Сімейні групові наради

Сімейні групові наради - метод відновного правосуддя, що дозволяє не лише виправити наслідки злочину, а й вплинути на поведінку правопору­шника, залучити до процесу його ресоціалізації членів розширеної сім'ї пра­вопорушника, його соціального оточення, представників громадськості. Про­те оскільки широкому поширенню цього методу в світі необхідно завдячува­ти саме відновному правосуддю, доцільно спочатку розкрити основні особ­ливості цього руху.

Особливості сімейної групової наради як методу відновного право­суддя і соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, які вчинили правопорушення

Сімейні групові наради - метод відновного правосуддя, що передба­чає групове обговорення наслідків правопорушення та пошук шляхів випра­влення ситуації, яка склалася через правопорушення, до якого залучається широке коло родичів правопорушника, представників його безпосереднього оточення, а також всі ті, хто постраждав від правопорушення.

Сімейні групові наради проводяться не для примирення сторін чи пом'якшення покарання правопорушника (хоча такі результати наради і мо­жливі). Метою сімейної групової наради є відновлення первісного право­вого становища, пошук оптимальних шляхів для подолання наслідків пра­вопорушення (матеріальних, психологічних, моральних) щодо всіх тих, хто від нього постраждав, а також попередження повторних правопорушень.

Сімейна групова нарада охоплює і правопорушника, і постраждалого від правопорушення, і все коло осіб, на яких цей вчинок вплинув. У ході нарад беруть участь щонайменше дві підсистеми суспільства - соціальні мережі правопорушника і постраждалого.

Можливі учасники наради:

• правопорушник і члени його розширеної сім'ї (батьки, брати, сестри, інші родичі, в тому числі ті, хто проживає окремо від сім'ї правопорушника);

• особи з безпосереднього оточення правопорушника, ті, хто певним чином пов'язані з ним (друзі, сусіди, вчителі, керівники, колеги тощо);

" постраждалий від злочину і члени його розширеної сім'ї;

• особи з безпосереднього оточення постраждалого;

• представники громади, у якій стався інцидент (школи, мікрорайону тощо).

Можлива присутність представників правоохоронних органів, соціаль­них служб, адвокатів сторін, але вони н є беруть безпосередньої участі в об­говоренні, їх роль може обмежуватися лише наданням необхідної інформації.

Сімейні групові наради проводяться за умови того, що:

• вчинено правопорушення або здійснено вчинок, що має правові наслідки;

• є необхідність у відновленні правого положення та подоланні негативних наслідків вчиненого;

• правопорушник беззаперечно бере на себе відповідальність за скоєне;

• між сторонами не було попередніх переговорів і домовленостей;

• всі учасники добровільно погодилися на участь у нараді;

■ процес наради є відкритим і прозорим.

За таких умов сімейні групові наради створюють можливість

• для потерпілого та його оточення:

• висловити свої почуття та думки;

• отримати визнання своїх претензій, несправедливого і незаслуженого поводження по відношенню до себе;

• бачити і чути реакцію правопорушника, отримати його відповіді на запитання;

• домогтися вибачення;

• переконатися у тому, що подібне більше не повториться.

• для винуватця та його оточення:

• принести вибачення та отримати визнання свого покаяння;

• виправити наслідки заподіяного;

• поновити попереднє правове становище.

• для суспільства (суспільного осередку, де сталося правопорушення):

• подолати проблеми, викликані правопорушенням;

• відновити позитивні стосунки між своїми членами;

• відновити справедливість.

Сімейна групова нарада проводиться нейтральним координатором і передбачає ґрунтовну підготовку. Координатором (фасилітатором) наради може виступати представник правоохоронних органів, соціальних служб, навчального закладу, громадських організацій. Вимоги до координатора:

• нейтральність по відношенню до сторін, тим чи іншим чином пов'язаних із правопорушенням;

• володіння методикою проведення сімейних групових нарад;

• володіння навичками з надання психологічної підтримки;

• досвід участі у сімейних групових нарадах в якості спостерігача і співведучого.

Процедура сімейної групової наради складається з чотирьох етапів.

