Частина 7. Основи світлотіньової пластики

7.1. З історії розвитку способів тіньової пластики. Графічні прийоми світлотіньового зображення

Для отримання світлотіньового зображення використовують різні графічні прийоми: штрихи, тушування, відмивання, фоторельєф (фотографія з рельєфної моделі), освітлені горизонталі. Їх вживання обумовлено розвитком техніки картовидання. У процесі розвитку способи тіньової пластики змінювалися, як за характером картографічного зображення, так і за технологією їх відтворення.

На картах ХVІІІ ст. та більш ранніх панувало перспективне (картинне) зображення рельєфу. Для цього зображення не вимагалося знання абсолютних і відносних висот місцевості й крутизни схилів, а було достатньо мати лише найзагальніше уявлення про розташування хребтів і вододілів. Частково на картах цього часу застосовувалося й відмивання, проте без будь-якого зв’язку з висотами й крутизною схилів.

У кінці ХVІІІ і особливо в ХІХ ст. знаходить своє широке вживання спосіб зображення рельєфу штрихами. Це стало можливим через значне вдосконалення методів знімальних робіт і застосування інструментів, що дало можливість вимірювати кути нахилу. Широкому вживанню штрихування сприяв також пануючий на той час метод видання карт з гравюри на міді.

З середини другої половини ХІХ ст. в знімальних роботах поступово перейшли до зображення рельєфу за допомогою горизонталей. Основною перевагою горизонталей, у порівнянні з штрихами, була можливість проводити на карті різного роду вимірювальні роботи, пов’язані із знанням абсолютних і відносних висот будь-якої точки місцевості.

Перспективний спосіб

Доти поки люди не навчилися вимірювати крутизну схилів і висоту точок місцевості, рельєф на картах або зовсім не показувався, або зображувався недосконалими примітивними способами, до числа яких відноситься перспективний спосіб.

При цьому способі рельєф малювався так, як він представлявся оку спостерігача в профіль насправді або в його уяві. Але перспективний спосіб зображення рельєфу весь час розвивався та вдосконалювався, чим готувався ґрунт для переходу до інших, більш точних і досконалих способів зображення рельєфу. На картах раннього періоду рельєф, як правило, показувався окремими, переважно одноманітними пагорбами, розташованими в місцях, де дійсно були або передбачалися гори.

На картах пізнішого періоду бачимо вже більш досконале перспективне зображення рельєфу, вже не окремими пагорбами, а компактними грядами, що дає деяке уявлення про загальний характер і систему розташування гірських хребтів і вододілів.

Перспективне зображення рельєфу, вживане раніше на старовинних картах, знов з’явилося на сучасних у вигляді наочних перспективних зображень основних морфологічних ландшафтів (типів рельєфу) (рис.7.1).

Перспективний спосіб використовується також на сучасних картах для оформлення рельєфу морського дна, де він в поєднанні з світлотінню створює хорошу пластичність і наочність у передачі крупних структур і окремих форм рельєфу (рис.7.2).

Перспективне зображення іноді в поєднанні з світлотіньовою пластикою, широко використовується на туристських картах і в атласах. Яскравим прикладом є Ski Atlas (Атлас для гірськолижників), виданий в Швейцарії (1978).

Рис.7.1. Перспективні знаки для деяких морфологічних ландшафтів:

1 — льодовики (глетчери); 2 — високогір'я; 3 — високогір'я альпійські; 4 — середньогір’я; 5 — горбисті області; 6 — омолоджені гори; 7 — залишкова рівнина (пенеплен); 8 — залишкова рівнина, що піддалася омолоджуванню; 9 — лесові області; 10 — моренний ландшафт; 11 — друмлини; 12 — фьорди; 13 — алювіальна підгірно-віялова рівнина; 14 — куести; 15 —плато, омолоджене в арідних умовах; 16 — вулкани.

Рис.7.2. Перспективне зображення рельєфу. Фрагмент карти Піренейських гір, складеної Русселем та виданій в 1730 р. в масштабі 1 : 320 000.