2. Злочинність і караність діяння визначаються зако­ ном про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідаль­ ність дії або бездіяльності.

* * *

1. Ч. 1 ст. 4 конкретизує щодо кримінального законодавства положення ч. 5 ст. 94 Конституції України, у відповідності з якою будь-який закон України набирає чинності через десять

133

днів а дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не перед­бачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Таким чином, вихідною точкою для визначення дати набрання чинності законом про кримінальну відповідальність, під яким слід розуміти Кримінальний кодекс і всі ті зміни і доповнення, що можуть бути внесені до нього у майбутньому, служать дні його офіційного оприлюднення і опублікування.

Офіційне оприлюднення закону — це доведення до загаль­ного відома змісту прийнятого закону з метою інформування про його прийняття та створення умов для ознайомлення з його змістом, що полягає у відповідній інформації, яка видається від імені законодавчого органу, містить повний і гарантовано точний текст прийнятого закону.

У відповідності з ч. 2—4 ст. 94 Конституції України офі­ційне оприлюднення законів України є правом і одночасно обо­в'язком Президента України. На цій підставі питання, пов'язані з офіційним оприлюдненням законів, реґламентуються Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нор­мативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 черв­ня 1997 р. У відповідності з цим Указом закови України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття Верхов­ною Радою України і підписання Президентом України підля­гають оприлюдненню державною (українською) мовою в офіцій­них друкованих виданнях, до яких відносяться: "Офіційний віс­ник України", "Відомості Верховної Ради України" та газета "Урядовий кур'єр". При цьому, офіційне оприлюднення законів здійснюється лише після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів та із зазначенням присвоєного їм ре­єстраційного коду, яке здійснюється Міністерством юстиції України.

Закон про кримінальну відповідальність може бути опублі­кований також і в інших друкованих виданнях, але обов'язково лише після їх офіційного оприлюднення. Такі публікації мають неофіційний, виключно інформаційний характер. Вони здійсню­ються від імені засобів масової інформації, відомчих органів, видавництв, наукових установ тощо, а тому не гарантують повної відповідності тексту, що публікується, тексту прийнятого Вер­ховною Радою України закону. Тому такі видання не слід ви­користовувати і на них не можна посилатись при офіційному вирішенні справи по суті.

Таким чином, оприлюднення закону — це інформація про прийняття закону та його зміст, а опублікування — це засіб доведення до загального відома цієї інформації.

За загальним правилом закон про кримінальну відповідаль­ність набирає чинності через десять днів після його опубліку­вання у вказаних офіційних друкованих виданнях. При цьому, якщо закон опубліковано у газеті "Урядовий кур'єр" раніше, ніж у "Офіційному віснику України" та "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування у цій газеті.

У той же час допускається можливість у самому законі передбачити інші строки набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Виконання цієї умови покликано забез­печити умови для ознайомлення із змістом новоприйнятих за­конів, що, безумовно, повинно сприяти повній та ефективній

134

його реалізації — адже неможливо вірно реалізовувати закон, не ознайомившись з його офіційно встановленим текстом.

Встановлення значно більших ніж десять днів строків прак­тикується для набрання чинності значних за своїм об'ємом за­конів або законів, що вносять, у порівнянні з відповідними попередніми законами, суттєві зміни у врегулювання певних відносин, а це потребує більшого часу для вивчення змісту таких законів і проведення певних заходів для забезпечення їх реа­лізації.

Прикладом може служити Кримінальний кодекс України, що коментується. Він був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і, у відповідності з п. 1 розд. І його Прикін­цевих і перехідних положень, набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Закон про кримінальну відповідальність діє до його скасу­вання чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк, — до закінчення такого строку.

2ч Діяння визнається злочином і є підставою для притяг­нення особи, що його вчинила, до кримінальної відповідальності, якщо у момент здійснення цього діяння була чинна норма кримінального закону, що визнавала його злочином і визначала покарання за нього. При відсутності такого закону будь-яке діяння, до яких би наслідків воно не призвело, не може визна­ватися злочином і не є підставою для кримінальної відповідаль­ності.

3. Часом вчинення злочину вважається момент вчинення особою діяння, яке утворює об'єктивну сторону злочину, а при співучасті у злочині — вчинення цього діяння виконавцем.

