- •Передмова
- •Від видавця
- •Загальна частина
- •2001 Року
- •Відповідності статей кримінальних кодексів україни
- •2001 Року
- •Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
- •2001 Року
- •Злочини проти основ національної безпеки україни
- •19ВО року
- •2001 Року
- •Розділ VI злочини проти власності
- •Розділ IX злочини проти громадської безпеки
- •Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
- •2001 Року
- •1960 Року
- •Розділ XVI злочини у сфері використання
- •Розділ XVII злочини у сфері службової діяльності
- •Розділ XVIII злочини проти правосуддя
- •Відповідності статей кримінальних кодексів україни
- •Глава 1 загальні положення
- •Глава 2
- •Глава 4 про покарання
- •Покарання і про звільнення від покарання
- •Глава 1 злочини проти держави
- •1. Особливо небезпечні злочини проти держави
- •Глава 2
- •Злочини проти
- •Державної і колективної
- •Власності
- •Глава 3
- •Глава 4
- •1960 Року
- •Глава 5
- •Злочини проти
- •Індивідуальної
- •Власності громадян
- •Глава 7 посадові злочини
- •1960 Року
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 10
- •1960 Року
- •Глава 11 військові злочини
- •Загальна частина
- •Для здійснення цього завдання Кримінальний ко декс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
- •Злочинність і караність діяння визначаються зако ном про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.
- •Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідаль ність дії або бездіяльності.
- •Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки
- •Закінченим злочином визнається діяння, яке міс тить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповід ною статтею Особливої частини цього Кодексу.
- •Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
- •3. Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину —
- •Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
- •Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного харак теру.
- •Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала сусігіль- но небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль ності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.
- •Обов'язок передбачати суспільне небезпечні результати свого діяння (об'єктивний критерій недбалості) має складну струк туру:
- •Розділ VI співучасть у злочині
- •Ризик не визнається виправданим, якщо він заві- домо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
- •Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кри мінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амніс тію чи акта помилування.
- •2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
- •3. Особам, які стали непрацездатними після постанов- лення вироку суду, виправні роботи суд може замінити
- •Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визна чається законом України.
- •Конфіскація мяйяд, як додаткове покарання, не може бути призначена при звільненні від відбування покарання а випробуванням (ст. 76 та 77).
- •Покарання у виді арешту полягає в триманні засу дженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
- •Арешт не застосовується до осіб віком до шістнад цяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
- •При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
- •Особа, засуджена за діяння, караність якого зако ном усунена, підлягає негайному звільненню від призна ченого судом покарання.
- •Призначена засудженому міра покарання, що пере вищує санкцію нового закону, знижується до максималь ної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
- •Повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- •5) Пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
- •2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командирами військових частин.
- •Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.
- •Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кри мінальної відповідальності чи від покарання.
- •Законом про амністію може бути передбачено за міну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
- •Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до пога шення або зняття судимості.
- •Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
- •Зняття судимості допускається лише після закін чення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 цього Кодексу.
- •Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально- процесуальним кодексом України.
- •Які вчинили у стані неосудності суспільне небезпеч ні діяння;
- •Які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
- •Які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
- •1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
- •Виправні роботи можуть бути призначені неповно літньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
- •Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправ них робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.
- •При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.
- •Законодавство україни
- •З комп'ютерною системою
- •Загальна частина
- •01054, М. Київ-54, вул. Веронського, 24.
Відсутність передбачення наслідків діяння, вчиненого за недбалості, не означає відсутності взагалі будь-якого ставлення суб'єкта до настання цих наслідків, що було б тотожно відсут ності самої вини. Виходячи з цього, відсутність передбачення суспільне небезпечних результатів не є порожнечею у психіці людини, але є відношенням із позитивним змістом. Причому, йому відповідають цілком конкретні психічні явища та процеси, які можуть фіксуватися. За їх відсутності питання про вину знімається.
Обов'язок передбачати суспільне небезпечні результати свого діяння (об'єктивний критерій недбалості) має складну струк туру:
по-перше, він полягає у правилах поведінки, зазначених у нормативних документах (законах, правилах, інструкціях, ло кальних нормативних актах тощо);
по-друге, це загальновідомі та загальновживані правила гуртожитку, тобто належні до структури суспільної свідомості й формально не закріплені природні правила поведінки у повсяк денному житті;
по-третє, це адекватно відображувані індивідом норми і правила поведінки у конкретній ситуації скоєння злочину.
Правило поведінки, яке становить зміст об'єктивного критерію, завжди має нормативний характер, але при цьому не обов'язково, щоб норма була писаною; обов'язковість дотримання тих чи інших правил перестороги може випливати з їх очевидності і загальновідомоеті, що робить недоцільним фіксацію подібних правил у нормативних актах. Але в будь-якому випадку суб'єкт повинен знати, усвідомлювати наявність певних правил поведінки у конкретних ситуаціях. Без такого знання говорити про наявність об'єктивного критерію, а значить, про вину — немає підстав.
