1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65—67 цього Ко­ дексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи непо­ внолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

* * *

1. Визначення поняття, мети і сутності кримінального пока­ рання розкриваються у ст. 50, положення якої однаково по­ ширюються на дорослих і неповнолітніх, оскільки ґрунтуються на конституційних нормах, обов'язкових для всіх громадян Ук­ раїни (ст. 62 і ч. 1 ст. 64 Конституції України).

2. Покарання є своєрідною відповіддю держави на вчинений злочин і реґламентується стосовно неповнолітніх ст. 103 як специфічний кримінально-правовий засіб реагування на суспільне небезпечні діяння, ними скоєні. Законодавець відмежовує пока­ рання від інших заходів впливу, зокрема примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх в особ­ ливих випадках, передбачених ст. 97, 105, а також від при­ мусових заходів медичного характеру (ст. 92—96).

373

3. Змістом покарання є позбавлення або обмеження прав і свобод особи. Категорично неприпустимим е позбавлення чи обме­ ження прав і свобод особи без правового обґрунтування та з порушенням вимог закону.

Зважаючи на це, слід визнати такими, що суперечать за­кону: позбавлення неповнолітнього права на побачення з адво­катом, що зумовлює порушення його прав на отримання правової допомоги та захист; відмову засудженому в наданні медичної допомоги, що може завдати серйозної чи непоправної шкоди його здоров'ю та спричинити розповсюдження епідемії; позбавлення засудженого державного захисту від посягань або інших форм негативного впливу з боку третіх осіб.

4. Покарання може бути призначено лише за вироком суду і по відношенню до тієї особи, яку визнано винною у вчиненні злочину.

Не вважаються покаранням і, відповідно, не можуть засто­совуватись на практиці, незалежно від мотивів, будь-які заходи, не призначені судом і не передбачені чинним Кодексом. Інакше кажучи, застосування до громадянина, у тому числі у непов­нолітньому віці, квазіпокарань, тобто тих, що не передбачені кримінальним законом, категорично неприпустимо, оскільки не ґрунтується на нормах Конституції України і чинного Кодексу.

5. Згідно з принципом законності (п. 1 ч. 1 ст. 129 Консти­ туції України) не допускається також застосування криміналь­ ного закону по аналогії. Це виключає кримінальну відповідаль­ ність неповнолітніх (а так само і дорослих) за злочини, суб'єк­ тами яких чинний Кодекс їх не визнає. Так, особи у віці від 14 до 16 років не можуть нести відповідальність за організацію злочинних формувань та участь в них (ч. 1 ст. 255). Проте з цього не виходить, що суд позбавлений можливості в залежності від характеру вчинених неповнолітнім дій призначити йому пока­ рання або за готування до злочину, відповідальність за який встановлена з 14 років (наприклад, умисне вбивство, розбій чи вимагання), пославшись в якості підстав на ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 68, або за закінчений злочин, у тому числі й вчинений у співучасті (ч. 2 ст. 68, ст. 115, 187, 189).

6. При призначенні неповнолітнім покарань і визначенні порядку їх виконання (реального чи умовного) суди мають вихо­ дити із загальних засад призначення покарань (ст. 65), .прий­ маючи до уваги також положення ст. 50, 66—73, 98, 103.

Особлива увага при цьому, окрім характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених неповнолітніми злочинів і да­них про їх особистість, повинна бути приділена умовам життя, відносинам у сім'ї, з найближчим оточенням, а також впливу покарання на виправлення та подальшу соціальну адаптацію підлітків.

7. Більш суворий вид покарання в межах санкцій, передба­ чених відповідними статтями Особливої частини Кодексу, допус­ тимо призначати лише тоді, коли менш суворий вид покарання не може забезпечити досягнення цілей покарання.

Свідченням недоцільності вибору покарання незначної суво­рості може стати інформація стосовно перебування неповноліт-

374

нього на обліку в кримінальній міліції, про наявність у нього судимості за раніше вчинений злочин, дані про неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності за чис­ленні правопорушення тощо.

8. Варто мати на увазі, що неповноліття само по собі не е обставиною, що зумовлює вибір злочинцю виду та розміру пока­ рання, порядку його виконання (п. З ст. 66). Лише за певних умов (вчинення злочину невисокої тяжкості, вперше, внаслідок випадкового збігу обставин та ів.), це може бути визнано обста­ виною, яка пом'якшує покарання.

Наявність інших, аналогічних за змістом обставин, пом'як­шуючих покарання (ст. 66), а також рівень психофізичного розвитку неповнолітнього можуть посприяти його звільненню від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням при­мусових заходів виховного характеру (ст. 97, 105) або звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Крім того, це може братись до уваги і у випадках призначення менш суворих покарань, ніж передбачено санкцією відповідної статті Кодексу.

Обставини, що обтяжують покарання (ст. 67), впливають на вибір найбільш суворого із альтернативних видів покарань, перед­бачених рядом статей Особливої частини Кодексу.

Це, крім того, вагома причина і для відмови у звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності та покарання на підставі ст. 97, 104, 105, 107 та ряду інших.

