6. Поняття та оцінка ризику ліквідності

Ризик ліквідності є одним із дев'яти видів ризиків, визначених Національним банком України для здійснення контролю та бан­ківського нагляду. Ризик незбалансованої ліквідності визначається ймовірністю настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів.

Національний банк визначає банківський ризик за його впли­вом на капітал і надходження. Ризик ліквідності — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованим відпливом коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання. На підвищення ризику ліквідності впливають як зовнішні (загальносистемні), так і внутрішні чинники. До загальносистемних чинників належать такі, як нерозвиненість фінансового ринку, брак ліквідних ринків для окремих активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки, загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів, тощо. Серед чинників підвищення ризику ліквідності, пов'язаних з діяльністю конкретного банку, такі: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов'язань банку; недостатність ліквідних активів; нестабільність ресурсної бази; низький рейтинг банку; хибна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю).

Центральний банк Росії виділяє 15 типових банківських ризи­ків: кредитний, ризик країни, ринковий, фондовий, валютний, процентний, ризик переоцінки, ризик кривої дохідності, базисний, додатковий, ризик ліквідності, операційний, правовий, ризик втра­ти ділової репутації та стратегічний ризик [9]. Однак цей перелік ризиків недостатньо структурований. Так, ризик кривої дохідності є одним з проявів ризику зміни процентної ставки. Отже, Центра­льний банк Росії дещо по-іншому визначає банківський ризик у «Положенні про організацію внутрішнього контролю в кредитних організаціях і банківських групах», яке було затверджене в січні 2004 р. В цьому документі банківський ризик визначається як «можливість (вірогідність) понесення кредитною організацією збитків та/або погіршення ліквідності внаслідок настання несприя­тливих подій, пов'язаних із внутрішніми та/або зовнішніми факто­рами діяльності кредитної організації». Отже, у цьому визначенні ризику наголошується на можливості пог іршення ліквідності бан­ку внаслідок настання несприятливих подій.

Ліквідність банку означає його спроможність відповідати за своїми зобов'язаннями за мінімальних витрат, тобто — своєчасно і без збитків для себе погашати борги. Відповідність у балансі між сумами і строками вивільнення активів у грошовій формі та сумами і строками очікуваних платежів за зобов'язаннями вказує на достатній рівень ліквідності банку як одну з необхідних умов фінансової стійкості.

Отже, очевидно, якого великого значення набуває правильна кількісна оцінка ризику ліквідності. Базельський комітет визна­чає ризик втрати ліквідності як «неспроможність банку регулю­вати скорочення пасивів або фінансувати зростання активів».

Конкретних вимог до капіталу для покриття ризику втрати ліквідності не існує, хоча ліквідність надзвичайно важлива для банків, оскільки недостатня ліквідність так само небезпечна для банків, як і банкрутство. Хоча Базельський комітет і не розробив єдиної бази для оцінювання ризику втрати ліквідності, але вимоги наглядових органів ґрунтуються на незбігу термінів погашення активів і зобов'язань. Балансові і позабалансові фінансові інструменти мають різні характеристики ліквідності, і це враховується при оцінюванні ризику втрати ліквідності. Ліквідність окремого фінансового інструменту передусім залежить від терміну та швидкості його погашення у разі найгіршого сценарію розвитку подій, незалежно від початкового строку погашення. Наприклад, облігація внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років більш ліквідна для банку, ніж кредит, наданий невеликій фірмі терміном на один рік, оскільки банку простіше продати державну облігацію, ніж позику, якщо виникне необхідність підвищити ліквідність, щоб поповнити дефіцит фінансових коштів.

Отже, за визначенням Базельського комітету, ризик ліквідності виникає в результаті неспроможності банку врегулювати скорочення пасивів або фінансувати зростання активів. Ризик ліквідності визначається недостатністю ресурсів для розрахунку банку з клієнтами за своїми зобов'язаннями або неспроможністю надання позик. Це ризик додаткових витрат на залучення коштів у разі несподіваних потреб у ресурсах. Якщо банк не має необхідної ліквідності, він не зможе отримати достатньо коштів як збільшенням своїх зобов'язань, так і шляхом швидкої реалізації активів за прийнятною ціною, що негативно позначиться на прибутковості банків. В екстремальних умовах нестача ліквідності може призвести до втрати платоспроможності банку.

Банк з довгостроковими активами і короткостроковими зобов'язаннями завжди наражається на існуючі та майбутні дефіцити ліквідних коштів. Експозиція до ризику ліквідності характеризується часовими профілями розривів, надлишків або дефіцитів коштів та грунтується на побудові таблиць за термінами погашення існуючих активів і пасивів.

