1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазна­ чити, яка саме частина майна конфіскується, або пере­ лічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визна­ чається законом України.

* * *

1. У відповідності з ст. 59 конфіскація майна полягає у при­ мусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна засудженого, на яке у нього є право власності.

До складу майна входять речі, предмети, грошові кошти, вклади в банку, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери. Конфіскуючи цінні папери, акції, держава набуває лише права вимоги на одержання у свою власність частини майна юридичної особи і тільки у випадках, коли це передбачено законом, наприклад при ліквідуванні господарського товариства.

2. Вказаний вид покарання застосовується виключно як додатковий, пов'язаний із позбавленням майнових вигід (має матеріальний характер), є разовим, може бути застосований у передбачених законом випадках до будь-кого з числа засуджених осіб.

3. На відміну від Кримінального кодексу 1960 року в ст. 59 чинного Кодексу чітко вказані параметри встановлення цього виду покарання, а саме: за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, тобто за корисливі злочини, що передбачають міру покарання більше 5 років позбавлення волі (ч. 4, 5 ст. 12).

4. Конфіскація майна, як додатковий вид покарання, призна­ чається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кодексу як обов'язкове додаткове покарання або факуль­ тативне (необов'язкове). Чинний Кодекс (ч. 2 ст. 69) допускає можливість незастосування цього додаткового покарання як обо­ в'язкового, але у випадках, що вказані в ч. 1 ст. 69, а саме:

• наявність декількох умов, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

• з урахуванням особи винного.

При цьому суд обов'язково повинен мотивувати своє рішення та послатись на ст. 69 в резолютивній частині вироку.

Якщо санкцією ст. 69 передбачено конфіскацію майна як фа­культативне (необов'язкове) додаткове покарання, суд повинен

278

обговорити питання про можливість його застосування або неза-стосування, навівши у вироку мотиви прийнятого рішення.

5. Призначення особі більш м'якого основного покарання, ніж передбаченого законом, на підставі ст. 69 автоматично не поширюється на додаткове покарання, зокрема на обов'язкову конфіскацію майна, питання про призначення або непризначення якої має вирішувати суд. Застосування ст. 69 при призначенні конфіскації обумовлюється самостійно від основного покарання.

6. Кримінальний закон передбачає як повну конфіскацію майна (при вилученні всього належного засудженому майна), так і часткову (нри вилученні частки майна).

Вирішуючи питання про те, повну чи часткову конфіскацію майна слід визначити, суд повинен керуватися принципом помір­ності покарання, не піддавати засудженого такій карі, яка явно не відповідає межі відновлення соціальної справедливості. У випадку застосування конфіскації частини майна у вироку необ­хідно вказати, яка саме частина конфіскується, або перелічити відповідні предмети (див. п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 22 грудня 1995 р. № 22). Отже, при частковій конфіскації у власність держави переходить певна частина майна засудженого (1/2, 1/3, 1^4 тощо) або конкретні предмети (сума грошей, акції, інші цінні папери).

7. Суд має право конфіскувати майно, що належить лише винній особі, тому повинен ретельно перевірити, чи е заареш­ товане майно його особистою власністю або спільною з іншими особами. Визначивши, що майно підсудному не належить, суд, навіть при відсутності позову про виключення його з опису, з власної ініціативи зобов'язаний винести ухвалу (постанову) про зняття арешту і повернення майна власнику. Ґарантією уникнення таких помилок і труднощів при виконанні вироків у частині конфіскації майна є доскіпливе ставлення органів досудового слідства до накладення арешту, опису майна (зокрема, ваги чи інших чинників виміру, вартості з урахуванням ступеня зно­ шеності речей, кольору, номера, виробничої марки, дати випуску або продажу тощо), а також до його оцінки та можливостей зберігання до суду.

Втім, суд згідно зі ст. 19 Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв'я­заних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (затверджено Указом Президії Верховної ради УРСР від 22 черв­ня 1984 р. № 7193-х), може застосувати конфіскацію майна і в тому разі, коли його опис не проводився.

8. Заміна конфіскації майна сплатою його вартості непри­ пустима. Винятком з цього правила є випадки, коли підсудний має частку у спільній власності, наприклад господарського това­ риства, яку виділити конкретним майном неможливо.

9. Невиявлення у винного майна на час розгляду справи само по собі не є підставою незастосування конфіскації майна, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлене при виконанні вироку. Знайдене майно вилучається та конфіску-

279

ється, якщо не спливли строки виконання вироку, передбачені ст. 80.