На першому етапі координатор наради представляє учасників і описує пра­вопорушення, яке стало приводом до наради. На другому етапі учасники ви­ражають свої думки і почуття з приводу правопорушення та його наслідків. На третьому етапі учасники обговорюють та ухвалюють можливі дії, спря­мовані на подолання наслідків правопорушення та поновлення правового становища. На четвертому етапі може відбутися формальне і неформальне примирення сторін (в тому числі й через спільне чаювання).

Результатом наради є план дій сторін, що передбачає найкращий спосіб вирішення справи. Він містить три основних компонента:

■ встановлення факту визнання правопорушником того, що він вчинив правопорушення;

• інформація, якою поділилися учасники наради стосовно характеру і причин вчинення та наслідків правопорушення;

• рішення про заходи, що мають бути вжиті, чи рекомендації щодо подальшої поведінки правопорушника які необхідні для усунення шкеди та попередження подальших правопорушень.

Прийнятий план може включати як дії, спрямовані на подолання нас­лідків правопорушення (в тому числі моральних), на компенсацію втрат, так і дії, спрямовані на усунення причин правопорушення та попередження нових асоціальних дій правопорушника.

Наприклад, план може передбачати такі дії та зобов 'язання правопо­рушника:

-ніколи не поводити себе таким чином;

—кинути пити алкогольні напої, відвідувати групи анонімних

алкоголіків;

-відвідувати психологічні консультації; —компенсувати нанесені збитки; -повернути речі, що були вкрадені; —допомагати родині потерпілого у побуті: —надрукувати в газеті листа з розкаянням тощо.

План може включати також зобов'язання членів сім'ї правопорушника та осіб з його соціального оточення щодо надання правопорушнику допомоги у подоланні наслідків скоєного, у реабілітації та ресоціалізації (наприклад, зобов'язання допомогти у працевлаштуванні, лікуванні, забезпеченні жит­лом, проведенні вільного часу, подоланні особистих проблем).

Укладена угода друкується координатором і підписується всіма учас­никами наради. Якщо нарада проводилася з приводу злочину, то угода, як правило, додається до кримінальної справи і м о ж є бути врахована при винесенні вироку, а інколи навіть призводити до припинення кримінального переслідування. Виконання укладеної угоди може тривати протягом року пі­сля проведеної наради. Формальний контроль за її виконанням у випадку, коли це є умовою звільнення від кримінальної відповідальності, може здійс­нювати працівник органу виконання покарання або особа, на яку покладено обов'язок щодо нагляду за правопорушником. Неформальний контроль мо­жуть здійснювати самі постраждалі та представники громади.

При роботі з неповнолітніми, засудженими Д° альтернативних пока­рань, сімейні групові наради можуть проводитись і з приводу порушення не­повнолітніми умов звільнення від покарання, виробничої чи навчальної дис­ципліни. В таких випадках у ролі „потерпшого" виступають представники установи виконання покарання, навчального закладу, підприємства, громад­ських організацій.

Таким чином, проведення сімейних групових нарад, за умов ґрунтовної підготовки та дотримання технології, дозволяють надати дійову допомогу постраждалим від правопорушення, вчинити ефективний соціально-

педагогічний вплив на правопорушника, активізувати соціально-педагогічні ресурси його соціального оточення, створити умови для ресоціалізації і ви­правлення дитини, яка скоїла правопорушення, без її ізоляції та таврування.

Технологія організації та проведення сімейної групової наради

Сімейні групові наради можуть бути проведені з ініціативи потерпі­лих, правопорушників, представників правоохоронних органів (ювенальної поліції, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби виконання по­карань, пробації тощо) або соціальних служб, адміністрації навчальних за­кладів.

В процесі підготовки сімейної групової наради координатор розв'язує такі завдання:

• переконується у відвертості покаяння правопорушника (правопо­ рушників) та у визнанні ним своєї провини і відповідальності;

• обговорює з правопорушником запитання, на які той повинен буде відповісти;

• визначає коло потенційних учасників наради як із боку потерпілих, так і з боку правопорушників;

• запрошує учасників і, в разі їхньої згоди, повідомляє правила про­ ведення наради і ті запитання, які їм ставитимуть;

^щ розробляє сценарій наради;

■ готує приміщення (два входи, можливість розташування стільців по колу).

