Євроінтеграція кримінально-виконавчої інспекції

В умовах суспільної трансформації сучасної України особливо гостро постає питання формування повноцінної правової держави європейського типу. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтегра­цію до Європи, це передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність з нормами і стандартами Європи.

Однією із важливих складових процесу інтеграції є реформування пра­воохоронних органів, зокрема й кримінально-виконавчої системи нашої дер­жави.

Певною мірою саме за станом цієї системи, ставленням суспільства до людей, які тримаються в місцях позбавлення волі, умовами їх утримання і життя світова спільнота оцінює ступень цивілізованості державі та демокра­тії й гуманізму в ній.

Як відомо, міжнародні стандарти поводження із засудженими виникли внаслідок міждержавного співробітництва і втілюють світовий досвід вико­нання кримінальних покарань. До таких стандартів належать прийняті ООН Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями та відповідні докуме­нти Ради Європи, зокрема, Європейська конвенція з прав людини, Європей-

ська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або тако принижує гідність, поводженню чи покаранню, Європейські в'язничні ла.

Україна приєдналася до вказаних міжнародних актів і взяла на с бов'язання виконувати їх вимоги.

З урахуванням цього перший шлях - реформування та виведен: тенціарної системи України зі складу МВС, утворення Державного д менту з питань виконання покарань, як центрального органу виконав¹ ди, зі спеціальним статусом й підпорядкуванням його безпосередньо " ту Міністрів України.

Другий - законодавче забезпечення діяльності кримінально-вию системи, прийняття насамперед нових Кримінального та Кримії виконавчого кодексів України та Закону "Про Державну криміі виконавчу службу України".

Третій - приведення умов тримання засуджених, ув'язнених у ві ність з вимогами законодавства України та європейських норм і стандг

Процеси, які відбулися у нашому суспільстві та вплинули на гу цію всієї системи кримінального судочинства, зумовили необхідніст гляду і в Україні застарілих стереотипів, якими керувалися суди при і ченні переважно тих кримінальних покарань, що були пов'язані з позі ням волі.

Водночас беручи до уваги негативні наслідки ув'язнення, сього; визнати необхідність ретельного вивчення існуючого зарубіжного широкого застосування альтернативних позбавленню волі покарань, вели свою ефективність у багатьох країн світу. У практиці зарубіжни во-правових систем широко застосовують перелік санкцій, які передб нагляд і контроль - умовне засудження з наглядом, пробація (випробу громадські роботи, спеціальні різновиди поводження, соціальна опіка шній арешт

Підтвердженням євроінтеграційного руху нашої держави та доі ня принципів гуманізму державної політики у сфері застосування т; нання кримінальних покарань стало прийняття у 2001 році Криміш кодексу України, що розширив перелік покарань, альтернативних позі ню волі, та можливість застосування стосовно засуджених до позбг волі звільнення від покарання з випробуванням, що передбачено 2, статей. Деякі види покарань перейшли з раніше діючого кодексу, поря з'явилися нові, котрі в нашій країні раніше не застосовувалися. Сере, громадські роботи, арешт, обмеження волі. Крім цього стосовно біг засуджених до обмеження волі, а також засуджених до позбавлення строк не більше 5 років може бути застосовано звільнення від відбува карання з випробуванням, а до вагітних жінок і жінок, які мають діт років, звільнення від відбування покарання. Суд при вирішення питаї звільнення від відбування покарання враховує тяжкість скоєного з: особу винного та інші обставини справи, а також соціальну небезп злочинця.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням визначає гуман­ну спрямованість нового Кримінального кодексу. Законодавець з більшою довірою ставиться до тих, хто свого часу зробив хибний крок у своєму житті, однак, визнавши свою провину перед суспільством, став на шлях виправлен­ня з метою більш не повертатися на небезпечний шлях злочину. Встановлю­ється певний іспитовий строк, аби перевірити, чи тверде рішення особи не озиратися назад, а йти до людей з наміром чесно жити. Тобто законодавець визначає, що настав час довіряти, але з певною умовою - випробувати, про­контролювати, допомогти врешті-решт визначитися зі своїми намірами.