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, який ска­ совує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну від­ повідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що вста­ новлює злочинність діяння або посилює кримінальну від­ повідальність, не має зворотної дії в часі.

Зо Закон про кримінальну відповідальність, який част­ково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'як­шує відповідальність.

* * *

1. Положення ч. 1 ст. 5 є формою втілення у кримінальне законодавство положення ч. 1 ст. 58 Конституції України, у відповідності з якою закони та інші нормативно-правові акти не

135

мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'як­шують або скасовують відповідальність особи.

Скасування злочинності і караності діяння, пом'якшення кри­мінальної відповідальності за нього здійснюються шляхом видан­ня закону, який виключає із змісту Кримінального кодексу окре­мі статті або вносить відповідні зміни до окремих його статей.

Законом, що скасовує злочинність діяння, вважається закон, який не визнає злочином діяння, яке попереднім законом визна­валось злочином.

Це означає, що діяння, вчинене до набуття чинності законом про скасування злочинності цього діяння, вже не містить складу злочину, а тому не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальна справа щодо особи, яка вчинила таке діяння, не може бути порушена, а порушена — підлягає припиненню за відсутністю складу злочину.

Особи, які відбувають покарання за такі діяння, підлягають звільненню від покарання, а особи, що вже відбули покарання, визнаються такими, що не мають судимості.

Закон про кримінальну відповідальність вважається таким, що пом'якшує кримінальну відповідальність, у випадках коли:

• він зменшує встановлену раніше максимальну або міні­ мальну межу покарання;

• при незмінності меж основного покарання виключається додаткове покарання, що було раніше передбачене як обов'язкове або факультативне, або передбачається факультативно-додаткове покарання, що раніше було обов'язковим;

• при незмінності меж основного покарання передбачається м'якіший, ніж існував раніше, вид додаткового покарання;

• при незмінності меж основного покарання передбачається той же вид додаткового покарання, але із зменшеною макси­ мальною або мінімальною межею покарання;

• замість однієї відносно-визначеної санкції запроваджуєть­ ся альтернативна санкція, яка передбачає м'якше покарання:

• альтернативна санкція, не змінюючи меж основного пока­ рання встановлює м'якіший другий вид альтернативного по­ карання;

• стаття закону, що діяв раніше, не мала поділу на части­ ни, а відповідна стаття нового закону складається з декількох частин, одна з яких пом'якшує покарання за діяння, яке під­ падає під її дію.

2. Положення ч. 2 ст. 5 є формою втілення у кримінальне законодавство положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, у відповідності з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Саме тому на відміну від закону, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність за злочинне діяння, закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

Встановлення злочинності і караності діяння, посилення кри­мінальної відповідальності за нього здійснюються шляхом вндан-

136

ня закону, який включає до змісту Кримінального кодексу окре­мі статті або вносить відповідні зміни до окремих його статей.

Законом, що встановлює злочинність діяння, вважається за­кон, який визнає злочином діяння, яке попереднім законом не визнавалось злочином.

Це означає, що діяння, яке раніше не визнавалось злочином, вчинене після набуття чинності законом про встановлення зло­чинності цього діяння, вже містить склад злочину, а тому є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. У той же час, якщо діяння, яке стало визнаватися злочином, було вчинене до набуття чинності законом про встановлення злочин­ності цього діяння, воно вважається таким, що не містить складу злочину, а тому не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Закон про кримінальну відповідальність вважається таким, що посилює кримінальну відповідальність, у випадках коли;

• він збільшує встановлену раніше максимальну або міні­ мальну межу покарання;

• при незмінності меж основного покарання включається додаткове покарання як обов'язкове або передбачається обов'яз­ кове додаткове покарання, що раніше було факультативно-додат­ ковим;

• при незмінності меж основного покарання передбачається суворіший, ніж існував раніше, вид додаткового покарання;

• при незмінності меж основного покарання передбачається той же вид додаткового покарання, але із більшою максимальною або мінімальною межею покарання;

— замість однієї відносно-визначеної санкції запроваджу­ ється альтернативна санкція, яка передбачає суворіше покарання;

• альтернативна санкція, не змінюючи меж основного пока­ рання, встановлює суворіший другий вид альтернативного пока­ рання;

• стаття закону, що діяв раніше, не мала поділу на части­ ни, а відповідна стаття нового закону складається з декількох частин, одна з яких передбачає суворіше покарання за діяння, яке підпадає під її дію.

