6.4. Інформація як товар

Здебільшого виробництво інформаційних товарів і послуг призначено для продажу їх на ринку. Щоб це відбулося, інформаційні продукти повинні мати властивості товару. Це означає, що вони повинні володіти споживчою вартістю й ціною.

Споживча вартість інформаційних продуктів визначається їхньою здатністю задовольнити які-небудь потреби людини, здійснювати певні функції. У загальному виді інформаційні товари по своєму призначенню можна умовно розділити на дві групи: а) засобу виробництва; б) предмети споживання.

Засобу виробництва, про які ми докладно говорили в попередньому параграфі, призначені для наступного виготовлення інших виробів і послуг, метою чого, як правило, є одержання економічних вигід (наприклад, прибутку). Зокрема, інформаційний компонент реалізується в тій або іншій формі в наступних видах засобів виробництва:

• засобах і предметах праці;

• нематеріальних активах;

• технологіях інформаційного забезпечення виробництва.

Предмети споживання призначені для безпосереднього задоволення людиною своїх фізіологічних, соціальних або екологічних потреб. Як основні форми реалізації інформаційних предметів споживання можна назвати засоби й послуги физическогй культури (тренажери й послуги тренерів, спортивні змагання), мистецтва (шоу-бізнес, література, живопис, аудио- і відеопродукція), рекреації (препарати й курортні послуги), екологічної діяльності (дозиметри, экоконсалтинг), утворення (освітні й тренинговые програми) і багато чого іншого.

Мінова вартість і ціна інформаційних товарів. Як відомо, товар - це об'єкт купівлі-продажу, об'єкт ринкових відносин між продавцем і покупцем. До розряду традиційних економічних властивостей, які властиві товарам, ставляться їхня мінова вартість і ціна. Ними володіють й інформаційні продукти, що беруть участь у процесі товарно-грошових відносин.

Мінова вартість характеризує купівельну спроможність одного товару стосовно іншого. Зокрема, наша потреба в певних інформаційних благах (наприклад, книзі, туристичній поїздці, ін.) може бути реалізована за певну суму грошей або ціною відмови від володіння іншим благом: умовного (покупка відкладена) або абсолютного (доводиться продавати вже наявну річ). Саме ця сума й виступає як універсальний еквівалент купівельної спроможності (мінова вартість) даного інформаційного продукту (товару).

З міновою вартістю тісно зв'язана інша характеристика -ціна, під якою звичайно мається на увазі та кількість засобів (грошей), за які продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару (Райзберг й ін., 1996). Природно, що продавець прагне продати якнайдорожче.

Мінімальний рівень ціни продавця при цьому визначається витратами виробництва й доставки на ринок товару. Наприклад, у випадку продажу комп'ютерної програми у витрати виробника входять витрати на розробку програми, створення засобів її захисту, її рекламу, демонстрацію й т.д.

Максимальний рівень ціни покупця визначається, по-перше, рівнем тих вигід, які збирається він одержати від володіння (використання) інформаційним продуктом. Для засобів виробництва критерієм очікуваних вигід звичайно виступає обсяг можливого прибутку. Зокрема, при реалізації комп'ютерних програм можливі вигоди можуть бути обумовлені величиною економії на матеріальних і трудових ресурсах, що може принести використання програми. Другим фактором, що визначає максимальний рівень ціни споживача, є, безумовно, його купівельна спроможність.