9. Вбачається доцільним у випадках звільнення неповно­ літніх судами від відбування покарання з випробуванням покла­ дати на них, окрім перелічених у ст. 76, обов'язки щодо про­ ведення дозвілля переважно в колі сім'ї (за умови, що сім'я по-справжньому благополучна), не перебувати на вулиці у ве­ чірній і нічний час, наприклад в період з 21 до 6 години.

Позитивних результатів можна очікувати і від адресованої неповнолітньому вимоги з боку органу правосудця з'являтись до суду раз на квартал (або з іншою періодичністю) для співбесід, що дозволить контролювати та коригувати його поведінку.

10. Контроль за поведінкою звільнених від відбування пока­ рання з випробуванням здійснюється упродовж всього терміну дії іспитового строку органами виконання покарань за місцем про­ живання названих осіб (ч. 2 ст. 76 ). Це не виключає імовірності покладання судом обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи на особу, яка користується авторитетом у неповнолітнього, позитивно характеризується, за умови її згоди або на її прохання.

Відповідальність за ухилення уповноваженої особи від ви­конання зазначених громадських обов'язків, як і за неналежне їх виконання, законом не передбачена.

11. При призначенні неповнолітнім покарань за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання не може перевищувати 15 років, встановлених для покарань нормами ст. 98 (деталь­ ніше про це див. коментар до ст. ст. 70, 71 та 102 (п. 5).

375

Стаття 104. Звільнення від відбування покаран­ня з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробу­ ванням застосовується до неповнолітніх відповідно до ста­ тей 75—78 цього Кодексу, з урахуванням положень, перед­ бачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробу­ ванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від од­ ного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

* * *

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням є новим інститутом кримінального права України.

2. За своєю правовою природою це умовний вид звільнення від кримінального покарання, характерною особливістю якого є покладення на засудженого ряду обов'язків, передбачених ст. 76, в тому числі:

• попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

• не виїжджати за межі України на постійне місце про­ живання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи;

• інформувати органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

• періодично з'являтись на реєстрацію в органи криміналь­ но-виконавчої системи; '

• пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

3. Звільнення від покарання з випробуванням дещо схоже зі звільненням від покарання у зв'язку із застосуванням примусо­ вих заходів виховного характеру (ст. 105). Разом з тим, між ними очевидна і різниця, яка полягає не лише в підставах звільнення.

Завдяки звільненню від покарання із застосуванням при­мусових заходів виховного характеру, за умови додержання ви­мог ч. 1 ст. 105, особа вважається несудимою та такою, що зло­чин не вчиняла.

Звільнення від покарання з випробуванням передбачає за­судження особи за вчинений нею злочин до позбавлення волі на певний строк та умовного звільнення ії від призначеного судом покарання. Втім від судимості це не звільняє.

376

4. Підстави звільнення від покарання через випробування сформульовані в ст. 75 і є спільними як для дорослих, так і не­ повнолітніх. Розбіжності мають місце ляше за видом покарань, засудження до яких обертається можливістю застосування ви­ пробування, та тривалістю іспитового строку.

Для дорослих злочинців звільнення від відбування пока­рання з випробуванням може мати місце при засудженні до виправних робіт, службових обмежень по військовій службі, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Що стосується неповнолітніх — це лише позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Тривалість іспитового строку встановлюється: для дорослих — від одного до трьох років, для неповнолітніх — до одного року.

5. За допомогою звільнення від відбування покарання з випробуванням кримінальна відповідальність реалізується в де­ кілька етапів. Після призначення покарання за вчинений злочин і прийняття судом рішення про застосування випробування від­ бувається умовне звільнення засудженого від обов'язку реального відбуття покарання. Потім настає етап виправлення і переви­ ховання засудженого, обмежений рамками іспитового строку. І лише після вказаного строку та залежно від досягнення постав­ леної мети настає один з двох імовірних наслідків — звільнення від покарання або направлення для відбування призначеного вироком покарання.

6. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватись судами всіх рівнів: першої інстанції, апеля­ ційним, касаційним. Проте фактичне його застосування має бути обумовлене сукупністю обставив, в першу чергу можливістю виправленая і перевиховання засудженого без позбавлення волі, але в умовах обов'язкового контролю за його поведінкою з боку вказаних у чинному Кодексі суб ектів (ч. 4 ст. 104).

7. Скасування покарання даного виду судом може мати місце у зв'язку з тим, що засуджений не виконує покладені на нього обов'язки, вчинює правопорушення, які тягнуть за собою адмі­ ністративні стягнення і свідчать про його небажання ставати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78). За поданням органу виконання покарань суд направляє засудженого в одну з установ Дер­ жавного департаменту України з питань виконання покарань для реального відбування терміну позбавлення волі.

8. У разі вчинення засудженим до випробування протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами ст. 71—73 і ч. 2 ст. 103.

Стаття 105. Звільнення від покарання із засто­суванням примусових заходів вихов­ного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої* або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від пока­рання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розка-

377

яння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлений вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1. застереження;

2. обмеження дозвілля і встановлення особливих ви­ мог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнад­ цятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обо­ в'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної нав­ чально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому за­ коном.

