9.Управління інвестиційними ризиками банку: традиційна та нетрадиційна (сучасна) портфельна теорія (срс № 11 – 2 год).

Традиційна портфельна теорія

В економічній літературі теорію управління інвестиційним портфелем банку поділяють на традиційну та сучасну.

Традиційна теорія формування інвестиційного портфеля ґрун­тується на ідеї інтуїції та суб'єктивізму. Це означає, що в методах прийняття рішень управлінців, які дотримуються традиційної те­орії формування портфеля, підкреслюється значення інтуїції та суб'єктивних рішень. На їхню думку, управлінці, що дотриму­ються нетрадиційної (сучасної) теорії формування портфеля, ши­рокого застосовуючи комп'ютери та кількісні (статистичні і ма­тематичні) методи, знищують «артистизм та грацію» в управлінні інвестиційним портфелем. На відміну від нетрадиційної портфельної теорії, традиційна не включає використання різноманітних статистичних методів та широкого застосування комп'ютерної техніки і є значно прості­шою у застосуванні.

При застосуванні традиційного підходу до формування інвести­ційного портфеля виділяють кілька типів портфелів.

ТИПИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПОРТФЕЛІВ ЗА ТРАДИЦІЙНИМ ПІДХОДОМ

Типи інвестиційних портфелів	Види портфелів, що входять до одного типу
За цілями формування інвестиційного доходу	Відповідно до інвестиційних ризиків
Портфель зростання	Агресивного зростання Помірного зростання Консервативного зростання
Портфель доходу	Агресивного доходу Помірного доходу Консервативного доходу
Портфель зростання і доходу	Подвійного призначення

Портфель доходу є інвестиційним портфелем, сформованим за критерієм максимізації прибутку від інвестиційної діяльності в поточ­ному періоді незалежно від темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі. порт­фель доходу слугує для отримання високих поточних надходжень. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно.

Портфель зростання має бути визначений як інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі не­залежно від рівня формування прибутку від інвестиційної діяльності в поточному періоді. Цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості банку, оскільки норма прибутку при довгостроковому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому.

Агресивний (спекулятивний) портфель — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного дохо­ду або приросту інвестиційного капіталу незалежно від рівня інвес­тиційного ризику, що його супроводжує. Він дає змогу отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал за найвищого рівня інвестиційного ризику, через що інвестиційний капітал може бути втраченим повністю або значною мірою.

Помірний (компромісний) інвестиційний портфель являє со­бою сформовану сукупність фінансових інструментів інвесту­вання, в якому загальний рівень портфельного ризику і норма ін­вестиційного прибутку на вкладений капітал наближені до середньоринкового. Тобто цей тип портфеля забезпечує середній приріст капіталу і помірний ступінь ризику вкладень, поєднуючи в собі інвестиційні якості портфелів агресивного і консерватив­ного типів.

Консервативний портфель — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику, тобто такий портфель виключає використання тих фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий. Отже, склад консервативного інвестиційного портфеля залишається стабільним протягом тривалого часу, на­цілений на збереження капіталу і є найменш ризиковим.

Коли ж банк ставить перед собою мету зниження ризику можливих втрат на інвестиційному ринку, то він має формувати портфелі зростання і доходу. У цьому випадку одна частина фінансового інструменту приносить власникові зростання, друга — дохід. Таким чином, втрата однієї частини компенсується зростанням другої.

Нетрадиційна портфельна теорія

Початок нетрадиційної (сучасної) портфельної теорії (Modern Portfolio Theory, MPT) було покладено роботами Д. Хікса, який передбачив, що люди розподіляють своє багатство, виходячи з намірів максимізації дохідності активів у такій пропорції, за якої граничні доходи від усіх активів рівні. У подальшому ідеї Д. Хікса були розвинені включенням факторів невизначеності і ризику (Г. Марковіц), оцінювання альтернативних активів з урахуванням ситуації на ринках цінних паперів (В. Шарп), теорією вибору портфеля (Д. Тобін), аналізом взаємовідношення структури капіталу фірми та її політики розподілу дивідендів (М. Міллер).

Теорія нетрадиційного управління портфелем грунтується на використанні комп'ютерної техніки та кількісних методів. Застосування комп'ютера дозволяє оптимізувати портфелі, а про інвесторів говорять, що вони застосовують оптимізаційну техніку.

Нетрадиційна портфельна теорія — це підхід до формування портфельної стратегії з використанням комп'ютерів та різноманіт­них статистичних методів. Ґрунтується вона на теорії ймовірності та статистичних методах.