Нарада проводиться в чотири етапи:

1. Вступний етап.

2. Висловлювання почуттів і думок.

3. Розробка плану відновлення правового становища.

4. Примирення.

Під час проведення наради координатор виконує функції фасилітатора (людини, яка полегшує виконання завдань), тобто допомагає учасникам ви­словити свої думки та почуття, досягнути порозуміння, проте сам своїх ду­мок не висловлює, не бере участі у прийнятті рішень, не чинить тиску на учасників.

На вступному етапі координатор:

• запрошує учасників до залу (першою запрошують сторону, що по­ страждала);

• розсаджує учасників (як правило, з одного боку від координатора сідають правопорушник(и) та представники його (їх) оточення, з іншого - постраждалі та представники їх сторони. Сам правопо­ рушники) та постраждалі сідають біля координатора);

• представляє учасників;

• повідомляє причину скликання наради;

■ оголошує мету наради та правила, яких слід дотримуватись.

На етапі вираження думок і почуттів координатор:

• ставить учасникам запитання відповідно до сценарію;

• сприяє висловленню ними своїх почуттів, у разі необхідності надає психологічну підтримку.

На цьому етапі дуже важливим є дотримання координатором нейт­ральної позиції по відношенню як до постраждалих, так і до правопорушни­ка, відмова від моралізаторства, повчань тощо. Координатор мусить повні­стю дотримуватись сценарію як щодо порядку постановки запитань, так і щодо їх змісту. Запитання стосуються думок і почуттів учасників щодо конк­ретного правопорушення, мають бути нейтральними, відкритими.

Приклад запитань правопорушнику:

• Що сталося?

• Про що Ви думали в той момент?

• Про що Ви думали після того?

• Кому Ви нанесли шкоду своїм вчинком? Яким чином?

Приклад запитань постраждалим:

• Що Ви подумали, коли усвідомили те, що з Вами сталося?

• Як вплинула ця подія на Вас та інших?

• Що було для Вас найбільш неприємним і важким?

На етапі розробки плану відновлення правового становища

координатор виконує такі завдання:

• ставить учасникам запитання щодо того, як можна виправити іс­ нуюче становище (відповідно до сценарію);

• пропонує всім учасникам висловити своє ставлення до висунутих пропозицій;

* наголошує на пропозиціях, що знайшли підтримку учасників нара­ди;

• підводить підсумок обговорення;

• готує текст угоди;

• зачитує остаточний текст угоди та організує її підписання всіма учасниками.

На етапі примирення, як правило, відбувається спільна трапеза (чаю­вання), що дає можливість учасникам у неформальному спілкуванні остаточ­но подолати вороже ставлення одне до одного. •

Розділ IX

СЛУЖБА ПРОБАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ її СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

Даючи оцінку практиці виконання кримінальних покарань в суспільст­ві на сьогоднішній день, треба відмітити, що тюремне ув'язнення є своєрід­ним стержнем сучасної системи покарань будь-якої держави світу. Особи, визнані винними у вчиненні широкого кола злочинів, які представляють сер­йозну небезпеку для держави і суспільства, безсумнівно, заслуговують пока­рання у виді позбавлення волі.

Незважаючи на тенденцію широкого застосування тюремного ув'яз­нення в багатьох країнах світу, його негативні наслідки як для злочинця, так і для суспільства в цілому стають усе більш очевидними. Без перебільшення можна сказати, що в багатьох країнах світу ведуться пошуки позатюремних видів покарань і удосконалювання засобів і методів впливу на правопоруш­ників. Що призвело до необхідності проведення значної кількості досліджень і прийняття різних законодавчих актів, як на національному, так і міжнарод­ному рівнях.