Гуманістична спрямованість діяльності суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин є сьогодні пріоритетним напрямком у криміналь­но-виконавчій політиці держави і повинна грунтуватися на міжнародних ста­ндартах у сфері захисту прав людини та засуджених. Головна мета гуманіза­ції полягає не лише у застосуванні до особи, яка вчинила злочин, криміналь­ного покарання, а й у створенні таких умов та порядку відбування покарання, які б не ізолювали засудженого від суспільства, не оздоблювали б його проти системи правосуддя.

Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, можуть виступати, як мі­ра реабілітації засудженого, тобто відновлення його попереднього статусу. Такі покарання не ізолюють людину від суспільства, що дає їй змогу зберег­ти роботу, сімейні стосунки, соціальні зв'язки, відчувати себе повноправним громадянином, який продовжує виконувати обов'язки перед державою та су­спільством і користується правами, визначеними Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством і встановлених вироком су­ду. Поряд з тим, такі покарання вміщують у собі елементи кари, персоніфі­кують індивідуальну відповідальність особи за її вчинки, спричиняють мора­льні переживання з приводу засудження, обмежують реалізацію деяких про­блем.

На даний час в нашій державі функції щодо виконанню ряду покарань, не пов'язаних з позбавленням волі та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням забезпечує кри­мінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань. Згідно із Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" кримінально-виконавча інспекція - це орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських, виправних робіт та здійснює ко­нтроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробу­ванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Як бачимо, відповідно до чинного законодавства кримінально-виконавча інспекція виконує так звану шслясудову функцію, тобто після на­брання вироком законної сили засуджений передається під нагляд її праців­ників.

Безумовно, при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням во­лі, найважливішим залишається забезпечення дієвого нагляду та контролю за засудженими, захист суспільства від злочинця та попередження вчинення

ним нових злочинів. В той же час, працівники кримінально-виконавчої ін­спекції беруть участь і у виховній роботі. Спільно з органами внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями проводять індивідуаль-но-профілактичну роботу з засудженими, залучають до цієї роботи органи державної влади, місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Сьогодні при здійсненні контролю за виконанням покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, виникає цілий ряд проблем. Внаслідок пом'якшення каральної політики держави та демократизації судової практи­ки, кількість осіб, які звільняються від покарання з випробуванням, з кожним роком зростає. Це в свою чергу створює перевантаження працівників кримі­нально-виконавчої інспекції, що не дає можливість в повній мірі працювати із засудженими, сприяти їхній реабілітації і інтеграції в суспільстві. Високим залишається рівень безробіття в країні, що значно ускладнює проблему за­йнятості підоблікових.

Суди ще не завжди віддають перевагу застосуванню покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, при винесенні вироків за незначні та нетяжкі злочини. У деяких випадках суди навпаки призначають покарання без враху­вання особи злочинця та інших обставин, що не дає можливості належним чином здійснювати контроль за виконанням покарань.

Процес переорієнтації функцій кримінально-виконавчої інспекції з пе­реважно контролюючих на соціально-попереджувальні та зміна критеріїв оцінки ефективності її діяльності, що передбачає застосування різних форм та методів роботи із засудженими, здійснення профілактично-виховного впливу на них, проходить повільними темпами. Реалізація програм, спрямо­ваних на вирішення питань, пов'язаних із роботою, житлом, здоров'ям, на­вчанням підоблікових, взаємодія з громадськістю та іншими суб'єктами кри­мінально-виконавчих відносин для здійснення позитивних виховних впливів на засуджених натикається на ряд проблем. При оцінці динаміки змін, що відбулися з особою в процесі відбування покарань, не пов'язаних з позбав­ленням волі, яка передбачає корекцію її поведінки, ставлення до праці, фор­мування вмінь щодо вирішення життєвих проблем, не завжди досягаються позитивні результати.

В основі якісного виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, лежить взаємодія між різними державними та недержав­ними інститутами, яка на сьогоднішній день ще не в повній мірі налагодже­на, що не дає можливості проводити із засудженими повноцінної індивідуа­льно-профілактичної роботи.

Потребує активізації співпраця із громадськістю, зокрема, передбачено надання допомоги органам виконання покарань з боку об'єднань громадян, релігійних і благодійних організацій та приватних осіб з метою виправлення і ресоціалізації засуджених та проведення з ними соціально-виховної роботи.