1. Примусові заходи виховного характеру, можливість при­ значення яких закріплена в ч. 1 цієї статті, е особливою формою реалізації кримінальної відповідальності і полягають у звільненні неповнолітнього судом від покарання, передбаченого за інкримі­ нований йому злочин санкцією відповідної статті чинного Ко­ дексу. Інакше кажучи, неповнолітній, якого засуджено за злочин невеликого чи середнього ступеня 'тяжкості, може бути звіль­ нений від реального покарання незалежно від того, чи вчинював вія раніше подібні або більш тяжкі злочини, але за умови обо­ в'язкового щирого каяття з приводу скоєного та подальшої без­ доганної поведінки.

Так реалізується негативна оцінка держави стосовно вчи­неного неповнолітнім суспільне небезпечного діяння, що має певну схожість (лише зовні) з інститутом звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням (див. коментар до ст. 104).

2. Порядок звільнення регулюється нормами кримінально- процесуального законодавства. Наприклад, якщо суд при дослі­ дженні матералів кримінальної справи, враховуючи об'єктивні

378

фактори, а також дані, які характеризують злочинця, обставини, що пом'якшують або обтяжують провину, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього за допомогою примусо­вих заходів виховного характеру, вія звільняє його від реального покарання, керуючись при цьому ст. 448 КПК України.

3. Про юридичну природу і сутність звільнення від кри­ мінальної відповідальності з підстав, зазначених у ст. 97, про відмінності цього інституту від звільнення від покарання у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного харак­ теру — див. пп. 1, 3, 4, абз. 2 п. 6 коментаря до ст. 97.

4. Вичерпний перелік примусових заходів виховного харак­ теру, що міститься в ч. 2 ст. 105, побудований за принципом по­ слідовного переходу від менш суворих заходів до більш суворих.

Розширене тлумачення даного переліку не допускається. Про­те, як зазначено в ч. З ст. 105, до неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно декілька примусових заходів виховного характеру відповідної тривалості, які не поділяються на основні та додаткові.

Обираючи той чи інший захід і встановлюючи термін його дії (у випадках, передбачених пп. 2, 3 ч. 2 ст. 105), суд об­ґрунтовує своє рішення даними про особистість неповнолітнього та обставинами справи.

5. Суд може визнати за необхідне призначити неповноліт­ ньому, до якого вжито примусових зежодів виховного характеру, судового вихователя, пославшись на мотиви такого рішення в постанові або ухвалі. Повноваження судового вихователя визна­ чаються Положенням, що затверджується Верховним Судом, Мі­ ністерством юстиції та Міністерством освіти і науки України.

6. Застереження, як захід виховного характеру, реалізує цілі ви­ правлення та превенції шляхом роз'яснення підлітку характеру і ступеня небезпечності вчиненого ним діяння, негативних наслідків заподіяної шкоди та повторного злочину, якщо такий матиме місце.

7. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може передбачати заборону на від­ відування певних місць, використання певних форм розваг і відпочинку, зокрема пов'язаних з управлінням механічними транс­ портними засобами, обмеження перебування поза помешканням у певний період доби, виїзду в іншу місцевість без дозволу спе­ ціального державного органу тощо. Неповнолітньому може бути пред'явлена вимога повернутись в заклад освіти або працевла- штуватись при допомозі спеціалізованого державного органу.

8. Призначаючи неповнолітньому примусовий захід вихов­ ного характеру у виді передачі його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, а також окремих громадян на їх прохання, судам необхідно з'ясовувати можливість здійснення вказаними особами нагляду за неповнолітнім (характер їх роботи, спосіб життя тощо), позитивного впливу в інтересах його виправлення та перевиховання.

Закон не містить рекомендацій щодо необхідності отримання дозволу від батьків або осіб, що їх замінюють, на здійснення нагляду за неповнолітнім окремими громадянами, а також педа­гогічними і трудовими колективами на їх прохання. Проте отри-

379

мання такого дозволу від органу, що застосовує цей примусовий захід виховного характеру, вбачається доцільним. Форма дозволу на здійснення нагляду принципового значення не має, однак з процесуальної точки зору краще віддати перевагу письмовій формі.

9. Обов'язок відшкодувати заподіяні майнові збитки поклада­ ється на неповнолітнього за наявності у нього відповідних тру­ дових навичок, самостійного заробітку та за умови досягнення 15-річного віку.

Під самостійним заробітком розуміється не лише плата за виконання постійної чи тимчасової роботи, але й доходи від підприємницької діяльності, стипендія та інші виплати.

Трудові навички неповнолітнього використовуються для від­шкодування заподіяної шкоди з урахуванням положень ст. 51, 55, 63, 190, 192, 193 КЗпП України (про скорочення тривалості роботи; про заборону роботи у нічний час і надурочно; про роботи, на яких забороняється використання праці осіб молодше 18 років; про норми виробітку для молодих працівників).

10. У відповідності з п. 5 ч. 2 ст. 105 кримінальне пока­ рання неповнолітньому може бути замінено направленням до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років.

Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру, пов'язаний з істотними обмеженнями щодо місця перебування, вільного спілкування, встановленням спеціальних вимог режиму навчання, праці тощо. Його призначення виправдано стосовно підлітків, які вийшли з-під контролю батьків (осіб, які їх за­мінюють), та тих, що потребують ізоляції від негативного впливу середовища, в якому вони постійно знаходились.