У рамках Організації Об'єднаних Націй ще в 1980 р. VI Конгрес ООН по попередження злочинності і поводженню з правопорушниками прийняв резолюцію № 8, що рекомендує країнам - членам ООН розширити застосу­вання альтернативних тюремному ув'язненню санкцій і здійснювати інтенси­вний пошук нових видів альтернативних покарань.

VII Конгрес ООН (1985 р.) у своїй резолюції № 16 закликав до скоро­ чення чисельності осіб, що засуджуються до тюремного ув'язнення, і розши­ рення застосування альтернативних заходів.

VIII Конгрес ООН по попередженню злочинності і поводженню з пра­ вопорушниками (1990 р.) схвалив напрямок досліджень в області застосу­ вання позатюремних санкцій, обговорив накопичений низкою країн досвід, закликав до широкого обміну інформацією про ефективність альтернативних санкцій.

Результатом діяльності VIII Конгресу став проект Мінімальних станда­ртних правил Організації Об'єднаних Націй у відношенні заходів, не пов'яза­них з тюремним ув'язненням (Токійських правил), що були прийняті резолю­цією Генеральної Асамблеї ООН. Значення цього міжнародного документу полягає в тому, що на основі вивчення розвитку національних законодавств і багаторічної пенітенціарної практики проголошені основні принципи вико­ристання заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, визначені мета і сфера застосування альтернативних покарань.

У більшості країн Європи для виконання багатьох альтернативних по­збавленню волі видів покарань створені спеціалізовані органи - служба про-бації. Це державна служба, яка заходиться поза поліцією та в'язницею, отри­мала свою назву від одного з найбільш поширених за кордоном видів альтер­нативних покарань - пробації, тобто випробування умовним засудженням та

відстрочкою від виконання вироку. Як альтернативна ув'язненню санкція по­лягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, але судом на нього покладені певні зобов'язання й обмеження. Правила ви­магають від нього відвідувати денні центри пробації, періодично зустрічати­ся з наглядовим офіцером, брати участь у певних різновидах діяльності, пе­редбачених положенням про пробацію, дотримуватися законослухняної по­ведінки.

Залежно від складу та характеристики особи суд може додатково вста­новити пробацію з обов'язковим проживанням у спеціальних гуртожитках, психіатричне лікування, а також лікування від алкоголізму й наркотичної за­лежності. Нагляд встановлюється від інтенсивного до помірного й мінімаль­ного. Здійснюють його як професіональні офіцери пробації, так і волонтери та особи з оточення правопорушника. Офіцер пробації, закріплений за засу­дженим, занотовує проведені бесіди, відзначає зрушення в поведінці клієнта, раз на місяць складає його характеристику, яка, за наявності відповідної по­ведінки й усунення його небезпеки для суспільства, може бути направлена в суд для дострокового звільнення.

У деяких юрисдикціях за порушення пробації накладають публічне по­карання, штраф, пожорсткішання нагляду, короткотермінове ув'язнення і, в найгіршому випадку, відправлення у в'язницю на період покарання, що за­лишився.

На певних етапах активізується допомога засуджених всіх категорій по вирішенню питань: реєстрації за місцем проживання; працевлаштування за­суджених; спільна співпраця з центром зайнятості; адаптація у вирішенні со­ціальних питань в тому числі для осіб звільнених умовно-достроково.

У правових системах багатьох країн світу сформувалися дві основні функції, які виконує служба пробації. Умовно їх можна назвати досудова і післясудова.

Одна з найважливіших функцій, яку виконує служба пробації - це до­судова; вона здійснюється на стадії розслідування злочину, одночасно з про­веденням інших слідчих дій, покладених на органи дізнання та слідства. У ході виконання досудової функції забезпечується збір інформації про право­порушника з метою надання допомоги суду у визначенні найбільш ефектив­ного для даної особи виду покарання (позбавлення волі чи іншого виду пока­рання) на основі прогнозу подальшої поведінки особи та можливостей її ре соціалізації у в'язниці чи на волі. Досудова функція передбачає власне соціа­льне дослідження особистості злочинця, складання попереднього соціального повідомлення (доповіді) про нього, присутність на засіданнях суду.