Сьогодні відбувається пошук шляхів на подолання існуючих проблем та реалізація їх в життя. Зокрема, іде поступове залучення до участі у соціа­льній роботі з особами, засудженими до альтернативних позбавленню полі

видів покарань, органів місцевого самоврядування, соціальних інституцій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян.

Відповідно до спільних програм Європейського співтовариства вже ре­алізовуються різні програми, спрямовані на забезпечення розвитку криміна­льно-виконавчої системи України. Так, укладено угоду про співпрацю з Ад­міністрацією тюрем та пробації Швеції щодо організації навчання працівни­ків сучасним методикам з виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Питання щодо якісного кадрового забезпечення суб'єктів виконання покарань є досить актуальним, що вимагає в подальшому створення системи спеціалізованих навчальних закладів або центрів підготовки та перепідготов­ки кадрів для організації виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Адже досягнення позитивних результатів у роботі із засудженими мож­ливе лише тоді, коли відбудуться якісні зміни в системі підготовки та на­вчання співробітників інспекції.

Проведена протягом останніх років послідовна реформа кримінально-виконавчої системи України дозволяє зробити ряд суттєвих кроків по рефор­муванню кримінально-виконавчої інспекції та гуманізації відбування кримі­нальних покарань, альтернативних позбавленню волі.

У більшості країн Європи вже функціонують спеціалізовані органи, що виконують альтернативні позбавленню волі види покарань - служба проба­ції.

Безумовно, реформування кримінально-виконавчої системи України передбачає зміни, що розраховані на перспективу. Зокрема, розширення практики застосування покарань, альтернативних позбавленню волі, і ство­рення в Україні служби пробації з усіма притаманними їй функціями.

Українським аналогом служби пробації в деякій мірі можна вважати кримінально-виконавчу інспекцію, принаймні саме цей структурний підроз­діл Державного департаменту України з питань виконання покарань, відпові­дно до чинного законодавства, забезпечує виконання покарань без ізоляції засуджених від суспільства.

Однак є істотна відмінність кримінально-виконавчої інспекції від слу­жби пробації, що полягає у функціях, які виконують працівники, в організації їх діяльності, прийомах і методах роботи, кадровому забезпеченні, відсутнос­ті добровільних помічників і мережі неурядових організацій, що співпрацює зі службою пробації.

У світовій практиці з урахуванням цілей виконання покарань, і альтер­нативних зокрема, які, хоча і формулюються в кожній країні по-своєму, але в основному зводяться до виправлення засуджених і попередження вчинення ними нових злочинів. Тому у правових системах багатьох країн світу сфор­мувалися дві основні функції. Умовно їх можна назвати досудова і післясу-дова.

Відповідно до чинного законодавства України кримінально-виконавча інспекція здійснює післясудову функцію, тобто після вступу вироку в закон­ну силу і передачі засудженого під нагляд працівників кримінально-виконавчої інспекції.

231

Саме тому цікавим, на нашу думку, є досвід функціонування служб пробації в передових країнах світу. Це не є панацеєю, але їх діяльність по­требує аналізу та вивчення. Такі служби створені і у більшості країнах Євро­пи для виконання багатьох альтернативних видів покарань. Головна їх мета полягає в захисті суспільства, попередженні повторних злочинів, сприянні реінтеграціїї правопорушника в суспільство.

Як альтернативна ув'язненню санкція пробація (тобто випробування умовним засудженням та відстрочкою від виконання вироку) полягає у вста­новленні нагляду за злочинцем, котрий залишається в суспільстві, але судом на нього покладені певні зобов'язання й обмеження.

Досить різноманітні форми пробації в сучасних пенітенціарних систе­мах в Європі історично формувалися під впливом індивідуальних для кожної окремо країни геополітичних та соціально-економічних факторів.

Питання вивчення доцільності впровадження так званого інституту пробації в Україні є на сьогоднішній день дуже актуальним, так як відповідає загальним Європейським та державним підходам до гуманізації кримінально­го судочинства.

Однією з найважливіших функцій, яку виконує служба пробації, є до-судова, яка отримала назву "соціальне дослідження особистості підсудного", її здійснення дає суду можливість отримати додаткову інформацію про зло­чинця та розробити відповідні програми ресоціалізації, якщо засудженому буде призначено альтернативний вид кримінального покарання. Другою ос­новною функцією працівників служби пробації є післясудова, тобто безпосе­реднє виконання альтернативних видів покарань, нагляд за засудженою осо­бою та його ресоціалізація на основі спеціальної програми.