МРТ заснована на ідеалістичних припущеннях, які дають змо­гу забезпечити практичну реалізацію основних ідей мовою мате­матики. Узагальнити МРТ можна за допомогою постулатів Г. Марковіца та В. Шарпа (capital asset pricing model — САРМ), С. Росса (Arbitrage Pricing Theory — APT), а саме:

• приймаючи рішення, інвестор ураховує лише два фактори: очікувану дохідність і ризик (варіацію дохідності);

• усі інвестори намагаються сформувати портфелі, що лежать на ефективній межі Марковіца (тобто вони є раціональними інве­сторами, що оптимізують свої портфелі відповідно до критерію «дохідність-ризик»);

• усі інвестори планують свої дії на один, однаковий для всіх, відрізок часу (тобто всі мають один інвестиційний горизонт);

• оцінки інвесторами основних параметрів цінних паперів (тобто очікуваної дохідності, варіації, коваріації, середньоквадра-тичного відхилення, коефіцієнта кореляції) збігаються. Це допу­щення часто називають однорідністю очікувань;

• інвестори мають у своєму розпорядженні необмежені мож­ливості щодо отримання та надання цінних паперів за безризико-вою ставкою;

• на інвестиційному ринку існує ідеальна конкуренція (тоб­то інвестори не можуть впливати на ціни в результаті своїх опе­рацій).

В основі нетрадиційної портфельної теорії лежить концепція «ефективного портфеля», формування котрого повинно забезпечити найвищий рівень його дохідності за заданого рівня ризику або найменший рівень його ризику за заданого рівня дохідності. Іншими словами, за будь-якого із заданих основних параметрів формування портфеля інвестор має прагнути забезпечити найефективніше поєднання рівнів ризику та дохідності.

Експерти-аналітики, що застосовують нетрадиційну портфельну теорію у своїй практичній діяльності, виділяють два типи портфелів: активний та пасивний.

Пасивний портфель ґрунтується на припущенні, що ринок активів має середній ступінь ефективності, тобто його поточні ціни точно реагують на всю інформацію, доступну інвесторам. Тобто пасивні інвестори вважають, що виявлення неправильно оцінених ін­струментів та гра на строках не дадуть їм прибутку вищого за середній. Отже, пасивний інвестиційний портфель слід характеризувати: 1) середньо та довгостроковим характером цінних паперів; 2) високим рівнем диверсифікації (частина окремих цінних паперів у за­гальній сумі інвестиційного портфеля мала, ризик збалансований); 3) відсутністю значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів; 4) використанням політики «сходів», «штанги», короткострокового акценту, довгострокового акценту.

Активний портфель припускає, що ринок неефективний і що інвестор може виявити неправильно оцінені інструменти, здатний передбачити процентні ставки та грати на строках. Отже, активний інвестиційний портфель харак­теризується: 1) короткостроковим характером цінних паперів; 2) низьким рівнем диверсифікації; 3) великими оборотами за операціями купівлі-продажу цінних паперів; 4) використанням політики процентних очікувань (концепція переключення).

Розглянемо основні поняття (безризикова ставка дохідності, волатильність, дюрація, імунізація), якими оперує сучасна портфельна теорія.

Безризикова ставка дохідності (risk-free rate) — це твердо гарантована ставка дохідності. Цю ставку можна отримати, вклавши кошти в безризикові активи, такі як казначейські векселі, державні цінні папери, банківські депозитні сертифікати, комер­ційні векселі великих корпорацій, акції інвестиційних фондів грошового ринку.

Волатильність (volatility) характеризує розмах коливання ціни або дохідності фінансового інструменту та вимірюється через стандартне відхилення зміни ціни чи дохідності будь-якого інструменту в річному обчисленні. На ринку волатиль­ність — найважливіший показник, що використовується для прогнозування ймовірності заданої зміни ціни чи дохідності. Зазвичай волатильність виражається або як абсолютна зміна ціни, або як процентна зміна.

Ф. Маколей увів поняття «дюрація» (duration), щоб отримати точнішу, ніж строк до погашення, оцінку тривалості інвестування в облігацію і, таким чином, оцінку ризику для держателя облігації. Дюрація — це середньозважений строк до погашення всіх компонентів облігації, кожний із яких зважується за своєю приведеною вартістю.

Запровадження поняття дюрації привело до розвитку техніки управління пакетом облігацій, котра відома під назвою імунізація. Ця техніка дає змогу портфельному менеджеру бути впевненим в отриманні очікуваної суми доходу (якщо не виникають форсмажорні обставини). Сформований портфель імунізується від небажаних ефектів, пов'язаних з коливанням процентних ставок.