Прийняття остаточного рішення за результатами випробування

Прийняття остаточного рішення за результатами випробування завжди здійснюється судом за поданням кримінально-виконавчої інспекції. Якщо випробування засудженої суд вважає успішним, він остаточно звільняє її від призначеного покарання, як основного, так і додаткового. При цьому успіш­ність випробування пов'язується з виконанням усіх його елементів, у тому числі і обов'язків по догляду за дитиною та належним її вихованням.

Остаточне рішення про звільнення засудженої від призначеного пока­рання суд може прийняти лише після закінчення іспитового строку /частина 4 статті 79 Кримінального кодексу України/. Прийняття остаточного рішення про направлення засудженої для відбування покарання може відбутись як пі­сля закінчення іспитового строку, так і до його закінчення /у залежності від виконання всіх елементів випробування/.

Жінки, засуджені відповідно до статті 79 Кримінального кодексу Укра­їни, визнаються такими що не мають судимості у разі, якщо вони не вчинять нового злочину та після закінчення іспитового строку судом не буде прийня­те рішення про направлення для відбування покарання, призначеного виро­ком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і йо­го строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості після відбуття призначеного додаткового покарання /частина 2 статті 89 Кримінального кодексу України/.

Особливості здійснення контролю за поведінкою звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

/стаття 83 Кримінального кодексу України/

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є спеціальним різновидом звільнення від подаль­шого відбування покарання.

Обов'язковим елементом звільнення засудженої на підставі статті 83 Кримінального кодексу України є строк такого звільнення. За змістом частин 1 та 4 статті 83 Кримінального кодексу України цей строк являє собою про­міжок часу з моменту набрання відповідною постановою судді законної сили і до моменту досягнення дитиною трирічного віку. Фактично цей строк дещо більший, оскільки засуджена і після досягнення дитиною трирічного віку продовжує вважатись такою, що звільнена від відбування покарання, до при­йняття судом, щодо неї, остаточного рішення. У випадках, передбачених час­тинами 4 та 5 статті 83 Кримінального кодексу України за поданням кримі-нально-виконавчої інспекції строк звільнення від відбування покарання засу­дженої може зменшуватися, оскільки суд може прийняти рішення щодо по­дальшої її долі і до закінчення такого строку.

Звільнення від відбування покарання супроводжується покладен­ням на засуджену певних обов'язків, якими зокрема, є:

• забезпечити належні умови для виховання дитини;

• не ухилятись від контролю з боку підрозділів кримінально- виконавчої інспекції;

• не вчинювати систематично /три і більше рази/ правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажан­ ня стати на шлях виправлення;

• не вчинити у період звільнення від відбування покарання нового злочину.

З урахуванням поведінки засудженої та у залежності від виконання /невиконання/ нею зазначених вище обов'язків суд за поданням кримі­нально-виконавчої інспекції може прийняти одне із наступних рішень:

• остаточно звільнити засуджену від відбування невідбутої частини покарання /у разі виконання нею всіх покладених на неї обов'язків, що свідчить про її виправлення/. Здійснюється після досягнення ди­ тиною трирічного віку і, як виняток, може мати місце у випадку смерті дитини до досягнення такого віку;

• замінити невідбуту частину основного покарання більш м'яким ви­ дом покарання /у випадку, коли поведінка засудженої у цілому свід­ чить про те, що вона стала на шлях виправлення, але мали місце по­ рушення/. Здійснюється після досягнення дитиною трирічного віку;

• направити засуджену для відбування призначеного вироком суду покарання згідно з частиною 5 статті 83 Кримінального кодексу України /у випадку, коли засуджена невиконувала покладені на неї обов'язки, а її поведінка у цілому свідчить про те, що вона не стала на шлях виправлення/;

Особливості здійснення контролю за поведінкою неповнолітніх звільнених від відбування покарання з випробуванням

/стаття 104 Кримінального кодексу України/.

Вимоги щодо застосування до неповнолітнього звільнення від від­бування покарання з випробуванням:

• засудження лише до позбавлення волі;

• строк позбавлення волі не повинен перевищувати п'яти років;

• не вчинення нового злочину протягом іспитового строку;

• виконання покладених судом обов'язків, перелік яких містить час­ тина 1 статті 76 Кримінального кодексу України.

Додатковим покаранням для неповнолітнього можуть бути лише штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді­яльністю /частина 2 статті 98 Кримінального кодексу України/.

Актуальним для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх є загальні положення, що у разі, коли засу-

джений не виконує покладені на нього судом обов'язки або систематично /три і більше рази/ вчинює правопорушення, що потягли за собою адмініст­ративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого для відбування призначеного покарання /частина 2 статті 78 Кримінального кодексу України/.

Суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи /частина 4 статті 104 Кримінального кодексу України/.

З такою особою необхідно періодично зустрічатись, інформувати її про виконання неповнолітнім покладеним на нього судом обов'язків, допущення випадків порушення громадського порядку, спільно планувати і проводити певні профілактичні заходи та виховну роботу щодо неповнолітнього.

Після закінчення іспитового строку неповнолітній звільняється від при­значеного покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції, судом, при чому лише за умови виконання покладених судом обов'язків та не вчи­нення нового злочину. Тобто, протягом іспитового строку зберігаються такі ж вимоги щодо інституту випробування, що і стосовно дорослих засуджених з випробуванням.

Під час здійснення контролю за поведінкою засуджених неповнолі­тніх також необхідно:

• спільно з органами внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями проводити індивідуально-профілактичну роботу;

• контролювати додержання ними громадського порядку та виконан­ ня обов'язків, покладених на них судом;

• виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню ними правопо­ рушень;

• у межах своєї компетенції вживати заходів до їх усунення;

• брати участь у їх правовому вихованні.

При необхідності викликати для проведення бесід батьків неповноліт­ніх або опікунів /усиновителів/, відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи.

Чому неповнолітніх засуджених необхідно викликати разом з батьками або особою, яка їх заміняє?

Це потрібно робити через те, що не всі неповнолітні мають достатній рівень інтелектуального розвитку, необхідний життєвий досвід, для того, щоб у повній мірі усвідомити наслідки, які можуть настати за невиконання умов звільнення від відбування покарання. Крім цього, батьки /особа, яка їх заміняє/ повинні знати, коли неповнолітньому встановлено дні явки на реєст­рацію, які обов'язки він повинен виконати згідно вироку суду. Ніхто неви-грає від того, що молода людина потрапить до місць позбавлення волі, де зможе тільки підвищити свою злочинну "кваліфікацію" та зруйнувати психі­ку, а після звільнення у неї виникнуть проблеми з налагодженням соціальних

зв'язків у суспільстві, тому до роботи з неповнолітніми необхідно залучати і батьків, а в подальшому і громадськість.