Заняття № 24

Тема: Клініко-функціональна біохімія печінки і м’язів в нормі і патології.

Актуальнiсть теми: Біохімія окремих тканин та органів, зокрема печінки і м’язів, розглядує зв’язки хімічного складу та обміну речовин у них із їх специфічними функціями. Вивчення біохімії печінки і м’язів відкриває можливості для пояснення молекулярних механізмів хвороб, що уражають ці тканини, діагностики їх та розробки ефективних методів лікування.

Навчальнi цiлi:

Знати: Хімічний склад, обмін речовин і молекулярні механізми специфічних функцій печінки і м’язів, клініко-біохімічні показники їх патології, фармпрепарати, що використовуються для їх терапії.

Вмiти: Визначати біохімічні показники, що характеризують функціональни й стан печінки та м’язів і давати їм діагностичну оцінку.

Самостiйна позааудиторна робота

1. Заповнити таблицю “Способи знешкодження речовин у печінці”.

Спосіб знешкодження

Ферментна система

Речовини, що знешкоджуються цим способом

2. Написати реакції знешкодження фенолу та індоксилу у печінці шляхом взаємодії з УДФ-глюкуроновою кислотою і ФАФС.

3. Написати рівняння реакцій утворення креатину, креатинфосфату і креатиніну.

4. Підготувати вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи.

Контрольнi питання

1. Функції печінки в обміні речовин і підтриманні гомеостазу.

2. Механізми знешкодження токсичних продуктів ендо- та екзогенного походження: а)уреогенез; б)мікросомальне окислення; в)реакції кон’югації.

3. Клініко-біохімічні показники порушень функціонального стану печінки.

4. Морфологічна структура та хімічний склад скелетних, серцевого і гладеньких м’язів.

5. Молекулярні механізми скорочення і розслаблення м’язів.

6. Джерела енергії для м’язової роботи. Роль АТФ і КФ.

7. Біохімічні зміни та показники патології міокарда та скелетних м’язів.

8. Фармпрепарати, які використовуються в кардіології.

Самостійна робота на занятті

Виконати лабораторну роботу, оформити та захистити протокол.

1. Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки.

Принцип методу. Проба заключається в нагрузці бензоатом натрію з наступним визначенням в сечі гіпурової кислоти. Синтез гіпурової кислоти з бензойної кислоти і амінокислоти гліцину здійснюється в печінці згідно рівняння:

С₆Н₅СООН + Н₂N - CH₂ - COOH → C₆H₅CONHCH₂COOH + H₂O

Проба здійснюється таким чином: Хворому після легкого сніданку (100 г білого хліба і 2 стакани води), дають випити розчиненого в 30 мл води 6 г бензойнокислого натрію - запиває цей розчин 1-м стаканом води. Хворий мочиться - отримують першу порцію сечі, після цього на протязі 4-х годин збирають сечу (друга порція). В отриманій сечі визначають наявність білка з допомогою сульфосаліцилової кислоти. При наявності в сечі білка його осаджують і відфільтровують. Для цього на кожні 100 мл сечі додають по 5 мл 20% розчину сульфату міді і однонормального розчину NаОН. Суміш нагрівають до кипіння і після охолодження фільтрують в градуйований циліндр для вимірювання об’єму.

Виділення гіпурової кислоти. В хімічну колбу наливають 20 мл сечі, додають 3 г NaCl і нагрівають, помішуючи, до повного розчинення солі. Після охолодження сечі до неї додають для кращої кристалізації гіпурової кислоти 0,4 мл розведеної 1:1 сірчаної кислоти і скляною паличкою протирають стінки колби. Процес кристалізації повинен продовжуватися 15 хв. при температурі 15^oС. Після цього розчин фільтрують, осадок гіпурової кислоти на фільтрі відмивають від сірчаної кислоти охолодженим 30% розчином NaCl. Осад гіпурової кислоти переносять в колбу, де проводили осадження, додають 20 мл нагрітої води і розчиняють гіпурову кислоту при нагріванні.

Визначення гіпурової кислоти. Нагрітий розчин гіпурової кислоти титрують 0,1н розчином NaOH до слабо-рожевого кольору (індикатор фенолфталеїн). По кількості лугу розраховують вміст гіпурової кислоти. Результат виражають в грамах гіпурової кислоти або в % по відношенню до кількості прийнятого хворим бензойнокислого натрію.

Приклад розрахунку: 1 мл 0,1 н розчину NaOH еквівалентний 17,9 мг гіпурової кислоти. Якщо на титрування 20 мл сечі пішло 15 мл 0,1 н NaOH, то вміст гіпурової кислоти в 20 мл сечі складає 15 х 17,9 = 270 мг. Крім цього враховують поправку на розчинність гіпурової кислоти в сечі (1 мг в мл), тобто та кількість гіпурової кислоти, яка залишилась нерозчинною. Поправку додають до першого результату: 270 + 20 мг = 290 мг. Роблять перерахунок на загальну кількість сечі, виділеної за 4 год. В нормі за 4 години після прийому 6 г бензойнокислого натрію виділяється 3-4 г гіпурової кислоти. Значення менше за 3 г свідчить про недостатню знешкоджуючу функцію печінки.