Шрифти хх століття

Боротьба за новий літографічний початок дала свободу уяви, допомогла розвитку і розкриттю цілих сімей нових шрифтів.

Перша світова війна вплинула на подальший розвиток шрифтів. У 1920 р. з'являються нові підписи в наборних шрифтах і різні шрифтові форми, які потім використовувались на протязі XIX ст.

Таке шрифтове збагачення вплинуло на кінцеве становлення шрифтових форм. У період 1920-1930 рр. переважають перероблені старі шрифти ренесансової антикви з новими елементами, які були розроблені шрифтовиками: Кезлон, Баскервіль, Дідо, Бодоні.

У Німеччині шрифтовик Фріц Хельмут Ємке (1878 р.) зробив великий внесок у шрифтовій літературі і мистецтві. Ним була видана цінна книга з історії розвитку шрифтів під назвою “Die historische Entwicklung der abendlaendischen”. Разом зі своїми учнями Шнайдлером та Кехом, вплинув на формування суспільного смаку в області шрифтів та графіки. Також займався художньо-педагогічною діяльністю в порівнянні з шрифтовиками XIX ст.

Ф.Ємке створив такі шрифти, як: Ємке-антиква; Ємке-медівал; Ємке-Елзевир.

В європейській шрифтовій творчості 1920 р. до теперишнього часу з'являється велика кількість нових шрифтових форм.

Історичні шрифти диктують моду у використанні рукописів та інструментів для письма, а також надихають на створення нових форм письма.

Багато сучасних художників-шрифтовиків у написанні та наборних шрифтах використовують багатство історично-шрифтової спадщини (пам'ятні епіграми, монети, рукописи, набірні шрифти) беруть їх за основу і додають нові форми.

12.3. Становлення шрифтів у Радянському Союзі Історичний розвитку шрифтів у Радянському Союзі

Втіленню у життя заходів щодо розвитку освіти, видавничої справи, картвиданя служили, зокрема, й друкарські шрифти. Якщо, починаючи з першодрукаря Івана Федорова й пізніше, в Росії була певна практика проектування вітчізняних друкарських шрифтів, то з другої половини ХІХ ст. та на початку ХХ ст. констатуємо відсутність такої практики.

Кілька шрифтоливарень (Лемана, Бертгольде, Кребс та ін.), що діяли в царській Росії, як правило, були філіями зарубіжних фірм. Згадані капіталістичні шрифтоливарні воготовляли й широко рекламували велику кількість різноманітних малюнків шрифтів та вселяких прикрас до складання.

Треба сказати, що основна маса оригіналів цих шрифтів та інших матеріалів до складання (орнаментів тощо) створювались наприкінці ХІХ ст. й початку ХХ ст. в період панування у мистецтві занепадницького стилю “модерн”. Шрифти, створювані в цей період, у своїй більшості були низького художнього рівня. До таких шрифтів можуть бути віднесені, зокрема, ізис, озирис, модерн, карола, геркулес, герольд та багато інших модифікацій.

З часом зростаючий попит книговидання та картовидання, що бурхливо розвивалися, не міг вдовольнятися засміченим асортиментом шрифтів. Робилися спроби упорядкування числених дореволюційних гарнітур друкарських шрифтів. Вони завершилися затвердженням у 1930 р. першого загальносоюзного стандарту на шрифти (ОСТ 1337).

Планомірне проектування малюнків шрифтів почалось з 1938 р. в науково- дослідному інституті поліграфічної і видавничої техніки ОГІЗу РРФСР. Тут вперше було створено лабораторію зі шрифтів, здійснено науково-дослідні роботи у галузі створення, експлуатації й застосування шрифтів. Поряд з проектуванням нових малюнків шрифтів, а також питання теорії проектування шрифтів.

Після Великої Вітчізняної війни роботи зі шрифтів розглядались в науково- дослідного інституту поліграфічного машинобудування. Після війни в цьому інституті був створений відділ нових шрифтів. Тут поліпшувались існуючі гарнітури, створювались нові: банниківська; нова газетна; кудрашівська; енциклопедична; пискарьовська; брускова газетна; рукописна Жихарева; акцидентна Телінгатера; бажанівська.

На дослідженнях зарубіжних зразків було розроблено ряд серій орнаментів та підготовані гарнітури: балтика; північна; журнальна; журнальна рублена; бодоні книжкова.

