ним знань про особливості самовиховання і зміст моделі фахівця як особистісних цінностей) та інформацією про свій реальний образ “Я-професіонал”, а також у активності емоційній (її функція – створення необхідного емоційного фону радості в процесі самовиховних дій) і вольовій, яка безпосередньо спрямована на оволодіння досвідом самовиховної діяльності.

Інтерес студента до професійного самовиховання має чотири рівні розвитку. Розвиток цього потужного джерела самовиховної активності майбутнього фахівця починається на рівні споживання ним первісної інформації про роботу над собою. Можливі джерела відповідної інформації – викладач, спеціальна книжка, а також особливості самостійної підготовки до занять, які спонукають студента до самоосвіти у сфері теорії та технології самовиховання. Основними показниками цього рівня розвитку інтересу є: споглядальний характер самовиховних дій студента, дуже низький ступінь його активності в роботі над собою як результат неперервності та неусвідомленості майбутнім фахівцем своїх здібностей до цієї діяльності, ситуативності щодо зацікавленості нею, невміння емоційно переживати зв’язок між особистісними ціннісними орієнтаціями і професійним самовихованням.

Другий рівень розвитку відповідного інтересу – це рівень внутрішнього прийняття студентом, його самоцінного ставлення до історії, теорії та методики самовиховання. Якісними показниками рівня самоцінного ставлення майбутнього фахівця до професійного самовиховання є: 1) систематичний характер інтересу до самовиховання як засобу формування інтегральної готовності до самостійної праці; 2) наявність довільних зусиль щодо самопізнання і усвідомлення ролі й місця самовиховання у формуванні особистості фахівця; 3) переживання зв’язку між інтересом до самовиховання та особистісно прийнятими у ролі значущих професійними цінностями; 4) наявність перших спроб щодо усвідомлення своїх здібностей до самовиховної діяльності та їх оцінки; 5) переживання позитивних емоцій у процесі засвоєння знань про зміст професіограми як моделі фахівця.

За глибиною і усвідомленістю другий рівень розвитку інтересу студента до професійного самовиховання є сенс умовно назвати свідомо особистісно зорієнтованим.

На наступному (третьому) рівні розвитку відповідного інтересу йде процес поглиблення теоретичних знань про самовиховання. Тобто розвиток інтересу трансформується з рівня розвитку свідомості особистості на рівень її самосвідомості. Це рівень самосвідомого ставлення до самовиховання. Майбутній фахівець усвідомлено спрямовує вже емоційно пережите як самоцінне знання про роль самовиховання у професійному становленні та розвитку особистості, позитивне ставлення до нього на своє професійне “Я”. Його передусім цікавлять методи самопізнання і формування образу “Я-професіонал”, складовими якого і є спеціальні професійні уміння та якості.

До найважливіших характеристик цього рівня розвитку інтересу майбутнього фахівця до професійного самовиховання за критерієм глибокої усвідомленості слід віднести: велику інтенсивність уваги, вольових зусиль, емоційних переживань студента, пов’язаних із самопізнанням конкретних складових узагальненого образу “ Я-професіонал”, із високим ступенем усвідомленості прийнятого рішення щодо перетворення сукупності самовиховних дій у ефективний засіб самоформування інтегральної готовності до фахової діяльності; постійність інтересу до теорії та технології самовиховання і його узагальненість; зв’язок цього інтересу з узагальненим інтересом до власної “Я-концепції” професійного становлення, з ціннісними професійними орієнтаціями.

Найвищий (четвертий) рівень розвитку інтересу майбутнього фахівця до професійного самовиховання – це рівень практичного втілення глибоких і самоцінних знань про нього. У номінаціях “глибина” і “усвідомленість” студент усвідомлено проектує і реалізує особистий план професійного самовиховання. Ця його діяльність характеризується орієнтаціями відповідного інтересу на самовиховання усього комплексу професійних умінь та якостей різної функціональної приналежності, а також на особливості технології самовиховання певних фахових умінь, на потенційні можливості саморозвитку як особистості та професіонала.