11. Перелік типу спеціальних навчально-виховних установ, умови перебування в них неповнолітніх та інші питання, по­ в'язані з порядком продовження термінів утримання, звільнення, визначаються Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січ­ ня 1995 р.; постановою Кабінету Міністрів України "Про орга­ нізацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання" від 13 жовтня 1993 р. зі змінами від 11 серпня 1995 р. № 646. Такими установами е загальноосвітні школи та професійні учи­ лища соціальної реабілітації.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направля­ються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років включно, а до професійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 до 18 років.

У постанові суд лише вказує тип спеціальної навчально-виховної установи (школа чи профучилище). Зазначати конкрет­ний заклад та місце його знаходження суд не вправі, оскільки вирішення цього питання належить до компетенції органу освіти.

Разом з тим, обов'язком суду е визначення конкретного строку перебування неповнолітнього в названому закладі. На жаль, у судовій практиці ще трапляються непоодинокі помилки при вирішенні цього питання, які не додають авторитету органам правосуддя. Так, замість чіткого визначення термінів утримання

380

в постановах окремих місцевих судів зустрічаються формулюван­ня такого типу: "... на строк, що не перевищує трьох років", або "... до виправлення".

Подібні помилки створюють певні труднощі для адміністрації соціальних навчально-виховних установ, оскільки згідно з п. 63 Положення про спеціальне професійне училище та п. 35 Поло­ження про спеціальну загальноосвітню школу неповнолітні утри­муються там у межах встановленого судом строку. Звільнення проводиться після закінчення терміну, а також достроково.

У виняткових випадках, аа клопотанням ради ніколи чи училища, визначений судом термін перебування неповнолітнього в спеціальній виховній установі може бути скорочений у зв'язку з досягненням поставленої мети або продовжений за необхідністю завершення загальноосвітньої та професійної підготовки (див. ст. 8 Закону України "Про органи і служби у справах неповно­літніх та спеціальні установи для неповнолітніх").

12. Невиконання неповнолітнім призначених судом приму­сових заходів виховного характеру може призвести до санкцій, передбачених ч. З ст. 97.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відпо­відальності та відбування покаран­ня у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнад­ цяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1. два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяж­ кості;

2. п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3. сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4. десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частиш першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'я­заного з позбавленням волі, а також при засудженні до пока­рання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

381

2. п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3. сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

* * *

1. Як випливає зі змісту ст. 106, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання особам, які вчинили злочини в неповнолітньому віці, скорочено на тре­ тину порівняно зі строками, які законодавець визнав доцільним встановити для подібних випадків дорослим в ст. 49 та 80.

Це обумовлено, по-перше, істотним зменшенням суспільної не­безпечності діяння за перебігом часу, а по-друге, втратою статусу суспільної небезпечності особою, про що свідчить її правослухня-на поведінка після вчинення злочину або набуття вироком чинності.

2. Так, згідно з ч. 2 ст. 106 неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

— два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

• п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяж­ кості;

• сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

• десять років — у разі вчинення особливо тяжкого зло­ чину.

При вчиненні кількох злочинів, різних за ступенем тяж­кості, строки давності для кожного із них збігають окремо: спочатку спливає термін за менш тяжкий злочин, а згодом — за більш тяжкий.

3. Порядок обчислення строків давності див. у пп. в—10 коментар* до ст. 49.

4. Згідно з ч. З ст. 106 неповнолітній підлягає звільненню від покарання, якщо з часу набрання вироком законної сили його не було виконано в такі строки:

• два роки — у разі засудження до покарання, не пов'я­ заного з позбавленням волі, а також при засудженні до по­ карання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

• п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочини середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

• сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

• десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

382

Строки давності щодо додаткових покарань в усіх вищевка­заних випадках визначаються основним покаранням, призначе­ним за вироком суду.

5. Що стосується підстав звільнення від кримінальної відпо­ відальності та відбування покарання, положення ч. 2 і 3 ст. 49, ч. З і 4 ст. 80 поширюються без винятку на всіх неповнолітніх.

Натомість ч. 4 ст. 49 і ч. 5 ст. 80 не поширюються щодо неповнолітніх, зважаючи на пряму заборону в законі засуджу­вати їх до довічного ув'язнення (ч. 2 ст. 64). Не е чинними щодо осіб, які не досягли 18-річного віку, положення ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80, оскільки на практиці до кримінальної відповідаль­ності за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст. 437—439 і ч. 1 ст. 442) притягуються лише спеціальні суб'єкти, що з поняттям "неповнолітній" аж ніяк не сумісно.

6. Що стосується інших питань порядку звільнення непов­ нолітніх (а так само і дорослих) від кримінальної відповідаль­ ності і відбування покарань див. коментар до ст. 49, 80.

Процедурні питання порядку звільнення врегульовані норма­ми кримінально-процесуального закону.

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбав­ лення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звіль­ нення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­ рання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­ рання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчи­ нений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1. не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2. не менше половини строку покарання у виді позбав­ лення волі, призначеного судом за умисний тяжкий зло­ чин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбав­ лення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти • років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбав­ лення волі;

383

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особ­ливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбу­вала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини пока­ рання більш м'яким покаранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

* * *

1. Виконання призначеного судом покарання є необхідним і корисним лише до того часу, поки з його допомогою досягаються цілі, визначені в Конституції України та конкретизовані в нор­ мах кримінально-виконавчого законодавства: відновлення соціаль­ ної справедливості, виправлення засуджених і попередження но­ вих злочинів.