Наприклад, стосовно випуску або реалізації недоброякісної продукції (ст. 227) службова особа діє невинувате у тому випадку, якщо нормативно-технічну документацію на продукцію (стандарти, норми, правила, технічні умови) було змінено, але службова особа, відповідальна за дотримання технологічного процесу, не знала про це з незалежних від неї причин, у зв'язку з чим продукція продовжувала випускатись за старими стандартами.
Отже, для наявності об'єктивного критерію недбалості недостатньо самого факту порушення певних правил. Необхідно, щоб суб'єкт знав про ці правила або повинен був знати. Об'єктивний критерій злочинної недбалості полягає в тому, що кожний громадянин в силу певних соціальних норм (законів, спеціальних правил, правил гуртожитку тощо) повинен бути уважним і обережним під час здійснення тих чи інших дій. Цей критерій має нормативний характер і грунтується на обов'язку людини додержуватися встановлених у суспільстві правил перестороги. Діапа-
7 2-39 191
зон визначеності правил досить широкий — від законодавчих актів до неписаних правил співжиття. Проте обов'язок особи передбачати небезпечні наслідки визначається досить суворо, оскільки знаходиться у межах загальноприйнятих норм перестороги.
Можливість передбачення суспільне небезпечних наслідків свого діяння, тобто суб'єктивний критерій злочинної недбалості, ґрунтується на тому, що закономірні та випадкові події зали шаються у пам'яті людини, засвоюються в її соціальному досвіді, за рахунок чого створюється готовність людини до таких подій і в майбутньому. Тобто з'являється можливість їх передбачення. Визначну роль при цьому відіграють обсяг засвоєного соціального досвіду (освіта, фах, стаж роботи за певною спеціальністю, про фесійні навички тощо) та психофізіологічні особливості особи (стан здоров'я, вік, іноді — стать, тип вищої нервової діяльності, ступінь чутливості органів почуттів, швидкість реакції тощо). При аналізі суб'єктивного критерію обов'язково слід враховувати параметри конкретної об'єктивної ситуації вчинення діяння (умо ви освітлення, атмосферні явища, особливості рельєфу, технічний стан механізмів, дії третіх осіб тощо).
Невинувате заподіяння шкоди внаслідок випадковості (ка зусу) матиме місце тоді, коли особа не повинна була та (або) не могла передбачити небезпечні наслідки свого діяння. Наприклад, невинувате діє особа, яка, вживши всі необхідні і розумні заходи перестороги, все ж таки завдає шкоди своїми діями під вливом непередбачуваної стихійної дії третіх сил. Казус буде_,Ьл тому разі, коли шкода спричиняється через приховані дефекти тих чи інших об'єктів, несправність механізмів, про які особа не по винна була і не могла знати. Вбачається казус і тоді, коли особа в силу своїх психофізіологічних вад не могла адекватно сприй мати ситуацію та передбачити небезпечні наслідки своєї пове дінки за умови, що така особа, знаючи про свої вади, вжила необхідні додаткові заходи перестороги.
При казусі відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, отже кримінальна відповідальність виключається.
9. Іноді на практиці виникають певні складнощі при вста новленні необережної вини, коли особа внаслідок помилки вчи няє діяння, яке призводить до небезпечних наслідків.
У теорії кримінального права розрізняються фактична та юридична помилки.
Юридична помилка має місце тоді, коли суб'єкт не усвідомлює, що вчинюване ним діяння є суспільне небезпечним та кримінальне караним. За загальним правилом необізнаність особи щодо юридичної природи свого діяння та його наслідків не звільняє її від кримінальної відповідальності.
Фактична помилка має місце тоді, коли суб'єкт неадекватно сприймає власні дії та (або) невірно, перекручено уявляє їх наслідки.
Розрізняють помилки щодо об'єкту; об'єктивної сторони (характеру) дії; кваліфікуючих ознак.
У першому випадку, якщо особа помилково завдала шкоди іншому, ніж сподівалась, об'єкту, вона, виходячи з принципу суб'єктивного інкримінування, має нести відповідальність за за-
192
кінчений умисний злочин (наприклад, помилкове вбивство, однієї особи замість іншої) або за замах (наприклад, ухилення від сплати платежів, які суб'єкт помилково вважав такими, що входять в систему оподаткування). При цьому виді помилки питання про необережність знімається.
У другому випадку, за умови, що суб'єкт повинен був і міг передбачати шкідливі наслідки своєї помилки, вбачається злочинно-недбала вина (так звані делікти упущення). Наприклад, лікар при виписуванні рецепту, вказавши внаслідок помилки, невірно дозу небезпечної речовини, що призвело до смерті пацієнта, діє злочиино-недбало, оскільки він повинен був (у силу свого професійного статусу) і міг (завдяки отриманій освіті та досвіду) передбачати небезпечні наслідки своєї несумлінності (ст. 140).
У третьому випадку питання про форму та вид вини вирішується виходячи з конкретних матеріалів справи. При цьому, якщо особа добросовісно помилялася щодо тих чи інших обставин, які мають значення кваліфікуючих ознак, тобто якщо вона не повинна була і не могла знати про них чи передбачати їх виникнення, такі обставини не впливають на кваліфікацію злочину (див. також коментар до ст. 37).
193