3. Якщо новий закон одними своїми нормами пом'якшує кримінальну відповідальність (див. коментар до ч. 1 цієї статті), а іншими посилює її (див. коментар до ч. 2 цієї статті), зво­ротну дію в часі мають лише ті його норми, які пом'якшують кримінальну відповідальність.

С т а т т я 6. Чинність закону про кримінальну від­повідальність щодо злочинів, вчине­них на території України

1. Особи, які вчинили злочини на території України, під­лягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

137

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або при­ пинено на території України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипло­ матичних представників іноземних держав та інших гро­ мадян, які за законами України і міжнародними догово­ рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

* * *

1. Ч. 1 ст. 6 закріплює територіальний принцип визначення дії кримінального закону у просторі: особи, які вчинили на території України діяння, що визнається Кримінальним кодексом України злочином, підлягають притягненню до кримінальної від­повідальності, передбаченій цим кодексом.

Поняття особи охоплює фізичних осіб, які не користуються правом особистої недоторканності і дипломатичного імунітету та мають громадянство України (громадяни), громадянство іншої держави (іноземці), декількох інших держав (біпатриди), а також осіб без громадянства (апатриди).

У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, що проходить по цій лінії і є дер­жавним кордоном України.

Територія України включає:

а) сушу (сухопутну територію) в межах державного кордону України;

б) води (водну територію), до яких належать:

— внутрішні територіальні води — води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів Ук­ раїни, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю належать Україні, води прикордонних річок до середини голов­ ного фарватеру;

— територіальні прибережні морські води шириною 12 морсь­ ких миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля дорівнює 1853 м).

Морські води, що знаходяться за межами територіальних прибережних вод будь-якої держави, утворюють так зване від­крите море і відносяться до нейтральних вод;

в) повітряний простір — частина атмосфери, розташована над сухопутною та водною територією України.

Повітряний простір, що знаходиться не над сухопутною або водною територією будь-якої держави, утворює так званий від-

138

критий повітряний простір і відноситься до нейтрального повіт­ряного простору;

г) надра — простір під поверхнею сухопутної і водної тери­торії України до центру Землі.

До території України також відносяться:

• військові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, незалежно від того, де вони перебувають — у відкритому морі, в територіальних водах чи портах інших держав;

• невійськові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України — у відкритому морі;

• військові повітряні судна України, приписані до аеро­ портів на території України, під розпізнавальним знаком Украї­ ни, де б вони не знаходились — у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

• невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України, знаходяться під розпізнаваль­ ним знаком України, — у відкритому повітряному просторі;

• територія дипломатичних представництв України за кор­ доном;

• територія розташування військових частин Збройних Сил України за кордоном.

Територіальна чинність Кримінального кодексу України по­ширюється на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи порту України, з яких, згідно з п. 5 ст. 28 Закону України "Про державний кордон України", якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, при­кордонні війська України мають право знімати, затримувати і передавати органам дізнання і слідства осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України.

У той же час, не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у по­вітряному просторі чи на аеродромі України. Відповідно, на ці об'єкти не поширюється територіальна чинність Кримінального кодексу України.

2. Мовне (філологічне) тлумачення ч. 2 ст. в з врахуванням протиставного сполучника "або" у тексті, що коментується, дає підстави для висновку про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо будь-яка стадія злочинного діяння була вчинена або, розпочавшись, припинена на території України. Інакше кажучи, злочин визнається вчиненим на території Ук­раїни, якщо діяння, що утворюють його об'єктивну сторону, вчи­нені на території України:

• розпочаті і закінчені на території України;

• розпочаті за межами території України, але закінчені або припинені на її території. Наприклад, якщо виготовлення під-

139

робних недержавних цінних паперів здійснювалося у Франції, а їх збут та використання — в Україні (ст„ 224);

— здійснені за межами території України, але злочинні результати наступили на її території. Наприклад, літак заміно­ вано в аеропорту на території іншої країни, а вибух відбувся у повітряному просторі над територією України;

