Д0судовий звіт

місто Київ „ 10 " жовтня 2006 року.

Прізвище, ім'я, по батькові: Лисенко Віталій Миколайович

Дата та місце народження: 27.11.1981 року, місто Васильків. Київської обл.

Місце проживання: місто Київ, вулиця Блюхера, 12 кв. 17 Місце роботи: не працює

Подробиці скоєного правопорушення: 16 липня 2006 року о 14.30 год. по вул. Саратовській у місті Києві, на ринку „Нивки" Лисенко В.М. викрав у гр-ки Федорової О.І чоловічу сорочку вартістю 60 грн. та шкарпетки вартіс­тю 3 грн.

Лисенко В.М. тривалий час не працює, перебуває на обліку у центрі за­ йнятості населення, роботи самостійно знайти не може.

Перелік попередніх судимостей правопорушника та інформація про відбуті покарання: 12.05.1999 р. Дарницьким р/с м. Києва засуджений за ст. 206 ч.і КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Покарання відбував у ВК № 98. Звільнений з місць позбавлення волі 12.11.2000 р. по відбуттю строку покарання.

Ставлення жертви до правопорушника та вчиненого: потерпіла Федо-рова О.І. обурена тим, що в неї викрали речі, але так як їй викрадені речі по­вернуті то вона ніяких претензій до Лисенко В.М. не має і просить суд суво­ро його не карати.

Біографія правопорушника: Лисенко В.М. народився та виріс у багато­дітній сім'ї без батька. Так як мати працювала сама то сім'я постійно відчу­вала брак коштів, тому після 8 класів Лисенко В.М. перевівся до вечірньої школи, а вдень працював помічником слюсаря на заводі „Більшовик". Після звільнення з місць позбавлення волі самостійно працевлаштуватися не зміг і на сьогоднішній день перебуває на обліку у центрі зайнятості населення Ше­вченківського району м. Києва якості безробітного та отримує грошову до­помогу, як безробітний.

Захворювання: хворіє туберкульозом.

Дані про сім'ю та друзів: мати (пенсіонерка) живуть разом, але стосун­ки напружені:

брати і сестри живуть у різних регіонах України стосунки підтримують

хороші:

підтримує дружні стосунки із сусідами Сівак П.Н. (28 років) та Козачок

П.Л. (43 роки) часто у них затримується. Сусіди та друзі характеризують Ли-сенко В.М з позитивної сторони.

Аналіз ситуації в даному населеному пункті та ставлення його мешкан­ців до вчиненого правопорушення: резонансу дане правопорушення у мікро­районі не викликало. Ставлення мешканців до вчиненого правопорушення негативне, але більшість із них висловлюються за громадський вплив на пра­вопорушника.

ВИСНОВОК

На підставі аналізу зібраної інформації можна зробити висновок, що Лисенко Віталій Миколайович за час навчання у школі, за місцем старої ро­боти та проживання характеризується з позитивно, скоїв правопорушення що не є тяжким і не викликало великого резонансу у суспільстві, а тому не ста­новить значної небезпеки для суспільства. Провину визнає повністю та ка­ється у вчиненому. На цей час вирішує питання про працевлаштування та проходить курс лікування від туберкульозу. Правопорушник запевняє що у разі надання йому можливості спонукати свою провину без ізоляції від сус­пільства виправдає цю довіру. Просить вибачення як у потерпілої так і у всіх оточуючих. Викрадені речі потерпілій повернуті повністю і вона не запере­чує щодо застосування до Лисенка В.М. альтернативного позбавленню волі покарання.

Враховуючи вище викладе вважаю за доцільне застосувати до Лисенко

В.М покарання, не пов'язане з позбавленням волі (громадські роботи).

Начальник відділу кримінально -

виконавчої інспекції Шевченківського

району м. Києва Г.М. Роєнков

Розділ VIII Відновне правосуддя

Відновне правосуддя - заходи, спрямовані на відновлення попере­днього (нормального) стану жертви, суспільного порядку та суспільних від­носин, порушених в наслідок скоєння злочину. Вони передбачає безпосеред­нє подолання (компенсацію) конкретних наслідків правопорушення самим правопорушником. Частіше за все відновне правосуддя застосовується стосо­вно підлітків та молодих людей, які здійснили делінквентні вчинки та злочи­ни різного ступеню тяжкості.

