2. Виправні роботи можуть бути призначені неповно­ літньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправ­ них робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

* * *

1. Нормативні накази цієї статті повторюють зміст ст. 56, яка дає визначення поняття громадських робіт як виду кри­ мінального покарання і регулює порядок його призначення осо­ бам, що вчинили злочини.

На думку законодавця, громадські роботи забезпечують більш помірний режим покарання порівняно з іншими видами пока­рань, що так чи інакше обмежують волю злочинців.

2. Сутність громадських робіт полягає в безоплатній праці на користь суспільства (громади), від обсягів, тривалості, характеру та умов виконання якої засуджений не вправі ухилитись.

Якщо ухилення все ж матиме місце і буде підтверджено відповідними доказами, суд може застосувати до такої особи санкції ст. 389, замінивши громадські роботи іншим, більш суворим видом кримінального покарання в порядку і на умовах, встановлених кримінально-процесуальним законодавством.

3. Покарання у вигляді громадських робіт може призна­ чатись підліткам, які досягли 16-річного віку, тривалістю не більше двох годин на день.

Загальний розмір цього покарання встановлено (ч. 1 ст. 100) в межах від ЗО до 120 годин, що вдвічі менше, ніж для дорослих злочинців.

4. Конкретна форма громадських робіт, місце їх відбування повинні визначатись органами місцевого самоврядування. Щодо порядку виконання даного виду покарання і правил поводження із засудженими, їх мають регулювати норми кримінально-вико­ навчого законодавства.

5. Виправні роботи можуть призначатись неповнолітнім, що мають постійну роботу, яка відповідає вимогам глави XIII "Пра­ ця молоді" КЗпП України, і мають відбуватися за місцем цієї роботи.

Заборонено призначати даний вид кримінального покарання неповнолітнім у віці від 14 до 16 років.

6. Ч. 2 ст. 100 встановлює обмеження стосовно максималь­ ного терміну виправних робіт, який не може перевищувати для неповнолітніх одного року. Мінімальний строк виправних робіт для неповнолітніх складає два місяці, що втричі менше, ніж для дорослих злочинців.

370

Межі утримань із заробітної плати неповнолітніх, засудже­них до покарання даного виду, становлять від 5 до 10%. Це наполовину менше порівняно з межами для дорослих злочинців, (ч. 1 ст. 57).

7. При визначенні розміру відрахувань із заробітку засудже­ ного суд враховує його соціальний стан та усі обставини справи (мотиви вчиненого злочину; необхідність відшкодування збитків, завданих злочином; наявність на утриманні молодших братів, сестер, батьків похилого віку, інших близьких родичів тощо).

8. Істотний вплив на засуджених до виправних робіт справ­ ляють відповідні режимні вимоги, які поєднуються часто з нав­ чанням, а також із заходами виховного примусу.

Порядок і особливості відбування виправних робіт неповно­літніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством.

9. У випадках злісного ухилення неповнолітнього від відбу­ вання виправних робіт суд, з урахуванням санкції ст. 389, вправі замінити даний вид покарання більш суворим: виправними ро­ ботами на строк до одного року або арештом на строк до в місяців в порядку передбаченому кримінально-процесуальним за­ коном. По суті це покарання за новий злочин, а тому фактично відбутий строк при цьому не враховується.

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановленая вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

* * *

1. Арешт е новим видом кримінального покарання, можли­ вість призначення якого передбачена чинним Кодексом не лише для неповнолітніх, але й для дорослих (ч. З ст. 60). Його сут­ ність полягає в обов'язковій суворій ізоляції злочинця від су­ спільства протягом нетривалого часу, в спеціально відведених для цього місцях — арештантських будинках.

2. Арешт до неповнолітніх може застосовуватись не раніше як з 16-річного віку. Що стосується терміну імовірного арешту, законодавець встановив його для неповнолітніх на третину мен­ шим, ніж для дорослих злочинців, — від 15 до 45 діб.

3. До короткострокового позбавлення волі (арешту) неповно­ літні можуть бути засуджені переважно за злочини невеликої та середньої тяжкості за умови, що раніше їм призначались по­ карання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (наприклад, позбавлення волі з випробуванням).

4. Будівництво арештантських будинків в Україні, а так само і приведення у відповідність з чинним Кодексом та право- застосовчою практикою кримінально-виконавчого законодавства е питанням майбутнього. Через це не варто сподіватись, що вже найближчим часом суди почнуть засуджувати неповнолітніх до такого виду кримінального покарання, як арешт.

371

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуд­ жені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене непов­ нолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяж­ кості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1. за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2. за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3. за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4. за особливо тяжкий злочин — на строк ие більше десяти років;

5. за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.

* * *

1. Зміст позбавлення волі полягає в поміщенні засудженого на певний строк до установи кримінально-виконавчої системи. Призначення виду виправної установи чинним Кодексом, на від­ міну від Кримінального кодексу 1960 року, не регламентується.

2. Позбавлення волі може застосовуватись до неповнолітніх за злочини всіх ступенів тяжкості: тяжкі та особливо тяжкі, середньої та невеликої тяжкості.

3. Максимальний строк позбавлення волі, до якого можливо засудити неповнолітнього, встановлений законодавцем на рівні 10 років, що на третину менше порівняно з максимальним строком, який передбачено для дорослих злочинців.

Виняток складають особливо тяжкі злочини, які поєднані з умисним позбавленням життя людини і за вчинення яких непов­нолітніх може бути засуджено на строк до 15 років.

4. Мінімальний термін позбавлення волі, оскільки коменто­ ваною статтею не передбачено іншого, у неповнолітніх і дорослих однаковий — 1 рік (ч. 2 ст. 63).

5. У випадках призначення неповнолітнім остаточного пока­ рання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків судам слід виходити з положень ст. 70, 71 і ч. 2 ст. 103. При цьому максимальне позбавлення неповнолітніх волі в усіх випадках не може перевищувати 15 років.

372

6. Відповідно до ст. 18 Виправно-трудового кодексу України (у діючій редакції), вироки судів, за якими неповнолітні по­ збавляються волі, виконуються виховно-трудовими колоніями за­ гального та посиленого режимів.

7. У виховно-трудових колоніях загального режиму відбу­ вають покарання неповнолітні чоловічої та жіночої статі, вперше засуджені до позбавлення волі. Причому засуджених за злочини невеликого ступеня тяжкості тримають окремо від засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

У виховно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання й і нігті неповнолітні чоловічої статі, яким суд визнав можливим призначити даний вид кримінально-вико­навчої установи (при засудженні до позбавлення волі) замість колонії посиленого режиму.

У виховно-трудових колоніях посиленного режиму відбува­ють покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, а також переведеш з вихов­но-трудових колоній загального режиму в порядку дисциплінар­ного стягнення (ст. 47 ВТК України).

З виховно-трудових колоній посиленного режиму до колоній зі звичайним режимом утримання неповнолітні можуть бути переведеш в порядку та на умовах, зафіксованих у ст. 46 ВТК України.

Стаття 103. Призначення покарання