Важливою передумово наступного розвитку графіки шрифтів повинно бути постійне джерело живлення для проектування нових зразків такого шрифту, творчого доробку художників у вигляді мальованих і рукописних шрифтів. Ця думка не нова. Нам відомо, що повсюдно перші шрифти наслідували за формою рукописні й мальовані. Але відтоді, як застаріли друкарські шрифти, вони, в свою чергу, почали впливати на рукописні й мальовані, які створювались час від часу художниками. Виходить, що мальовані шрифти стають певною мірою матеріалом для створення друкарських.

Яскравим виявом творчого використання спадщини минулого в галузі шрифтів є праці українського художника – графіка Георгія Івановича Нарбута (1886-1920 р.р.). На основі засвоєння і розвитку українських національних традицій, зокрема стародруків і рукописної спадщини народного декоративного мистецтва, Нарбут виробив власний оригінальний стиль.

Міжнародний конкурс на кращі текстові й акцидентні друкарські шрифти позначився надходженням багатьох проектів шрифтів, як латинського, так і кирилочного накреслень.

Затверджений у 1946 р. другий стандарт мав уже шрифти, призначені для механізації складання. У 1952 р. був затверджений стандарт шрифтів ДЕРЖСТ 3489-52. на відміну від попереднього він містив зразки не тільки ручних, а й монотипних та лінотипних шрифтів. У цей стандарт увійшли додатково шість нових малюнків шрифтів: банниківська; журнальна рублена; журнальна; звичайна нова; нова газетна; шкільна гарнітури.

22 липня 1957 р. був затверджений Комітетом стандартів ДЕРЖСТ 3489-57, до нього були введені нові гарнітури: бажанівська, бодоні книжкова, брускова газетна, пискарьовська. В цьому стандарті всі шрифти класифіковано за такими ознаками, як:

• контрасність (співвідношення основних і сполучних елементів);

• наявність і форма засічок.

Групи шрифтів позначаються порядковим номером. Шрифти кожної групи за характером малюнка об’єднуються в гарнітури. Кожна гарнітура має власне найменування, наприклад: шкільна, академічна, журнальна.

Шрифти кожної гарнітури поділяються за накресленням:

1) Залежно від ширини літери на: нормальні; вузькі; широкі.

2) Залежно від нажилу і характеру літери на: прямі; курсивні; похилі.

3) Залежно від насиченості на: світлі; напівжирні; жирні.

Шрифти одного й того ж накреслення поділяються за розміром на шрифти різних кеглів. Від часу введення в дію цього стандарту виникло багато нових малюнків друкарських шрифтів.

У галузі шрифтового оформлення відбулося ряд істотних змін, ширше почали застосовувати шрифти великих кеглів, а також економічні проміжні кеглі 7, 9, 11. виникли нові способи і технологічні процеси, що потребували нових малюнків шрифтів.

Все це зумовило потребу переглянути діючий ДЕРЖСТ на шрифти та створити відповідно до вимог часу новий. Такий ДЕРЖСТ 3489.1-71 було введено в дію 1 січня 1971 р. На відміну від попереднього стандарту шрифти нового стандарту поділяються на шість основних груп. Порядок їх розташування не стандартизувався:

1. Група рублених шрифтів. До цієї групи належать шрифти, що не мають засічок.

2. Група шрифтів з ледве помітними засічками. Це гарнітури з дещо потовщеними кінцями вертикальних штрихів.

3. Група медієвальних шрифтів. Гарнітури з помірною контрасністю штрихів, із засічками у вигляді плавного потовщення кінців основних штрихів, що наближаються за своєю формою до трикутника, переважно з похилими вісями круглих літер.

4. Група звичайних шрифтів. Гарнітури з контрастними штрихами, з довгими тонкими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом, інколи з легким заокругленням, округлі літери з вертикальними вісями.

5. Група брускових шрифтів. Гарнітура з неконтрастними або малоконтрастними штрихами з довгими засічками , що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з легким заокругленням.

6. Група нових малоконтрасних шрифтів. Гарнітура, що має малоконтрастні штрихи з довгими засічками, переважно з заокругленими кінцями, які сполучаються під прямим кутом або легким заокругленням.

7. Група додаткових шрифтів. До них належать шрифти побудова та характер малюнків яких дуже відрізняються від шрифтів шести основних груп.