1.1.2. Походження видів слов’янського письма

У ІХ ст. від кореня грецьких шрифтів виділилася відокремлена родина слов’янських шрифтів глаголиця та кирилиця.

Ці дві абетки, створені на базі староболгарської мови, й поширилися пізніше серед східних слов’ян. Під час боротьби за релігійне і політичне панування між римсько-католицькою та східною православною церквою, а також проти турецького рабства, глаголиця і кирилиця відіграли важливу роль у національному самовизначенні слов’янських народів.

Формування цих видів слов’янського письма відбулося на території Східної Римської імперії. У 395 р. Римська імперія розпалася на Західну і Східну. Західна імперія скоро загинула під натиском вестготів, очолюваних Аларіхом, а Східна імперія – Візантія – стала могутньою державою.

З плином часу слов’янські народи, що боролися з Візантією, почали створювати свої державні угруповування. Так, у VІ ст. на Балканському півострові утворилася Болгарська держава, що стала колискою слов’янського письма.

Наприкінці 862 р. до візантійського імператора прибули посланці від моравського князя Ростислава, на чолі з його небожем і намісником Святополком, з проханням надіслати місіонерів, які могли б вести проповідь зрозумілою для моравів мовою, замість латинської мови німецького духівництва.

Прохання Ростислава про надіслання місіонерів відповідало інтересам Візантії, яка давно прагнула поширити свій вплив на західних слов’ян. Ще більше відповідало воно інтересам візантійської церкви, стосунки якої з католицьким Римом в середині ІХ ст. загострювались і ставали ворожими. В рік прибуття моравських послів папа Микола прилюдно піддав прокляттю візантійського патріарха Фотія. Якщо раніше вперта і тривала боротьба пап за вплив і владу в християнському світі мала стримані форми прикривалась філосовсько-схоластичними розбіжностями, то в середині ІХ ст. ця боротьба мала вже неприкритий характер.

Особливо яскравою виявилася ця боротьба в Болгарії. Так, у 865 р., т.б. через три роки після моравського посольства, Болгарія прийняла християнство від Візантії.

Моравія була далі від Візантії, ніж Болгарія і вплив Риму відчувався тут дужче, він спирався і на підтримку німецьких феодалів. Тим принадніше було для Візантії, скориставшись проханням послів Ростислава, спробувати відірвати Моравію від Риму. Імператор Михайло ІІІ і патріарх Фотій з великою радістю відрядив своїми місіонерами вченого македонянина Костянтина Філософа (у ченцях - Кирило; 827-869) і його брата Мефодія (близько 815-885). Цей вибір не був випадковим. Костянтин мав уже багатий досвід місіонерської діяльності, він показав себе блискучим дипломантом. Крім того брати походили з напівслов’янського – напівгрецького міста Салуни і добре знали слов’янську мову.

У зв’язку з релігійно-політичною і просвітительською місією в Моравії Кирило, за одностайним свідченням усіх літописних і документальних джерел, перед від’їздом у Моравію розробив якусь одну із слов’янських абеток, але яку саме й по теперешній час невідомо.

Перед тим як звернутися до розгляду основних форм слов’янської писемності, що дійшли до нас від давніх-давен, наведемо лише основні повідомлення про літописи та інші джерела ІХ-Х ст.

Одним з важливих джерел є “Сказання про письмена” Чорноризця Храбра (кінець ІХ – початок Х ст.). У своєму трактаті, що відомий нам у найдавнішій болгарській редакції 1348 року, він наводить два повідомлення про слов’янське письмо. По-перше, Храбр зазначає, що слов’яни до прийняття християнства книг не мали, але використовували для ворожіння і рахування “черти і різи”; по-друге, що після прийняття християнства (йдеться не про офіційний акт, а про попередній тривалий процес переходу в християнство окремих слов’янських груп), але задовго до введення азбуки Кирила слов’яни записували свою мову латинськими і грецькими літерами, не точно, “без устроенія”, тому що латинське письмо і грецьке письмо не могли передавати усіх слов’янських звуків.

Храбр прямо зазначає такі види письма, вживані слов’янами:

• примітивне піктографічне (“черти і різи”), як найраніше;

• грецьке та латинське, що спочатку вживалися в первісному непереробленому вигляді.

Майже всі інші повідомлення про стародавнє слов’янське письмо стосується східних слов’ян. У найдавнішому східнослов’янському літописі “Повість временних літ” про писемність на Русі до прийняття християнства свідчать угоди з греками. В літописі говориться, що угоди 911 та 944 років були написані на: “двою хартю” тобто в двох списках, які призначались для кожної з договірних сторін.

Останнім часом в Софійському соборі український вчений С.О.Висоцький виявив зразок письма, який на його думку, має бути доказом існування у східних слов’ян докириловської азбуки. Ця знахідка була зроблена під час дослідження вченим давніх графіті в апсиді Михайлівського вівтаря. Азбука складається з 27 літер.

Вчений дає таке пояснення: “Якщо порівняти відкриту азбуку з грецьким алфавітом, який складається з 24 літер, то виявляється, що з 27 – 23 подібні до уставних грецьких: серед них немає лише літери “псі”. Решта – чотири – спеціальні букви для передачі слов’янських звуків: б, ж, щ, ш. Місце кожної літери точно відповідає грецькому алфавіту крім вказаних чотирьох”.

Ця знахідка підтверджує гіпотезу російського вченого Мілера, висловлену ним ще в 1884 році, про те, що “до створення Кирилом глаголиці” у слов’ян вже існувало письмо, яке розвинулося шляхом пристосування грецького уставу до фонетики слов’янської мови.

Від періоду діяльності Костянтина Філософа, його брата Мефодія та їхніх найближчих учнів до нас не дійшло ніяких писемних пам’яток, якщо не враховувати написів відкритих в 20 – 50-х роках ХХ ст.. болгарськими академіками. Йдеться про написи з церкви царя Семіона в колишній столиці Болгарії Преславі. Вони виконані не одним, а двома видами слов’янського письма.