1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, перед­ баченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворю­ вання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумст­ ва або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові за­ ходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усві­ домлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

* * *

1. Згідно зі ст. 18 однією з необхідних ознак суб'єкта зло­чину є його осудність. Осудність — обов'язкова умова визнання провини обвинуваченого, тобто осудність є передумовою вини. Осудність — здатність особи під час вчинення діяння, передба­ченого чинним Кодексом, усвідомлювати значення своїх дій, ро­зуміти їх характер, передбачати їх наслідки для себе і оточую­чих, свідомо керувати своїми діями і нести в зв'язку з цим кри­мінальну відповідальність і покарання. Такий стан психіки особи визначає її право вибору, свободу волі.

Питання про осудність вирішується тільки стосовно певного, конкретного та доведеного суспільне небезпечного діяння. У разі скоєння декількох злочинів питання про осудність розглядається відносно періоду скоєння кожного суспільне небезпечного діяння. Висновок про осудність робиться судом на основі оцінки пси­хічного стану особи під час вчинення нею діяння, тобто стан осудності (чи неосудності) має межі часу і визначені параметри. Суперечить закону вживання таких висловів, які зустрічаються у процесуальних документах, як "осудність обвинуваченого у тепе­рішній час", "осудність свідка чи потерпілого", "осудність по­зивача чи відповідача" у цивільному судочинстві.

Встановлення осудності особи в період здійснення нею зло­чину не виключає можливості наявності у неї того чи іншого психічного розладу в минулому чи в момент скоєння нею зло­чину, але ступінь змін психіки в даному випадку не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення діяння.

173

Осудність-неосудність — це юридичні поняття, які дозво­ляють відмежувати злочин від некараної суспільне небезпечної дії, злочинця від психічно хворого.

2. Неосудність особи обумовлена її нездатністю усвідомлю­вати свої дії або керувати ними під час вчинення діяння, передбаченого чинним Кодексом, через наявність у неї на той час певного розладу психічної діяльності.

Особа, яка вчинила суспільне небезпечні дії у стані неосуд­ності, не є суб'єктом злочину і тому не несе кримінальної від­повідальності. Неосудною особа визнається тільки судом.

Викладені у ч. 2 ст. 19 складові частини неосудності прий­нято називати формулою. Формула неосудності складається з двох критеріїв — медичного (біологічного) та юридичного (пси­хологічного), які виступають у єдності.

Медичний (біологічний) критерій неосудності складається з чотирьох ознак узагальненого переліку розладів психічної діяль­ності: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад пси­хічної діяльності, недоумство, інші хворобливі стани психіки.

Поняття хронічне психічне захворювання об'єднує психічні захворювання, які протікають тривало (не менше трьох місяців відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду) або мають часто рецидивуючий перебіг і тенденцію до прогре­сивності, що призводить до глибоких та стійких патологічних змін психіки, які виражаються у глибокому розладі психоло­гічного контакту з реальною дійсністю, виражених порушеннях мислення, свідомості, пам'яті, афекту, поведінки, критичних здіб­ностей. Останні порушують судження і поведінку, здатність усві­домлювати чи оцінювати реальність. До категорії хронічних пси­хічних захворювань відносять шизофренію, пресенільні психози, старечу недоумкуватість, прогресивний параліч тощо.

Під поняттям тимчасовий розлад психічної діяльності розу­міється широкий спектр психічних розладів, які мають різну тривалість і закінчуються видужанням. До них належать алко­гольні та інші інтоксикаційні психози (біла гарячка, галюциноз, гострий параноїд), реактивні психози (тимчасові розлади пси­хічної діяльності, що виникають внаслідок дії психічної травми), так звані виключні стани (короткочасні психотичні розлади з раптовим початком, з порушенням свідомості, бурхливим пере­бігом з рухомою активністю, які завершуються повним видужан­ням з амнезією періоду психозу: патологічне сп'яніння, патоло­гічний афект, смеркові стани свідомості та ін.), стани деком­пенсації при психопатіях та ін. Головною ознакою тимчасових розладів психічної діяльності є повна зворотність психічних роз­ладів.

Третьою ознакою медичного критерію неосудності е недо­умство. До цієї групи належать усі психічні розлади, що харак­теризуються стійким зниженням психічної діяльності з пору­шенням інтелектуального функціонування, мислення, пам'яті, критики, зворотніми змінами особистості, вираженим порушен­ням або неможливістю соціального пристосування. Такі пору­шення можуть бути як природженого (олігофренія), так і набу­того характеру (атеросклеротична деменція тощо).

174

Четвертою ознакою є інші хворобливі стани психіки. У дано­му випадку йдеться про стани, які не належать до категорії психічних захворювань у вузькому розумінні слова, але мають певні порушення психічної діяльності і розцінюються як такі, в яких е якісні відміни від психічної норми. До таких станів традиційно відносять психопатії (розлади особистості і поведінки за МКХ-ЇО). патологічний пубертатний криз, психічний інфан­тилізм, аномалії психіки у глухонімих та ін.

3. Питання осудності-неосудності неможливо вирішувати за допомогою лише одного медичного критерію.