Якщо досягнено виправлення засудженого до закінчення вста­новленого судом терміну покарання, подальше виконання заходів кримінального примусу стає марним, а через це й недоцільним. На такий випадок законодавець і передбачив у чинному Кодексі інститут умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання, єдиний за своїми правовими підставами для неповнолітніх і дорослих злочинців (див. коментар до ст. 81).

2. Відмінності стосуються виключно виду покарань, які обу­ мовлюють можливі випадки дострокового звільнення засуджених з місць, що визначаються органами виконання покарань.

Для неповнолітніх — це позбавлення волі на певний строк незалежно від того, до якої категорії тяжкості належать вчинені ними суспільне небезпечні діяння.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано, якщо неповнолітній сумлінною поведін­ кою, ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

4. Факт неповноліття засудженого є підставою для суттєвого скорочення строків фактичного відбування покарання і органи системи Державного департаменту України з питань виконання покарань вправі звернутись до суду з клопотанням про умовно- дострокове звільнення.

Строки фактичного відбування покарання встановлені дифе­ренційовано до категорій злочинів. Так, за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання може мати місце за умови фактичного відбуття:

384

• не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до 18 років новий умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

— не менше двох третин строку покарання у виді позбав­ лення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовнр-достроково звільнена від від­ бування покарання, але до закінчення невідбутої частини по­ карання та досягнення 18 років знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі.

На підставі вищезазначеного не важко дійти висновку, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись по відношенню до будь-кого. Необхідно лише, щоб суд визнав, зважаючи на умови ч. З ст. 107, не потрібним подальше перебування засудженого за злочин, вчинений у непов­нолітньому віці, в місцях позбавлення волі.

5. До неповнолітніх не застосовується зв^м'*ч» невідбутої час­тини покарання більш м'яким покаранням.

Детальніше про це див. коментар до ст. 82.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості- щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88—91 цього Ко­ дексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються непов­ нолітні:

1. засуджені до покарання, не пов'язаного з позбав­ ленням волі, після виконання цього покарання;

2. засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3. засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4. засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення

385

волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після за­кінчення не менш як половини строку погашення суди­мості, зазначеного в частині другій цієї статті.

* * *

1. Юридична природа, сутність, кримінально-правові наслід­ ки судимості, початкові і кінцеві моменти визнання особи су­ димою, визначені в ст. 88, повною мірою поширюються на осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці.

2. Визнання особи судимою зумовлює для неї відповідні кримінально-правові наслідки, які впливають, зокрема, на ква­ ліфікацію вчинених злочинів, практику призначення покарань, приймаються до уваги компетентними органами при вирішенні питань щодо можливості звільнення від кримінальної відпові­ дальності та покарання у випадках, передбачених кримінальним законом. Позбутися цих негативних для особи кримінально-пра­ вових наслідків імовірно за умов погашення чи зняття судимості.

3. Для погашення судимості неповнолітньому (як і дорос­ лому) не потрібно ні спеціального рішення суду, ні іншого документа, який би підтверджував даний факт. Погашення су­ димості відбувається автоматично, після фактичного відбуття не­ повнолітнім призначеного судом покарання, за умови, що сплили строки, встановлені у ч. 2 ст. 108.

4. Порівняно з строками для дорослих ці строки мають пільговий режим. Так, приміром, вони вдвічі нижче у випадках відбуття покарань за нетяжкі злочини та втричі — за злочини середньої тяжкості; в два рази нижче за тяжкі злочини та в 2,5 рази — за особливо тяжкі злочини.

Що стосується покарань без позбавлення волі, незалежно від їхньої видової належності, строки погашення судимості в осіб, засуджених до покарань цього виду, співпадають з моментом завершення їх реального виконання.

5. Ст. 108 чітко регламентує правила погашення судимості. Що ж до правил зняття судимості, блавкетна норма ч. З цієї статті відсилає до ст. 91. Зі змісту останньої випливає, що зняття судимості допускається, якщо зацікавлена особа доведе своє ви­ правлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці й навчання, за умови закінчення не менше половини строку погашення судимості.

6. На відміну від погашення судимості факт зняття суди­ мості має бути посвідчений відповідним судовим рішенням.

7. Погашення і зняття судимості не можна змішувати з реабілітацією. Якщо у випадках погашення і зняття судимості йдеться про особу, яка була справедливо і обгрунтовано засу­ джена, то реабілітація означає, перш за все, заперечення факту вчинення злочину, що зумовлює повне відновлення доброго імені, репутації незаконно звинуваченої і ославленої людини одночасно з поновленням її в усіх попередніх правах.