• розпочаті і припинені на території України при умові, що в діяннях, вчинених на території України, є ознаки складу злочину;

• розпочаті на території України і закінчені за її межами при умові, що в діяннях, вчинених на території України, є ознаки складу злочину (див. також коментар до ст. 13—17),

3. У випадках, коли умисний злочин вчиняється в результаті умисного діяння декількох суб'єктів злочину (співучасників), він визнається таким, що вчинений на території України, якщо хоч один із співучасників (виконавець, організатор, підбурювач або посібник) діяв на території України і в його діянні є ознаки складу злочину, передбаченого чинним Кодексом (див. також коментар до ст. 26—31).

4. Відповідно до міжнародно-правових актів і чинного зако­ нодавства України (до найважливіших з них відносяться, на­ приклад, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., Конвенція про привілеї та імунітети Об'єд­ наних Надій від 13 лютого 1946 р., відповідні міжнародні дого­ вори, в яких бере участь Україна, Закон України "Про дію між­ народних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. та ряд інших актів) дипломатичні представники іноземних держав та деякі інші особи володіють дипломатичною недоторканністю (дипломатичним імунітетом). Це означає, у разі вчинення цими особами злочину на території України вони не підсудні по кри­ мінальних справах судам України і питання щодо їх відповідаль­ ності вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатична недоторканність може бути повною і обме­женою.

Повна недоторканність обумовлює непідсудність по кримі­нальних справах судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того, вчинені вони при виконанні офіційних функцій чи у будь-яких інших, наприклад, побутових відносинах.

Обмежена недоторканність обумовлює вказану непідсудність виключно щодо дій, вчинених при здійсненні певною посадовою особою її офіційних функцій.

У той же час, на осіб, які володіють дипломатичною повною чи обмеженою недоторканністю, може бути поширена кримі­нальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на це і позбавить таку особу дипломатичного імунітету.

До осіб, на яких розповсюджується вовна або обмежена дипломатична недоторканність, відносяться: Генеральний Секре­тар 00Н, його помічники та інші посадові особи ООН, а також

140

члени їх сімей; представники іноземних держав, члени парла­ментських делегацій, а також на підставі взаємності співро­бітники делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну чи проїжджають через неї транзитом для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, члени сімей цих осіб, які їх супро­воджують, якщо вони не є громадянами України; дипломатичні агенти — посол, посланник, повірений у справах; члени дип­ломатичного персоналу дипломатичного представництва, що ма­ють дипломатичний ранг, — радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники тор­гових представників, помічники аташе і члени сімей вказаних осіб, якщо вони не є громадянами України; дипломатичні кур'є­ри при виконанні своїх обов'язків; дипломатичні агенти, акре­дитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України, і члени їх сімей, які супроводжують вка­заних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу; дипломатичні агенти, які є грома­дянами України або постійно в ній проживають, — лише щодо офіційних дій, вчинених ними при виконанні своїх функцій; адміністративно-технічний персонал дипломатичних представництв і члени його сімей; консульські посадові особи консульської уста­нови, яким доручено виконання консульських функцій.

При з'ясовуванні обсягу дипломатичного імунітету консуль­ських посадових осіб і консульських службовців, а також співро­бітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також членів сімей цих осіб, необхідно звертатись і до конкретних угод між Україною та відповідними державами про заснування дипломатичного чи кон­сульського представництва. Цими угодами вказаним особам на підставі взаємності може бути надано більшого обсягу імунітету, ніж це передбачається загальними міжнародно-правовими актами.

Стаття?. Чинність закону про кримінальну від­повідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ ворами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Ук­ раїні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

141

1. Ч. 1 ст. 7 доповнює територіальний принцип відповідаль­ності за злочини, вчинені на території України, який встанов­люється ст. 6, національним принципом відповідальності за зло­чини, вчинені за межами території України. Останній відображає необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Ук­раїною і знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках, у тому числі і у її обов'язку нести відповідальність за вчинення за межами України злочинів, передбачених її Кримінальним кодексом. У громадян України такий зв'язок з українською державою і, відповідно, їх взаємні права і обов'язки виникають з факту наявності у них громадянства України.

