2. Необхідність демографічної політики в Україні і її напрямки

Коли Україна була у складі Радянського Союзу демографічна політика зводилася до заохочування багатодітності і здійснення комплексу заходів, які забезпечують матеріальне і моральне стимулювання родин.

Останні роки у демографічній історії України були роками боротьби населення за виживання. Одержавши незалежність у серпні 1991 р., Україна мала на цей момент одну з найбільших у Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Надто швидка трансформація політичної, економічної і соціальної сфер життя суспільства обумовила глибоку соціально-економічну кризу, яка уразила усі верстви населення.

Неготовність і непристосованість основної маси населення до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з іншого, стали причиною погіршення основних показників відтворення населення, стану його здоров’я і у результаті привели до зниження рівня демографічного, трудового і соціального потенціалу країни.

Вихідні фактори, які обумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні (це створює загрозу перспективам стабільності держави), наступні:

• падіння рівня народжуваності (на 40% порівняно з 90-ми роками);

• втрата традицій багатодітності (динаміка сумарного коефіцієнту плідності – зараз 1,3 дитини на одну жінку – свідчить про те, що рівень народжуваності уже давно став недостатнім для заміни старших поколінь новими);

• інтенсифікація рівня смертності (на 30% порівняно з 90-ми роками);

• оскільки з 1991 року смертність перевищує народжуваність спостерігається депопуляція населення;

• різке зниження кількості шлюбів (на 41%), зростання кількості розлучень, зростання орієнтації на неформальні шлюбно-родинні відносини тощо;

• старіння населення, яке неминуче приведе до проблем по утриманню вказаної групи населення;

• існуюча тенденція і реалізація намірів з трудової еміграції працездатного населення країни. За експертними оцінками у зв’язку з виїздом наукових і висококваліфікованих спеціалістів втрати України складають більше 1 млрд. доларів США у рік.

Негативні зміни торкнулися не тільки кількісних, але і якісних показників розвитку населення. Погіршення стану здоров’я відбивається на демографічних перспективах нації, оскільки хворе населення не може відтворювати здорових членів суспільства. Крім того, погіршення здоров’я відбивається на показнику середньої очікуваної тривалості життя (зменшилася в середньому на 2,5 роки).

Зростає захворюваність і смертність від інфекційних і паразитарних захворювань, реальною стала епідемія туберкульозу – 600 тис. захворівши, спостерігаються найбільші в Європі темпи розповсюдження СНІДу. Зростають масштаби значною мірою соціально обумовлених хвороб – в Україні нараховується 1,2 млн. психічно хворих людей,720 тис. хворих алкоголізмом, 56 тис. наркоманів. Соціально-економічними проблемами і низьким рівнем життя обумовлені низькі показники материнського і дитячого здоров’я і високий рівень материнської і дитячої смертності (значно вищий, ніж у розвинених країнах). Особливу занепокоєність викликає високий рівень вроджених дефектів розвитку; сьогодні у кожної третьої дитини спостерігаються відхилення у фізичному або психічному розвитку.

Ці чисто демографічні тенденції відбивають не тільки проблеми з сучасним станом і перспективами відтворення населення і його трудового потенціалу, а також є ознаками розбалансованості сьогоднішнього суспільства, що загрожує його соціальної стабільності.

Зменшення чисельності молоді,яка вступає у працездатний вік, викликає небезпеку загострення проблеми комплектування збройних сил, правоохоронних органів і інших силових структур, що представляє загрозу збереження оборонного потенціалу країни, охорони державного кордону і, взагалі, національної безпеки.

Скорочення чисельності дітей приведе до виникнення проблем формування трудових ресурсів, руйнуванню системи підготовки кадрів, що може створити загрозу посилення зовнішньої технологічної залежності України. В умовах очікуваного економічного зростання може виникнути дефіцит робочої сили, який може покриватися за рахунок нерегульованої імміграції з країн Середнього Сходу, Китаю, В’єтнаму.

У зв’язку зі старінням населення виникає небезпека дефіциту робочої сили, збільшення демографічного навантаження на працездатне населення, підвищується навантаження на систему органів охорони здоров’я, загострюються проблеми з виплатами пенсій і соціальних виплат.