386

ТАБЛИЦЯ авторства статей

Статтн]	Аиор	Стаття	Ахтор
1	Лисенков С.Л.	27	Туркевич І.К.,
2	Лисенков С.Л.		Гошовський М.І.
3	Лисенков С.Л.	28	Туркевич І.К.,
			Гошовський М.І.
4	Лисенков С.Л.
5	Лисенков С.Л.	29	Туркевич І.К., Гошовський М.І.
в	Лисенков С.Л.	ЗО	Туркевич І.К.,
7	Лисенков С.Л.		Гошовський М.І.
8	Лисенков С.Л.	31	Туркевич І.К.,
9	Лисенков С.Л.		Гошовський М.І.
10	Лисенков С.Л.	32	Мудров А.М.
11	Туркевич І.К.,	33	Мудров А.М.
	Гошовський М.І.	34	Мудров А.М.
12	Туркевич І.К.,	35	Мудров А.М.
	Гошовський М.І.	36	Лисенков С.Л.
13	Тихий В.П.	37	Лисенков С.Л.
14	Тихий В.П.	38	Лисенков С.Л.
15	Тихий В.П.	39	Лисенков С.Л.
16	Тихий В.П.	40	Лисенков С.Л.
1Г	Тихий В.П.	41	Лисенков С.Л.
18	Гончаренко В.Г., Арсенюк Т.М.	42	Лисенков С.Л.
19	Гончаренко В.Г.,	43	Лисенков С.Л.
	Арсенюк Т.М.	44	Хруслова Л.А.
20	Гончаренко В.Г.,	45	Хруслова Л.А.
	Арсенюк Т.М.	46	Хруслова Л.А.
21	Гончаренко В.Г.,	47	Хруслова Л.А.
	Арсенюк Т.М.	48	Хруслова Л.А.
22	Гончаренко В.Г., Арсенюк Т.М.	49	Хруслова Л.А.
23	Гончаренко С.В.	50	Косюта М.В.
24	Гончаренко С.В.	51	Хруслова Л.А.
25	Гончаренко С.В.	52	Косюта М.В.
26	Туркевич І.К.,	53	Хруслова Л.А.
	Гошовський М.І.	54	Бантишев О.Ф.

387

Стаття	Ажгоо	Стаття	Автор
55	Хруслова Л.А.	86	Хруслова Л.А.
56	Хруслова Л.А.	86	Бантишев О.Ф.
67	Хруслова Л.А.	87	Вантишев О.Ф.
58	Бантишев О.Ф.	88	Боголюбська Л.Б.
69	Хруслова Л.А.	89	Воголюбська Л.В.
60	Орлова Т.В.	90	Боголюбська Л.В.
61	Бантишев О.Ф.	91	Воголюбська Л.В.
62	Бантишев О.Ф.	92	Гончаренко В.Г.,
63	Хруслова Л.А.		Арсенюк Т.М.
64	Хруслова Л.А.	93	Гончаренко В.Г.,
65	Туркевич І.К.,		Арсенюк Т.М.
	Гошовський М.І.	94	Гончаренко В.Г.,
66	Косюта М.В.		Арсешок Т.М.
67	Туркевич І.К., Гошовський М.І.	95	Гончаренко В.Г., Арсенюк Т.М.
68	Туркевич І.К., Гошовський М.І.	96	Гончаренко В.Г., Арсенюк Т.М.
69	Туркевич І.К.,	97	Європіна І.В.
	Гошовський М.І.	98	Європіна І.В.
70	Туркевич І.К.,	99	Європіна І.В.
	Гошовський М.І.	100	Європіна І.В.
71	Туркевич І.К.,	101	Європіна І.В.
	Гошовський М.І.	102	Європіна І.В.
72	Туркевич І.К.,	103	Європіна І.В.
	Гошовський М.І.
		104	Європіна І.В.
73	Туркевич І.К., Гошовський М.І.	105	Європіна І.В.
74	Міщенко С.М.	106	Європіна І.В.
76	Міщенко С.М.	107	Європіна І.В.
76	Міщенко С.М.	108	Європіна І.В.
77	Хруслова Л.А.	109	Картавцев В.С.
78	Хруслова Л.А.	110	Картавцев В.С.
79	Мойсик В.Р.	111	Картавцев В.С.
80	Бантишев О.Ф.	112	Картавцев В.С.
81	Хруслова Л.А.	113	Картавцев В.С.
82	Хруслова Л.А.	114	Картавцев В.С.
83	Мойсик В.Р.	116	Гончаренко В.Г.
84	Гончаренко В.Г.,	116	Косюта М.В.
	Арсенюк Т.М.	117	Скопенко С.Ф.

388

Стаття	Аятор	Стаття	Ангор
118	Скопенко С.Ф.	155	Європіна І.В.
119	Косюта М.В.	156	Європіна І.В.
120	Скопенко С.Ф.	157	Скомороха В. Є.
121	Боаров В.І.	158	Скомороха В.Є.
122	Бояров В.І.	159	Скомороха В.Є.
123	Бояров В.І.	160	Скомороха В.Є.
124	Бояров В.І.	161	Ільковець Л.Б.
125	Бояров В.І.	162	Ільковець Л.Б.
126	Бояров В.І.	163	Ільковець Л.Б.
127	Бояров В.І.	164	Крючкова О.В.
128	Бояров В.І.	165	Крючкова О.В.
129	Бояров В.І.	166	Крючкова О.В.
130	Бояров В.І.	167	Крючкова О.В.
131	Бояров В.І.	168	Крючкова О.В.
132	Бояров В.І.	169	Крючкова О.В.
133	Бояров В.І.	170	Ільковець Л.Б.
134	Бояров В.І.	171	Ільковець Л.Б.
135	Бояров В.І.	172	Ільковець Л.В.
136	Бояров В.І.	173	Ільковець Л.Б.
137	Європіна І.В.	174	Ільковець Л.Б.
138	Глушков В.О.	175	Ільковець Л.Б.
139	Глушков В.О.	176	Ільковець Л.Б.
140	Глушков В.О.	177	Ільковець Л.Б.
141	Глушков В.О.	178	Ільковець Л.Б.
142	Глушков В.О.	179	Ільковець Л.Б.
143	Глушков В.О.	180	Ільковець Л.Б.
144	Глушков В.О.	181	Ільковець Л.Б.
145	Глушков В.О.	182	Ільковець Л.Б.
146	Ільковець Л.Б.	183	Європіна І.В.
147	Ільковець Л.Б.	184	Ільковець Л.Б.
148	Ільковець Л.Б.	185	Гончаренко В.Г.
149	Ільковець Л.Б.	186	Гончаренко В.Г.
150	Ільковець Л.Б.	187	Гончаренко В.Г.
151	Ільковець Л.В.	188	Гончаренко В.Г.
152	Крючкова О.В.	189	Хруслова Л.А.
153	Крючкова О.В.	190	Гончаренко В.Г.
154	Крючкова О.В.	191	Гончаренко В.Г.

