3. Особам, які стали непрацездатними після постанов- лення вироку суду, виправні роботи суд може замінити

273

штрафом із розрахунку трьох встановлених законодав­ством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

* * *

1. Виправні роботи є основним видом покарання, яке ха­ рактеризується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом відсотка її заробітку.

2. Вид покарання має суттєвий психологічний вплив на за­ судженого:

• втілює в собі докір держави;

• обмежує права засудженого на зміну місця роботи та побічво можливості професійної кар'єри в деяких сферах (на державній службі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);

• породжує майнові наслідки, зменшуючи заробіток засу­ дженого;

• час відбування покарання, як правило, не включається до загального та безперервного стажу. Втім, при певних умовах час відбування виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.

Виправні роботи як вид покарання, в цілому мають еконо­мічний характер і не пов'язані з розривом позитивних суспіль­них зв'язків засудженого.

3. Чинний Кодекс вніс суттєві зміни в кримінально-правову регламентацію виправних робіт у порівнянні з Кримінальним кодексом 1960 року:

• змінена назва і тим самим уточнена правова природа даного виду покарання;

• відбування покарання обмежене місцем роботи засудже­ ного;

• визначений перелік осіб, до яких виправні роботи не можуть бути застосовані;

• змінений мінімальний строк цього покарання та чітко визначена мінімальна межа відрахувань в доход держави;

• змінений порядок заміни виправних робіт на штраф;

• передбачений інший порядок дій у разі ухилення від відбування виправних робіт.

4. Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конституційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір. Як правило, засуджений відбуває покарання на попередній посаді, якщо до нього не застосовано, як додаткову міру покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про практику при­ значення кримінального покарання" від 22 грудня 1995 р. № 22 з цього приводу зазначив, що суди, як правило, не повинні призначати виправні роботи з відбуванням їх за місцем роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними

274

службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного і запобіжного впливу покарання.

Під час відбування покарання засудженому забороняється звільнятись з роботи за власним бажанням без дозволу спе­ціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звіль­нення. Відмова у видачі дозволу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця роботи, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не може відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості ро­боти або перекваліфікації.

5. Виправні роботи є строковим видом покарання. Чинним Кодексом встановлений їх мінімальний строк призначення — 6 мі­ сяців, тоді як у Кримінальному кодексі 1960 року він складав 2 місяці. Максимальний строк виправних робіт залишений, як і раніше, — 2 роки. Строк відбування виправних робіт, що обчис­ люється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відрахування. Якщо під час перебігу строку засуджений не пра­ цював по причинах, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбування покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Таким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли вія не працював з повалених причин але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по вагітності і пологам.

6. Розміри відрахувань в доход держави мають бути в межах від десяти до двадцяти відсотків (попередній кодекс нижньої межі відрахувань не передбачав). Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відра­ хування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпечення та соціального страхування, виплат одночасного характеру та не передбачених системою заро­ бітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудженому.

7. Виправні роботи застосовуються як основний вид покаран­ ня у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.

У той же час передбачаються випадки призначення виправ­них робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі:

• заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК України;

• призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);

275

• заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82);

• заміни більш м'яким покаранням жінки, засудженої до обмеження або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення дитиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83);

• заміни покарання на більш м'яке на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85).

8. Звільнення від відбування виправних робіт можливе:

• при умовно-достроковому звільненні від відбування пока­ рання (ст. 81);

• за хворобою (ст. 84);

— при звільненні від відбування покарання вд підставі закону про амністію або акта про помилування.

9. Ч. 2 ст. 57 передбачає випадки, коли виправні роботи не застосовуються:

• до вагітних жінок те таких, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною;

• до непрацездатних;

• до осіб, що не досягли 16 років;

• до осіб пенсійного віку;

• до військовослужбовців, працівників правоохоронних орга­ нів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних служ­ бовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

10. Якщо особа стала непрацездатною після постановленая вироку про застосування виправних робіт, суд, ноже у порядку, передбаченому ст. 410 КГЕК України, замінити виправні роботи штрафом із розрахунку: три встановлені законодавством неопо­ датковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправ­ них робіт але на строк не більше двох років.

11. Ухилення засудженого від відбування виправних робіт передбачав кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389.

Стаття 58.. Службові обмеження для військово­службовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосо­ вується до засуджених військовослужбовців, крім війсь­ ковослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обме­ ження на той самий строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього

276

покарання засуджений не може бути підвищений за по­садою, у військовому званні, а строк покарання не за­раховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

* * *

1. Службове обмеження для військовослужбовців полягає в тому, що засуджені до цього виду покарання протягом встанов­ леного судом строку обмеження (від шести місяців до двох років) не можуть бути підвищені за посадою і у військовому званні. Крім того, визначений судом строк покарання яе зараховується військовослужбовцю до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Наприклад, Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. перед­бачено, що чергове військове звання "майор" може бути при­своєно офіцеру через три роки після присвоєння йому військового звання "капітан".

Якщо ж піадіт одержання військового звання "капітан" офі* цер за скоєний злочин буде засуджений судом до службового обмеження строком на один рік, то чергове військове звання "майор" йому може бути присвоєно тільки через чотири роки після присвоєння звання "капітан".

Слід мати на увазі, що строк службового обмеження, визна­чений судом для військовослужбовця, ае впливає на загальну вислугу років для одержання пенсії у встановленому законом порядку, у встановлені строки.

2. Засуджений до службового обмеження військовослужбо­ вець зазнає певних суттєвих обмежень: із суми його грошового забезпечення утримується (відраховується) в доход держави від 10 до 20%.

3. Службове обмеження для військовослужбовців може засто­ совуватися тільки у випадках, передбачених санкціями відпо­ відних статей роад. XIX Особливої частини чинного Кодексу. Наприклад: ч. 1 ст. 403 (невиконаная наказу); ч. 1 ст. 404 (опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків); ч. 1 ст. 411 (умисне знищення або пошкодження військового майна) та ін.

Слід мати на увазі, що службове обмеження для військово­службовців може бути застосовано судом замість обмеження волі або позбавлення волі на адекватний строк, якщо суд вважатиме це доцільним, виходячи з обставин справа і особистості засудже­ного.

Службове обмеження для військовослужбовців не може за­стосовуватися до військовослужбовців строкової служби.

У цілому за своєю суттю службове обмеження для військово­службовців може розглядатися в якості своєрідних виправних робіт для цієї категорії осіб у разі притягнення їх до кри­мінальної відповідальності.

277

С т а т т я 59. Конфіскація майна