Відновне (відновлююче) правосуддя на сьогодні є світовим рухом за переорієнтацію кримінального правосуддя з покарання злочинця на подолан­ня ним конкретних наслідків своїх протиправних дій та на попередження скоєння ним нових злочинів. В різних регіонах світу (Європа, Північна Аме­рика, Австралія, Нова Зеландія та Північна Африка) діють програми, які до­зволяють вирішити кримінальні ситуації засобом відновлення. Певна частина цих програм сформувалася під впливом традиційної культури корінних наро­дів, інша є результатом пошуку фахівцями та представниками громадськості нових, більш ефективних засобів ресоціалізації злочинців та підтримки жертв злочину.

Потреба у пошуку нових підходів виникла через переважну каральну спрямованість сучасного кримінального судочинства. Така спрямованість має два суттєві негативні наслідки.

По-перше, це недостатня увага до потреб та інтересів постраждалих від злочину. Злочин розглядається як порушення законів держави, а не як шкода, нанесена конкретним особам. Результати виконання правопорушником виро­ку (в тому числі штраф, виправні або громадські роботи) спрямовуються на користь держави, а компенсація збитків потерпілому, навіть коли вона пе­редбачується вироком, визначається судом і носить переважно матеріальний характер. В той же час наслідки злочину для постраждалого носять не лише матеріальний, а здебільшого психологічний та моральний характер. Адже внаслідок навіть незначного злочину людина може надовго втратити спокій, впевненість у собі, довіру до інших людей, відчувати біль, страх, гнів, докори сумління. Матеріальні втрати для жертви також носять особистісний, конк­ретний, моральний характер і не завжди можуть бути адекватно оцінені сто­ронньою людиною.

Згідно з американським кримінологом Х.Зером, жертвам злочинів вла­стиві такі потреби:

1. відновлення почуття безпеки; ,. ...

2. відшкодування конкретних збитків і компенсації втрат;

1. отримання відповіді на питання, що ж сталося насправді і чому;

2. отримання можливості розповісти про те, що сталося, та висловити свої почуття;

3. повернення влади над власним життям.

Традиційне правосуддя не дозволяє повною мірою їх задовольнити, проте може ще більше травмувати постраждалого внаслідок процесуальних дій, змагального характеру судочинства, очікування можливої зустрічі зі зло­чинцем після відбуття ним покарання тощо.

По-друге, караюче правосуддя не створює належних можливостей для дійового каяття правопорушника та ускладнює його реінтеграцію у суспільс­тво. Змагальний характер судочинства підштовхує правопорушника до само­захисту, пошуку пом'якшуючих обставин, потерпілий сприймається ним як ворог, а не як особа, щодо якої ним заподіяна шкода. Все це заважає усвідом­ленню правопорушником дійсних наслідків свого вчинку та щирому каяттю. Навіть за умов взяття на себе відповідальності за скоєне ізоляція від суспіль­ства не дає можливості правопорушнику виправити наслідки своїх дій.

У разі призначення покарання правопорушник скоріше буде відчувати себе жертвою обставин чи суду, аніж людиною, що відповідає за свої вчинки. Покарання через позбавлення волі лише поглиблює відстань між правопору­шником і законослухняним суспільством, а тавро злочинця заважає його по­дальшої інтеграції у суспільство. З іншої сторони, умовне покарання, звіль­нення від відбуття покарання з випробуванням у разі, коли на засудженого не покладаються обов'язки щодо виправлення наслідків скоєного, може сприй­матися ним як безкарність. Проблемою можуть стати також взаємовідносини між потерпілим і правопорушником, між їх сім'ями у випадку, коли вони проживають в одній громаді.

Відновне правосуддя дає можливість подолати названі вище недоліки традиційного караючого правосуддя. Воно в межах сучасної системи право­суддя створює умови для того, щоб правопорушник усвідомив скоєне та взяв на себе відповідальність, щоб у нього з'явилися обов'язки виправити те, що він вчинив, а жертва отримала безпосередню компенсацію зазнаних нею збитків та дійову допомогу.

Згідно відновного підходу злочин трактується не як порушення закону, а як конфлікт між індивідами, в наслідок якого страждають конкретні люди -і потерпілі, і самі правопорушники, і безпосереднє оточення обох сторін. Відновне правосуддя передбачає, що виправити ситуацію, яка склалася в ре­зультаті правопорушення, має сам правопорушник, зробити це він має без­посередньо. Яким чином він це зробить - визначається в процесі зустрічі по-страждалої сторони в з правопорушником, при чому остаточне рішення при­ймають саме постраждалі.

Результатом відновного процесу повинно бути:

• визнання сторонами несправедливості того, що відбулося;

• розуміння правопорушником наслідків скоєного;

• нормалізація стану жертви;

• домовленість про способи виправлення ситуації та про участь у цьому правопорушника;

• визначення заходів щодо попередження повторних правопорушень.