На сьогоднішній день так звана служба пробації в Україні знаходиться в стані зародження. Поки що вона існує лише в проекті і на стадії експериме­нтів, які ставлять за свою мету відпрацювати деякі елементи пробації.

Зараз кримінально-виконавча інспекція не здійснює досудову функцію, але сподіваємося це відбудеться в найближчому майбутньому; тренінги та навчання працівників кримінально-виконавчої інспекції в цьому напрямку вже розпочаті.

З метою подальшої гуманізації виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та впровадження інституту пробації необхідно вивчати передовий досвід, як вітчизняних, так і зарубіжних пенітенціарне, шляхом проведення спільних науково-практичних конференцій, семінарів, нарад, круглих столів тощо, а також розвивати співробітництво та підтримувати ті­сні зв'язки між кримінально-виконавчою системою України і пенітенціарни­ми системами інших держав. Дане питання потребує наукового забезпечення, тобто дослідження та апробація сучасних підходів до виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, вироблення науково-методичних рекомен­дацій, спільної участі науковців у розробці системи професійної підготовки практичних працівників. Проведення подібних досліджень вимагає створен­ня державної комплексної програми в рамках реформування кримінально-виконавчої системи, в основу якої повинні бути покладені розробки науко­вих, методичних і нормативних матеріалів, у яких мають бути відображені

напрямки та методи індивідуальної профілактично-виховної роботи із різни­ми категоріями засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Зараз необхідною умовою виступає прозорість порядку виконання по­карань, не пов'язаних з позбавленням волі, що передбачає висвітлення діяль­ності кримінально-виконавчої інспекції через засоби масової інформації, вза­ємодію з органами державної влади і місцевого самоврядування, широке за­лучення громадськості до роботи із засудженими. Адже формування висо­ких моральних цінностей можливе лише тоді, коли засуджений буде відчува­ти реальне піклування про нього з боку держави та суспільства, що виявля­тиметься у небайдужому ставленні до нього, його сім'ї. Проголошення лю­дини найвищою цінністю не повинно залишатися тільки декларацією, необ­хідно створювати належні умови для її розвитку.

Таким чином, незважаючи на те, що кримінальна політика все ще но­сить переважно каральний характер, постала необхідність та вживаються комплекс заходів щодо перегляду застарілих стереотипів, якими керувалися суди при призначенні переважно тих кримінальних покарань, що були пов'язані з позбавленням волі. Сьогодні пріоритетними напрямками у кримі­нально-виконавчій політиці держави є пошуки не в'язничних різновидів по­карання, створення реальних передумови для кардинальної реформи системи виконання покарань у напрямку гуманізації та демократизації, яка повинна грунтуватися на міжнародних стандартах у сфері захисту прав людини та за­суджених. Головна мета гуманізації полягає не лише у застосуванні до особи, яка вчинила злочин, кримінального покарання, а й у створенні таких умов та порядку відбування покарання, які б не ізолювали засудженого від суспільст­ва, не озлоблювали б його проти системи правосуддя.

Саме через те, наскільки успішно буде здійснено цей процес в напрям­ку євроінтеграційного руху, і буде визначатися результативність та ефектив­ність кримінально-виконавчої системи нашої держави.

Для створення в Україні Служби Пробації необхідно:

І. На першому етапі:

1. Утворити міжвідомчу робочу групу з питань створення служби про­ бації України, до складу якої залучити представників Міністерство Юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ, Міністерс­ тво економіки, Міністерство фінансів, Служба безпеки, Верховний Суд, Ге­ неральна прокуратура, Академії правових наук, науковців та громадськість..

2. Розробити проект Закону України "Про службу пробації України" та проект Закону України "Про виконання покарань, не пов'язаних з позбавлен­ ням волі".

3. Внести зміни та доповнення до Кримінального, Кримінально- процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів України, Кодексу Укра­ їни про адміністративні правопорушення, а також до інших законодавчих ак­ тів.

4. Провести в трьох-чотирьох регіонах України експеримент із запро­ вадження елементів пробації.