Часовий профіль визначається структурою активів і пасивів за термінами їх погашення, тобто співвідношенням строковості наданих позик і залучених депозитів. Управління активами та пасивами передбачає структурування нових наданих кредитів або інвестицій з метою покриття дефіцитів чи надлишків ліквідності. Зіставлення грошових потоків за активними та пасивними операціями дає інформацію щодо майбутньої ситуації з ліквідністю в банку.

Розриви ліквідності спричиняють ризик ліквідності, ризик неможливості залучення коштів без додаткових витрат.

Управління ризиком ліквідності передбачає розподіл у часі обсягів залучення коштів, уникаючи несподіваних значних потреб у ресурсах, а також підтримку портфеля ліквідних короткострокових активів, які забезпечують ліквідність, не спричиняючи втрат капіталу. Ризик ліквідності виникає, коли є дефіцит або надлишок коштів, які призводять до зростання ризику зміни процентної ставки через невизначеність ставок за наданими або залученими коштами в майбутньому.

Досягнення відповідності грошових потоків — ключове завдання управління ліквідністю і ризиками процентної ставки. Частіше за все структура депозитів не відповідає структурі кредитів, а залежить від ситуації на ринку. Одним із методів управління є структурування залучених коштів для зіставлення з часовим профілем активів та побудова графіка погашення портфеля активів і пасивів.

Управління ліквідністю — це безперервний процес залучення нових коштів у разі дефіциту або інвестування додаткових ресурсів за умови їх надлишку.

У разі дефіциту глобальні цілі управління ліквідністю полягають у досягненні цільового часового профілю розривів після залучення нових ресурсів. Цільовий профіль із залучення коштів залежить від того, чи передбачає банк у процесі управління активами і пасивами закривати всі розриви ліквідності або підтримувати певну допустиму невідповідність активів та пасивів за строками. Будь-яка невідповідність пов'язана з ризиком зміни процентних ставок у майбутньому. Наприклад, баланс банку недостатньо забезпечений ресурсами має сенс лише тоді, коли очікується зниження процентних ставок за депозитами. Іноді банк має надлишкові ресурси як результат перевищення обсягу депозитів над кредитами. Підтримання у балансі банку надлишкових ресурсів доцільне, якщо очікується підвищення процентних ставок за кредитами.

Підтримання ліквідності для банків часто ґрунтується на принципі: залишити вартість підтримки ліквідності на мінімальному рівні.

Коефіцієнт ліквідності — відношення короткострокових активів до короткострокових зобов'язань. Він має бути більшим за одиницю. Коли банк ініціює такі операції, як, наприклад, короткострокове залучення ресурсів та їх довгострокове розміщення, коефіцієнт ліквідності погіршується, тому що короткі зобов'язання зростають без відповідного збільшення короткострокових активів. Це типова ситуація в банківській практиці, коли середній термін погашення кредитів довший за середній термін погашення депозитів.

Залучення довгих ресурсів та їх короткострокове розміщення — один із способів поліпшення коефіцієнта ліквідності. Наслідком є невідповідність між процентними ставками за довгостроковими за­лученнями та короткостроковими розміщеннями, що негативно впливає на чисту процентну маржу банку. Вартість відновлення коефіцієнта ліквідності до його попереднього рівня — це вартість нейтралізації невідповідності між активами і пасивами за термінами, яка виникла. Нарешті, залучення ресурсів передбачає сплату певного процента, якого може не бути в короткострокових активах, наприклад, у разі розміщення коштів на коррахунку банку.

Основний компонент вартості підтримання ліквідності — це спред (різниця) між довгостроковими і короткостроковими ставками. Крім того, довгострокові запозичення за фіксованою ставкою та короткострокові розміщення призводять до зростання ризику процентної ставки, оскільки активи погашаються раніше, ніж зобов'язання.

Ліквідність має велике значення для всіх банків, тому вони мають розробляти ефективні стратегії управління ризиком ліквідності, які б включали виявлення, вимірювання, управління та обмеження рівня ризику ліквідності. Ця стратегія має включати механізми поточного вимірювання і моніторингу чистих потреб у фінансових ресурсах (наприклад, з установленням лімітів на позиції ліквідності), а також щоденного управління. Вона має відповідати характеру і складності діяльності банку та передбачати відповідний контроль з боку ради директорів і розподіл обов'язків за їх виконанням. У банках, які активно працюють на міжнародних ринках, така стратегія може, зокрема, передбачати централізований контроль і управління ліквідністю в країновому розрізі та за окремими валютами.

Такий підхід грунтується на своєчасно отриманій інформації, що обробляється інформаційними системами, також включає стрес-тестування зміни ліквідності з розробленням різних сценаріїв і періодичним аналізом умов, прийнятих для реалізації кожного з них. Необхідно скласти резервні плани на випадок кризи ліквідності, які включають оцінку і стратегію доступу до нових потенційних ринкових джерел поповнення ліквідних коштів. Наглядові органи вимагають від банків розроблення і використання такої стратегії, яка встановлювала б мінімальний рівень ліквідності і дозволяла банку підтримувати його навіть в екстремальних умовах.