В основі наведених процесів лежать соціально-економічні проблеми, які існують сьогоднішньому суспільстві. Неадаптованість значної частини населення до ринкових умов, неможливість забезпечення оплати праці відповідно її кількості і якості, її недостатній рівень для забезпечення потреб самого працівника і залежних від нього членів родини, відсутність диференційованого підходу при начисленні пенсії, розвал державної системи охорони здоров’я і освіти – все це проблеми останнього десятиріччя, сьогодення і найближчого майбутнього країни, оскільки на сьогодні держава не має достатніх ресурсів для їх розв’язання.

Проте, якщо не почати роботу по збереженню людського потенціалу сьогодні, внаслідок інертності демографічних процесів і їх слабкої керованості з боку держави, ситуація може погіршитися, загрожуючи стабільному і незалежному існуванню самої держави.

Стан демографічних процесів сьогодні обумовлює комплекс наслідків, які необхідно брати до уваги при розробці заходів демографічної політики.

Метою демографічної політики в Україні є поступова стабілізація чисельності населення і формування передумов наступного демографічного росту.

Завдання демографічної політики сучасної України наступні:

– у сфері укріплення здоров’я і збільшення очікуваної тривалості життя:

• збільшення очікуваної тривалості життя шляхом покращення якості життя, зниження передчасної смертності,якої можна уникнути, у першу чергу серед дітей, підлітків і людей працездатного віку;

• покращення репродуктивного здоров’я нації;

• збільшення тривалості здорового (активного) життя шляхом зниження захворюваності, травматизму і інвалідності;

• покращення якості життя хронічно хворих і інвалідів шляхом надання їм умов для реалізації існуючого потенціалу здоров’я.

– у сфері стимулювання народжуваності і укріплення родини:

• створення умов для підвищення рівня народжуваності шляхом поступового переходу від малодітного до середньо дітного типу репродуктивної поведінки;

• всебічне укріплення інституту родини як форми раціональної життєдіяльності особистості і її нормальної соціалізації;

• створення умов для самореалізації молоді;

• соціальний захист і матеріальне заохочення відповідального батьківства.

– у сфері міграції і розселення:

• регулювання імміграційних потоків з метою створення дійсного механізму міграційного заміщення природного спаду населення України;

• створення умов для скорочення еміграційного відтоку, який веде до скорочення науково-технічного, інтелектуального і творчого потенціалу населення країни.

Стратегічне значення демографічного фактору має велике значення для майбутнього розвитку країни, тому у практику державного управління необхідно впровадити принципи орієнтації розвитку країни перш за все на інтереси населення і родини, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мусять відігравати:

– подолання бідності, попередження розвитку хронічної і спадкової бідності на основі зростання доходів і рівня життя всього населення;

– глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються основні важелі репродуктивних і міграційних установок, віталістичної поведінки, здорового способу життя;

– забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для працюючого, але й для його утриманців.

Завдання Кабінету Міністрів України і місцевих органів влади:

• гарантувати належне фінансування і використання існуючих програм реформування системи охорони здоров’я;

• забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей і підлітків, відновити практику профілактичних оглядів населення;

• використати результативні заходи по попередженню розповсюдження таких соціальних захворювань як туберкульоз і ВІЛ/СНІД;

• розробити і здійснити комплекс заходів по покращенню умов праці з дотриманням вимог її охорони;

• сприяти створенню професійних пенсійних фондів і перенесенню на них обов’язків фінансування дострокових пенсій (пільгових);

• забезпечення зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод і зниження смертності від них;

• забезпечити все населення країни якісною питною водою;

• створити дійові механізми по попередженню попадання у торгівельну сіть неякісних і/або прострочених продуктів;

• заборонити рекламу паління і алкоголю, встановити контроль за їх реалізацією неповнолітнім; розвивати пропаганду і економічне стимулювання здорового способу життя.

Не дивлячись на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об’єктивні причини призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрямки демографічної політики мають спрямовуватися перш за все на підвищення рівня і покращення якості життя населення. Необхідно сконцентрувати зусилля на розв’язанні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисті родин з дітьми і старих, покращенні екологічної ситуації, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги і освіти, що, в кінці кінців, стане вагомою основою для переходу до сучасного режиму відтворення населення і збільшення тривалості повноцінного активного його життя.