Процес відновного правосуддя може розпочинатися ще до збудження кримінальної справи, на етапі розслідування або розгляду справи у суді. Є випадки, коли відновні процедури проводилися вже після винесення вироку, на етапі відбуття покарання. Ініціатором його проведення може бути одна із сторін правопорушення, правоохоронні органи, суд, громадські організації чи соціальні служби. Умовами застосування відновного правосуддя є визнання правопорушником своєї відповідальності, наявність конкретного постражда-лого і добровільна згода обох сторін.

Зустріч правопорушника і потерпілої сторони організовується і прово­диться за допомогою спеціально підготовленого нейтрального посередника (медіатора, координатора), який може представляти правоохоронні органи, соціальну службу чи громадську організацію. В процесі підготовки зустрічі посередник проводить окремі бесіди з правопорушником і потерпілою сто­роною, роз'яснює їм сутність і можливості відновної процедури, обговорює питання, що розглядатимуться під час неї, засвідчується у відвертості каяття правопорушника і його готовності взяти на себе виправлення ситуації. Під час самої зустрічі, де крім правопорушника і постраждалих можуть бути при­сутні й інші особи, значимі для них, сторони розповідають про своє бачення ситуації, що склалася в наслідок злочину, про свої почуття, обговорюють на­слідки злочину та способи їх подолання (компенсації). Посередник слідкує за дотриманням цілей зустрічі та встановлених правил, допомагає сторонам знайти спільну мову, висловити свої думки і почуття, досягнути порозуміння, проте сам не бере участі у прийнятті рішення.

Остаточне рішення щодо шляхів виправлення ситуації та обов'язків правопорушника приймається за згодою обох сторін та закріплюється в угоді про примирення. Угода може включати як дії, спрямовані на подолання нас­лідків правопорушення (в тому числі моральних), компенсацію втрат, так і дії, спрямовані на усунення причин правопорушення та попередження нових асоціальних дій правопорушника (наприклад, працевлаштування правопору­шника, проходження ним курсу лікування або психотерапії тощо). Підписана сторонами угода долучається до кримінальної справи і може бути підставою для її призупинення, припинення або враховуватись судом при винесенні ви­року.

Таким чином, відновне правосуддя створює можливість:

• Для потерпілого та його оточення - виразити свої почуття та думки, отримати визнання своїх претензій, несправедливого і незаслуженого поводження по відношенню до себе, бачити і чути реакцію правопорушника, отримати його відповіді на запитання, домогтися вибачення, отримати адекватну компенсацію втрат, переконатися у тому, що подібне більше не повториться;

• Для правопорушника - усвідомити реальні наслідки своїх протиправних дій, принести вибачення та отримати визнання свого покаяння, виправити наслідки заподіяного, поновити попереднє правове положення, уникнути кримінального покарання та таврування, подолати конфлікт між своєю сім'єю і сім'єю постраждалого;

• Для громади, де відбулося правопорушення - подолати проблем, викликаних правопорушенням, відновити позитивні відносини між своїми членами, відновити справедливість, створити умови для перевиховання і ресоціалізації правопорушника без його ізоляції;

• Для правоохоронних органів, суду - зекономити робочий час і ресурси, зосередити увагу на розкритті серйозних справ.

На сьогодні у світ напрацьовано декілька форм організації відновного правосуддя. Найбільш відомі із них медіація жертв та правопорушників (та­кож відоме як "примирення жертв та правопорушників", "конференція жертв та правопорушників"), сімейні конференції („сімейні групові наради") та ко­ла правосуддя.

Медіація як форма відновного правосудця зародилася в США та Кана­ді і зараз найбільш поширена у світі. Вона передбачає обговорення наслідків злочину і прийняття рішення щодо їх подолання безпосередніми учасниками події.

Ідея Сімейних конференцій зародилась в Новій Зеландії, а Кіл правосу­ддя — в Канаді, на грунті традицій корінного населення цих країн. Ці форми передбачають обов'язкове залучення до обговорення правопорушення, його наслідків та до прийняття рішення членів розширеної сім'ї правопорушника та представників громади. Це підвищує авторитет нарад і посилює їх вихов­ний вплив на правопорушників.

Отже, відновне правосуддя дозволяє як надати допомогу жертві злочи­ну, подолати наслідки злочину, так і створити умови для виправлення право­порушника і повернення його до законослухняного життя без ізоляції і тав­рування.