У цілому наглядові органи висувають до банків такі вимоги:

• щоденне й постійне оцінювання ризику ліквідності;

• побудова таблиць розривів активів і пасивів за сумами та строками погашення для виявлення потенційного дефіциту або надлишку коштів;

• використання стрес-тестів на основі даних таблиць розривів активів і пасивів за термінами;

• оцінювання величини і якості ліквідних активів з урахуванням можливого зниження їх вартості у разі вимушеного продажу;

• здатність банку отримати доступ до нових джерел ліквідності на міжбанківському ринку;

• рівень ліквідних активів і пасивів, які підлягають погашенню і які є в розпорядженні в банку;

• планування підтримання ліквідності на випадок непередба­чених подій:

• рівень невикористаних кредитних ліній (тобто кредитних ліній, відкритих в інших кредитних організаціях, але ще не вико­ристаних) і спроможність банку розширяти ці лінії або утримува­ти їх на тому самому рівні в критичних ситуаціях;

• підтримка з боку власника (наприклад, материнської ком­панії);

• підтримка з боку центрального банку, хоча банкам не варто відкрито розраховувати на підтримку центрального банку;

• продаж ліквідних активів банку.

Метою управління ліквідністю є забезпечення спроможності банку повністю виконувати свої контрактні зобов'язання. Найважливішими елементами ефективного управління ліквідністю є надійні системи ефективного інформаційного забезпечення, кон­троль за ліквідністю з боку керівництва, аналіз потреб у фінансу­ванні в рамках альтернативних сценаріїв, диверсифікація джерел фінансування і планування на випадок непередбачених обставин. Наглядові

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов’язання. Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Розрізняють види ризику ліквідності:

• балансовий (внутрішній) ризик ліквідності — імовірність того, що банк у певний момент не зможе виконати своїх зобов'язань за рахунок наявних ліквідних активів унаслідок незбалансованості активів і пасивів за термінами і сумами;

• ризик ліквідності ринку — імовірність виникнення ситуації, коли банк у певний момент не зможе придбати на фінансовому ринку потрібних йому коштів у необхідному розмірі за існуючою ринковою ставкою внаслідок недостатнього обсягу торгівлі або через низький кредитний рейтинг самого банку-позичальника;

• ризик події — імовірність зменшення доходів і капіталу банку внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій (наприклад, події в грудні 2004 р. в Україні призвели до масового відпливу коштів фізичних осіб і виникнення проблем з ліквідністю в багатьох банках). Дефіцити ліквідності призводять до уразливості банків до зовнішнього ризику, пов'язаного з політичною, макроекономічною, фінансовою нестабільністю. Ліквідні активи захищають банки від ринкової нестабільності, тому що вони є альтернативним джерелом коштів для виконання першочергових зобов'язань.

Оцінюючи балансовий (внутрішній) ризик ліквідності, банку необхідно враховувати такі правила:

• ліквідність банку треба розглядати передусім як «потік», а не як «запас». Розгляд ліквідності як певного «запасу» передбачено обов'язковими нормативами ліквідності Н4, Н5, Н6, установленими Національним банком України;

• для зменшення ризику ліквідності необхідно завчасно прогнозувати ліквідність на основі прогнозу очікуваних змін обсягу і структури кредитних вкладень і залучених ресурсів;

• аналіз ліквідності й управління нею в банку необхідно здійснювати одночасно з аналізом дохідності, прибутковості його діяльності, оскільки повне узгодження активів і пасивів за термінами може призвести до зниження прибутковості діяльності банку;

• оцінка балансового ризику ліквідності в банку має визначатися з урахуванням ризику ліквідності ринку та ризику подій, тобто банк повинен завжди мати певний запас ліквідності для покриття цих ризиків.

Комплексний підхід до оцінювання балансового ризику ліквідності банку включає:

• використання обов'язкових нормативів ліквідності, установлених Національним банком України;

• коефіцієнтний аналіз рівня ліквідності активів, стабільності пасивів банку, впливу значних концентрацій за активними і пасивними операціями на ліквідність банку;

• побудову таблиці відповідності активів і пасивів за сумами та термінами погашення (аналіз розривів ліквідності). Така таб­лиця наочно демонструє наявність або брак грошових коштів у банку в майбутньому, тобто передбачає розгляд ліквідності банку як певного «потоку», а не тільки «запасу»;

• визначення незнижуваного залишку мінливих пасивів та оцінювання його достатності для покриття розривів між активами і пасивами за термінами;

• моделювання ризику ліквідності.