389

Стаття |	Автор	Стаття	Автор
192	Стрижевська А.А.	228	Лисенкова О.С.
193	Бояров В.І.	229	Лисенкова О.С.
194	Бояров В.І.	230	Лисенкова О.С.
195	Бояров В.І.	231	Ільковець Л.Б.
196	Бояров В.І.	232	Руденко М.В.
197	Стрижевська А.А.	233	Руденко М.В.
198	Стрижевська А.А.	234	Руденко М.В.
199	Андрушко П.П.	235	Руденко М.В.
200	Андрушко П.П.	236	Костицький В.В.
201	Ільковець Л.Б.	237	Яценко В.В.
202	Андрушко П.П.	238	Боровенко В.М.
203	Андрушко П.П.	239	Голомша М.Я.,
204	Ільковець Л.Б.		Оніщенко О.М.
205	Литвин О.П.	240	Голомша М.Я.,
			Оніщенко О.М.
206	Андрушко П.П.	241	Голомша М.Я.,
207	Андрушко П.П.		Оніщенко О.М.
208	Андрушко П.П.	242	Боровенко В.М.
209	Обиход М.С.	243	Боровенко В.М.
210	Андрушко П.П.	244	Боровенко В.М.
211	Андрушко П.П.	245	Костицький В.В.
212	Андрушко П.П.,	246	Голомша М.Я.,
	Мойсик В.Р.		Оніщенко О.М.
213	Руденко М.В.	247	Боровенко В.М.
214	Руденко М.В.	248	Голомша М.Я.,
215	Лисенкова О.С.		Оніщенко О.М.
216	Лисевкова О.С.	249	Голомша М.Я.,
217 218	Андрушко П.П. Лисенкова О.С.	250	Оніщенко О.М. Боровенко В.М.
		251	Голомша М.Я.,
219	Лисенкова О.С.		Оніщенко О.М.
220	Лисенкова О.С.	252	Голомша М.Я.,
221	Лисенкова О.С.		Оніщенко О.М.
222	Андрушко П.П.,	253	Боровенко В.М.
	Мойсик В.Р.	254	Голомша М.Я.,
223	Ільковець Л.Б.		Оніщенко О.М.
224	Ільковець Л.Б.	255	Бояров В.І.
225	Андрушко П.П.	256	Бояров В.І.
226	Ільковець Л.В.	257	Тихий В.П.
227	Ільковець Л.Б.	258	Тихий В.П.

390

Стаття	Автор	Стаття	Автор
259	Тихий В.П.	292	Мисливий В.А.
260	Тихий В.П.	293	Бояров В.І.
261	Тихий В.П.	294	Шумило М.Є.
262	Тихий В.П.	295	Бояров В.І.
263	Тихий В.П.	296	Доброрез О.О.
264	Тихий В.П.	297	Доброрез О.О.
265	Тихий В.П.	298	Доброрез О.О.
266	Тихий В.П.	299	Крючкова О.В.
267	Тихий В.П.	300	Ільковець Л.В.
268	Тихий В.П.	ЗОЇ	Ільковець Л.Б.
269	Тихий В.П.	302	Європіна І.В.
270	Тихий В.П.	303	Європіна І.В.
271	Шпонка В.П.	304	Європіна І.В.
272	Шпонка В.П.	305	Хруппа М.С.
273	Шпонка В.П.	306	Хруппа М.С.
274	Шпонка В.П.	307	Хруппа М.С.
275	Шпонка В.П.	308	Хруппа М.С.
276	Косюта М.В.,	309	Хруппа М.С.
	Мисливий В.А.	310	Хруппа М.С.
277	Косюта М.В., Мисливий В.А.	311 312	Хруппа М.С. Хруппа М.С.
278	Попов В.І., Мисливий В.А.	313	Хруппа М.С.
279	Попов В.І.,	314	Хруппа М.С.
	Мисливий В.А.	315	Хруппа М.С.
280	Попов В. І.,	316	Хруппа М.С.
	Мисливий В.А.	317	Хруппа М.С.
281	Мисливий В.А.	318	Хруппа М.С.
282	Мисливий В.А.	319	Хруппа М.С.
283	Мисливий В.А.	320	Хруппа М.С.
284	Мисливий В.А.	321	Хруппа М.С.
285	Мисливий В.А.	322	Хруппа М.С.
286	Мисливий В.А.	323	Хруппа М.С.
287	Мисливий В.А.	324	Хруппа М.С.
288	Мисливий В.А.	325	Хруппа М.С.
289	Мисливий В.А.	326	Хруппа М.С.
290	Мисливий В.А.	327	Селіванов М.П.
291	Мисливий В.А.	328	Пристайко В.І.