Медичний критерій вказує, що неосудність повинна бути обумовлена виключно психічним розладом, і констатує його наяв­ність. Визначення тяжкості (глибини) встановлених хворобливих розладів психіки, які обумовлюють нездатність особи нести відпо­відальність за скоєний злочин, можливе за допомогою юридич­ного критерію неосудності.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності містить в собі дві ознаки: інтелектуальну — нездатність особи усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) та вольову — нездатність керувати своїми діями. Дві ознаки юридичного критерію дають більш повну, всебічну характеристику виявлених психічних розладів. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності спря­мована на оцінку критичних здібностей суб'єкта в конкретних умовах злочину, тобто на встановлення факту, чи мала мож­ливість особа з психічними розладами повною мірою усвідом­лювати фактичну сторону своєї поведінки, усвідомлювати її мо­тиви і суспільну небезпеку, адекватно оцінювати ситуацію, про­гнозувати наслідки своїх вчинків. Вольова ознака неосудності вказує на можливість особи втриматися від вчинку, виявляє можливу наявність порушення здатності керувати своїми діями.

Для наявності юридичного критерію достатньо лише однієї ознаки — інтелектуальної або вольової. Якщо особа нездатна усвідомлювати свої дії, то це завжди свідчить і про нездатність керувати ними. У формулі неосудності інтелектуальна та вольова ознаки розділені сполучником "або", що вказує на можливість визнання особи неосудною в такому психічному стані, коли інтелект відносно збережений, а вольова сфера значно порушена. Таким чином, наявність тільки вольової ознаки неосудності веде до визнання особи такою, що не е суб'єктом злочину, наприклад, при "нездоланності потягів" — піроманії, деяких сексуальних перверсій.

4. Висновок про неосудність робиться на основі оцінки пси­ хічного стану особи під час вчинення нею суспільне небезпечного діяння за допомогою медичного та юридичного критеріїв неосуд­ ності.

Процес встановлення неосудності особи має певні послідовні складові:

• встановлення факту вчинення суспільне небезпечного діян­ ня, передбаченого законом;

• встановлення факту здійснення його даною особою;

175

• наявність у даної особи психічного стану, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

• наявність вказаного психічного стану у особи під час вчи­ нення суспільне небезпечного діяння.

Застосування поняття неосудності можливе лише відносно конкретних суспільне небезпечних діянь. Не існує неосудності "взагалі" як якогось стабільного чи постійно властивого особі стану.

5. За наявності сумнівів відносно осудності обвинуваченого чи підсудного призначається судрво-психіатрична експертиза (п. З ст. 76 КПК України), яка аналізує, оцінює їх психічний стан у різні проміжки часу. Висновок судово-психіатричної експертизи не є обов'язковим для слідчих органів та суду, які, оцінюючи його, можуть через відповідний процесуальний документ (ч. 4 ст. 75 КПК України) висловити свою незгоду із висновком експертизи та призначити повторну експертизу у іншому складі експертів (п. 5, 6 ст. 75 КПК України).

6. Визнання судом особи, яка вчинила суспільне небезпечні діяння, неосудною виключає застосування будь-якого покарання. До такої особи можуть бути застосовані примусові заходи медич­ ного характеру (ст. 92—96).

7. Особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлений вироку захворіла на психічну хворобу, що по­ збавляє 'й можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, підпадає під дію ч. З ст. 19. Фактично мова йде про процесуальну дієздатність, а саме здатність обвинуваченого за своїм психічним станом брати участь у слідчих і судових діях (тобто адекватно сприймати обставини, які мають значення для справи, розуміти суть своїх процесуальних прав та обов'язків) і здійснювати самостійно своє право на захист.

Оцінка психічного стану зазначеної особи проводиться з використанням медичного та юридичного критеріїв. Медичний критерій складається з однієї ознаки — психічної хвороби, яка включає хронічні та тимчасові психотичні розлади. Юридичний критерій складається з двох ознак: інтелектуальної — немож­ливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та вольової — неможливості керувати своїми діями. У даному випадку юридич­ний критерій визначає можливість особи стати перед слідством і судом.

У випадках, які розглядаються у ч. З ст. 19, йдеться про осудних осіб, що захворіли у процесі слідства після вчинення злочину, і застосування до них поняття "неосудність" неможливе.

Якщо особа після вчинення злочину захворіла на тимчасовий розлад психічної діяльності, слідство у справі може бути зупи­нено до видужання обвинуваченого (ст. 208 КПК України). Суд, якщо визнає за необхідне, може застосувати примусові заходи медичного характеру (ст. 92—96 чинного Кодексу, ст. 421 КПК України). Після видужання обвинуваченого примусові заходи медичного характеру судом скасовуються, слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах. Час перебу­вання особи у медичному закладі на примусовому лікуванні

176

зараховується в строк відбуття покарання, якщо особа буде засуджена до позбавлення волі або виправних робіт. Якщо особа після вчинення злочину захворіла на хронічний розлад психічної діяльності, справа направляється до суду для звільнення хворого від покарання та застосування примусових заходів медичного ха­рактеру.

Стаття 20. Обмежена осудність