Чинники, що впливають на кольорову пластику
Окрема пляма на фоні сприймається як об'єкт, що заступає фон, і тому здається розташованим ближче (умова заступання або умова «фігури й фону»). Чим більше різниця зорових роздратувань від фону й плями, тим більше пляма здається виступаючою. Наприклад, чим вона світліша, тим більше «відривається» від фону.
Пластика залежить і від кількості ступенів шкал гіпсометричного фарбування. Якщо інтервал відмінності кольорового фарбування розподілити не на два (фон і пляма), а на декілька шарів, то умов заступання стане більше. Відповідно зросте й пластичний ефект. Уявлення про заступання одного шару іншим залежить також від кольору, світлоти й насиченості їх фарбування. Так, наприклад, фон насиченого теплого кольору здаватиметься ближче, ніж пляма, забарвлена холодним малонасиченим кольором. Пластичний ефект тим сильніший, ніж більше ступенів доводиться на одну і ту ж кольорову різницю, тобто чим слабшими є переходи від одного ступеня кольорового ряду до іншого.
Лесирувальні властивості фарб також впливають на пластику. При згущенні акварельних фарб наступає момент, коли фарба починає темніти й втрачати пластичні властивості. Одні фарби, наприклад, кіновар, досягають повнокольоровості при частковій втраті світлоти й при подальшому згущенні не темніють. Їх пластика росте до припинення зміни світлоти. Інші фарби, наприклад, краплак, після досягнення повнокольоровості при згущенні починають сильно темніти й знижують пластичний ефект.
Кольорова пластика значно посилюється, якщо її доповнити світлотіньовим відмиванням. Особливо це помітно при значній світлоті верхніх ступенів ряду. Проте не завжди відмивання рельєфу покращує пластичну виразність гіпсометричного фарбування, зокрема, воно погано поєднується із зелено-коричневими шкалами.
6.3. Зорове сприйняття пошарового фарбування Властивості гіпсометричних шкал
Кольорові гіпсометричні шкали повинні задовольняти певним умовам. Головні з них:
логічна послідовність зміни кольорових характеристик за ступенем висот;
поступовість переходу кольору за ступенями;
більш чітке виділення кольором якісних меж рельєфу (висотних зон суші або зон глибин океану);
загальна кольорова гармонія шкали, що створює враження цілісності, єдиної поверхні рельєфу;
художність, естетичність кольорової гами;
прозорість кольорів, що зберігає читаність інших елементів змісту карти.
Зорове сприйняття пошарового фарбування
Досягнення об’ємності й пластичності рельєфу на картах пов’язано з урахуванням психофізичних особливостей зорового сприйняття кольору. Найважливішими в практичному відношенні є:
зниження чутливості ока до розрізнення кольорів при малих кутах зору;
нерівноцінність відчуття пластичного ефекту від великих і малих кольорових плям (гіпсометричних шарів);
відмінності в сприйнятті пластичного ефекту у ряді спектральних кольорів;
відсутність прямого еквівалентного зв’язку між відчуттям зміни кольорових характеристик і їх дійсною зміною — психофізичний закон Вебера-Фехнера, що вказує на залежність між роздратуванням і відчуттям. Його дія особливо наочно виявляється при побудові кольорових гіпсометричних шкал.
Ступінь розрізненності гіпсометричних шарів залишається постійною при порівнянні кольорових плям великих і середніх розмірів. Чутливість зору знижується при спостереженні дуже малих кольорових плям, тобто розрізненність падає із зменшенням точки зору (різке зниження чутливості при кутах менше 10').
Хороша розрізненність ступенів — важлива вимога пошарового фарбування, тому при надмірно вузьких шарах (малих кутових розмірах) доводиться об’єднувати ступені або застосовувати особливі оформлювальні прийоми, змінюючи більш контрастно кольорові характеристики (світлоту, насиченість, кольоровий тон).
Велика різниця в розмірах кольорових шарів може викликати ефект різної пластичної віддаленості. Вузькі шари сприймаються більш відступаючими, ніж широкі одного й того ж висотного ступеня. Пластичне вирівнювання одноступеневих, але сильно відмінних шарів практично неможливе.