391

СІттга	Автор	е™™	Апор
329	Пристайно В.І.	366	Стрижевська А.А.
330	Пристайно В.І.	367	Стрижевська А.А.
331	Пристайно В.І.	368	Стрижевська А.А.
332	Пристайно В.І.	369	Стрижевська А.А.
333	Пристайно В.І.	370	Стрижевська А.А.
334	Приставко В.І.	371	Гузир В.П.
336	Пристайно В.І.	372	Кудрявцев В.В.
336	Пристайно В.І.	373	Гончаренко В.Г.
337	Пристайно В.І.	374	Варфоломеева Т.В.
338	Лисевков С.Л.	375	Кудрявцев В.В.
339	Лисенков С.Л.	376	Кудрявцев В.В.
340	Ільковець Л.Б.	377	Гузир В.П.
341	Ільковець Л.Б.	378	Гузир В.П.
342	Ільковець Л.Б.	379	Кудрявцев В.В.
343	Бурдоль Є.П.	380	Бояров В.І.
344	Бурдоль Є.П.	381	Бояров В.І.
345	Бурдоль Є.П.	382	Гузир В.П.
346	Ільковець Л.Б.	383	Гузир В.П.
347	Ільковець Л.Б.	384	Кудрявцев В.В.
348	Ільковець Л.Б.	385	Кудрявцев В.В.
349	Ільковець Л.Б.	386	Гузир В.П.
350	Ільковець Л.Б.	387	Гузир В.П.
351	Лисенков С.Л.	388	Стрижевська А.А.
352	Крючкова О.В.	389	Хочунський А.М.
353	Крючкова О.В.	390	Хочунський А.М.
354	Стрижевська А.А.	391	Хочунський А.М.
355	Хруслова Л.А.	392	Хочунський А.М.
356	Доброрєз О.О.	393	Хочунський А.М.
357	Доброрєз О.О.	394	Хочунський А.М.
358	Доброрєз О.О.	395	Стрижевська А.А.
359	Ільковець Л.В.	396	Стрижевська А.А.
360	Доброрєз О.О.	397	Варфоломеева Т.В.
361	Гончаренко В.Г.	398	Варфоломеева Т.В.
362	Гончаренко В.Г.	399	Варфоломеєва Т.В.
363	Гончаренко В.Г.	400	Варфоломеева Т.В.
364	Стрижевська А.А.	401	Атаманюк О.Г.
365	Стрижевська А.А.	402	Аташшюк О.Г.

392

Стаття	Автор	Стаття 1	Автор
403	Атамашок О.Г.	426	Атамашок О.Г.
404	Атаманюк О.Г.	427	Атаманюк О.Г.
406	Атаманюк О.Г.	428	Атаманюк О.Г.
406	Атаманюк О.Г.	429	Атаманюк О.Г.
407	Атамавюк О.Г.	430	Атаманюк О.Г.
408	Атаманюк О.Г.	431	Атаманюк О.Г.
409	Атаманюк О.Г.	432	Атаманюк О.Г.
410	Атаманюк О.Г.	433	Атамавюк О.Г,
411	Атаманюк О.Г.	484	Атамавюк О.Г.
412	Атаманюк О.Г.	435	Атамавюк О.Г.
413	Атаманюк О.Г.	436	Бахуринська О.О
414	Атаманюк О.Г.	437	Бахуринська О.О
415	Атамашок О.Г.	438	Бахуринська О.О
416	Атамашок О.Г.	439	Бахуринська О.О
417	Атамавюк О.Г.	440	Бахуринська О.О
418	Атаманюк О.Г.	441	Бантишев О.Ф.
410	Атаманюк О.Г.	442	Бантншев О.Ф.
420	Атаманюк О.Г.	443	Вахуривська О.О
421	Атаманюк О.Г.	444	Бахуринська О.О
422	Атамашок О.Г.	446	Бантишев О.Ф.
423	Атамашок О.Г.	446	Бантншев О.Ф.
424	Атаманюк О.Г.	447	Шумило М.Є.
425	Атаманюк О.Г.

393

Новий професійний журнал

"ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ. НАУКОВО-ПРАКТНЧНІ КОМЕНТАРІ

г»

В журналі публікуються: коментарі до найбільш важливих актів законодавства, в першу чергу — поточного прийняття; прикла­ди застосування актів; аналітичні статті; дискусійні обговорення. Коментарі надаються відомими вченими і практиками, розробниками актів, посадовими особами органів влади. Журнал виходить в світ з 2002 року. Періодичність — один раз на два місяці.

Передплата журналу здійснюється через поштові відділення зв'язку (каталог ДП "Преса", індекс — 23900), регіональних розповсюджувачів або безпосередньо в Українському інформаційно-правовому центрі за адресою:

01042м. Київ-42, аб/с 312, тел.(044) 268-22-16, 251-1042