Розповсюдження кримінальної відповідальності за вчинення злочинів за межами України на осіб без громадянства, що по­стійно проживають в Україні, має дещо інші підстави.

Особи без громадянства — це особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. Таким чином, у цієї категорії фізичних осіб відсутнє грома­дянство будь-якої держави, а значить і відповідні взаємні права і обов'язки. У той же час, у відповідності з ч. 1 ст. 26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і сво­бодами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України. Звідси випливає, що у осіб без громадянства, що постійно на законних підставах проживають в Україні, лише з нею існують взаємні права і обов'язки, у тому числі і обов'язок нести відповідальність за вчинення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом Ук­раїни.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчи­нені нею за межами України злочини передбачає необхідність точного встановлення того, що дана особа на момент вчинення цього злочинного діяння була громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні на законних підставах.

У відповідності із Законом України "Про громадянство Ук­раїни" від 18 січня 2001 р. громадяни України — це особи, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Громадянами України є:

• усі громадяни колишнього СРСР, які на момент прого­ лошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­ живали на території України;

• особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р., проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

• особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина ко­ лишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Ук-

142

раїни внесено напис "Громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

— особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

При цьому особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р», а у п. З — з моменту внесення відмітки у паспорті про грома­дянство України.

Вказаним законом встановлено, що документами, які під­тверджують громадянство України, є:

• паспорт громадянина України;

• свідоцтво про належність до громадянства України;

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• тимчасове посвідчення громадянина України;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка;

• посвідчення члена екіпажу;

• посвідчення особи на повернення в Україну.

2. Якщо громадяни України або особи без громадянства, що на законних підставах постійно проживають в Україні, за вчи­нені діяння, які Кримінальним кодексом України визнаються злочином, вже зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть за ті ж самі діяння бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні. При цьому не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами. Це положення чинного Кодексу е втіленням у кримінальне законодавство норми, що міститься у ч. 1 ст. 61 Конституції України, у відповідності з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (див. також коментар до ч. З ст. 2).

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс 1960 року не міс­тив імперативного припису про неможливість притягнення вка­заних категорій осіб до кримінальної відповідальності в Україні, але містив норму (ч. З ст. 5), яка надавала можливість суду відповідно пом'якшити призначене цим особам покарання або повністю звільнити від його відбування.

С т а т т я 8. Чинність закону про кримінальну від­повідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадян­ства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не прожива­ють постійно в Україні, які вчинили злочини за її ме­жами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодек-

143

сом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особ­ливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

* * *

1. У ст. 8 йдеться про іноземців — осіб, які мають гро­мадянство інших держав, та осіб без громадянства, що не про­живають постійно в Україні. Ці суб'єкти не мають з Україною правових зв'язків, які обумовлюють їх взаємні права та обо­в'язки, у тому числі обов'язок нести кримінальну відповідаль­ність за вчинення за межами України злочинів, передбачених її Кримінальним кодексом, але за певних умов вони підлягають відповідальності за такі злочини.

По-перше, коли це прямо передбачено діючими міжнарод­ними договорами України і на їх підставі до Кримінального кодексу внесено відповідні норми, що передбачають кримінальну відповідальність за такі злочини. Наприклад, на підставі Міжна­родної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків, що була укладена у Женеві 20 квітня 1929 р., до Кримінального ко­дексу України включено норму, яка передбачає кримінальну від­повідальність за виготовлення або збут іноземної валюти (ст. 199), у відповідності з Брюсельскою конвенцією "Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі" від 23 вересня 1910 р. — норм, що передбачає кримінальну відповідальність за неподання допомоги при зіткненні пароплавів (ст. 284) та ін.

По-друге, коли вказані суб'єкти вчинили за межами України передбачені чинним Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України, що є однією з форм реалізації норми конституційного положення, яке зобов'язує Україну гаран­тувати піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. З ст. 25 Конституції України).

По-третє, коли вказані суб'єкти вчинили за межами України передбачені чинним Кодексом особливо тяжкі злочини, що нано­сять шкоду політичним, економічним та іншим інтересам України.

Особливо тяжкими, злочинами є злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі (див. коментар до ч. 5 ст. 12).

С т а т т я 9. Правові наслідки засудження особи за межами України