Різні спектральні кольори, що вживаються для гіпсометричних шкал, викликають неоднакове сприйняття об'ємності рельєфу. Спостереження пластичного ефекту спектральних кольорів показує найбільше виступання червоного і максимальне відступання блакитного й синього. На основі трикомпонентної теорії зору було проведено розрахунок величин збуджень елементів сітківки ока, що відчувають кольори (R — червоного, G — зеленого, і В — синього) на кожні 20 мм і побудовано пластичну криву спектральних кольорів, що побудована П. А. Скворцовим (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Пластична крива спектральних кольорів.
Горизонтальна вісь відповідає пластиці білого кольору (коли дія трьох кольорових збуджень нівелюється). Пластичний ефект виступання поступово збільшується у бік червоного кольору, починаючи від зеленого, а ефект відступання зростає в спектрі блакитних і синіх кольорів. Чистий зелений колір відносно пластики можна розглядати як нейтральний. Це властивість зорового сприйняття широко використовується в пошаровому фарбуванні ступенів, зокрема у вживанні холодних (блакитних і синіх) кольорів для рельєфу дна океану, перехідних від холодних до теплих тонів (зелених, зелено-жовтих) для низовинних і рівнинних областей суші та теплих тонів (жовтих, оранжевих, червоних) для гірських областей.
Різне сприйняття пластичності спектральних кольорів пов’язано також із зміною характеристик кольору — світлоти і насиченості. В однорідних рядах (ахроматичних і хроматичних) збільшення світлоти сприяє виступанню кольору, тобто освітлювання ступенів шкали створює сприйняття підйому, зростання висот. Чим більше ступенів, тим сильніший ефект виступання. Тому світлотний параметр кольору грає велику практичну роль при побудові гіпсометричних шкал.
Зміна насиченості спектральних кольорів дає різні результати. В жовто-зеленій, жовтій, оранжевій і червоній частинах спектру і для пурпурних кольорів збільшення насиченості викликає ілюзію виступання насичених ступенів ряду. При цьому, чим більше чистота кольорового тону, тим відчутніше ефект виступання. З однаково чистих кольорів найбільший ефект виступання дає червоний, причому його межі повноколірності й світлотної зміни можна практично вважати одночасними. У інших кольорів відрізок від моменту повноколірності до найбільшої темноти займає декілька ступенів. Перевага червоного кольору в передачі пластики рельєфу очевидна. Багато гіпсометричних карт застосовують у верхній частині шкали теплі насичені оранжево-червоні й червоні кольори.
Збільшення насиченості кольорів, що лежать на межі між теплими і холодними (наприклад, блакитно-зелений — проміжний між зелено-блакитним і зеленим або ліловий, що між фіолетовим і пурпурним), не викликає ілюзії пластичності, ряд здається пласким. До них можна віднести і деякі теплі кольори низької світлоти, що містять невелику кількість чистого спектрального кольору (так звані «брудні» або темні). Наприклад, невизначений ефект пластики створюють ряди коричневого кольору, біля якого позитивний ефект виступання із збільшенням насиченості гаситься негативним ефектом втрати світлоти.
Зростання насиченості (чистоти) кольору холодної гами створює дуже слабкий ефект виступання (в порівнянні з теплими кольорами), але при згущенні забарвлення холодних тонів зростання насиченості сполучається з більш швидким пониженням світлоти, що, кінець кінцем, створює ілюзію віддалення, глибини простору.
Таким чином, побудова кольорових шкал рельєфу, створення в них пластичності сприйняття, об’ємності, враження глибини й зростання висоти ступенів багато в чому залежать від правильного використання і врахування взаємодії основних характеристик кольору. Закономірно побудовані кольорові ряди шкал, що забезпечують плавність переходів ступенів і одночасно їх чітку розрізненість між собою, що підлягають впливу психофізичного закону зорового сприйняття. Наш зір здатний визначати відносні відмінності між тонами (мінімальний приріст кольору) в сусідніх ступенях шкали при їх дійсній зміні в геометричній прогресії.