3. Показники міграції

При дослідженні міграції, як і інших демографічних явищ, важливо знати їх кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, які характеризують його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для населення будь-якої території (країни, району, міста) міграція ділиться на вибуття за її межі і на прибуття зовні.

Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає сальдо міграції (нетто-міграцію або чисту міграцію):

= І – Е

Сума прибуттів і вибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію):

= I – E

Нетто- і брутто-міграція дозволяють наочно представити міграційну картину, проте вони не показують її інтенсивності.

Інтенсивність міграції характеризують наступні показники (коефіцієнти інтенсивності міграції):

1. коефіцієнт прибуття:

2. коефіцієнт вибуття:

3. відносне сальдо міграції:

4. коефіцієнт рухливості:

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність у розчленуванні міграції на окремі частини. Міграцію зазвичай ділять на:

• міграційні потоки – групи мігрантів,які мають спільні території вибуття або прибуття;

• міграційні когорти – сукупності людей, поєднаних загальним періодом міграції.

Враховують мігрантів і за порядковим номером їх міграції (тобто скільки раз вони переміщувалися з місця на місце).

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів – за статтю і віком, соціальній приналежності, національності тощо, оскільки міграційна рухливість різних груп населення достатньо різнорідна.

Для того, щоби мати уявлення про інтенсивність міграції певної групи населення (наприклад, етнічної) використовують часткові коефіцієнти міграції, які визначають як відношення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. Наприклад:

При часових і територіальних співставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який отримують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції:

Лекція №7.

Змістовий модуль №8. Режим відтворення населення в цілому

План

1. Сутність відтворення населення. Концепція демографічного переходу.

2. Історичні типи відтворення населення.

3. Показники відтворення населення.

Питання для самостійного вивчення:

3. Гіпотеза Т. Мальтуса.

4. Моделі населення.

5. Зміст різних модифікацій демографічного переходу.

Література: Л - 4, стр. 82 – 83; Л – 3, стр. 179 – 181, 195 – 199.

1. Сутність відтворення населення. Концепція демографічного переходу.

Головна особливість населення полягає в тому, що, не дивлячись на постійні зміни його чисельності і структури, воно зберігається як населення, тобто само відтворюється.

Відтворення населення – це постійне оновлення його чисельності і структури в процесі зміни поколінь людей шляхом народжень і смертей.

Сукупність параметрів, які визначають цей процес, називають режимом відтворення населення.

Демографію визначають як науку про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній обумовленості цього процесу. Для пояснення зміни типів відтворення населення сучасна наука використовує концепцію демографічного переходу – переходу від одного типу відтворення до іншого. Проте, перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на питання, чи зможе Земля прокормити усіх своїх жителів зв’язана з ім’ям Томаса Мальтуса, який у швидкому рості населення бачив згубні екологічні наслідки.

Сучасні погляди на динаміку чисельності населення відбиває концепція демографічного переходу. Теорія зв’язує особливості демографічного стану з економічним розвитком і соціальним прогресом у залежності від чотирьох стадій демографічного розвитку, які країни і регіони світу проходять у різний час. Існують різні версії відносно авторства цієї концепції (американці Уоррен С. Томпсон і Френк У. Ноутстайн, француз Адольф Ландрі). У різні часи до концепції демографічного переходу зверталися Е. Россет (Польща), З. Павлик (Чехословакія), П. Калатбарі (Німеччина), Л. Леві і Л. Андерсон (Швеція), А. Вишневський, О. Кваша, Я. Гузеватий – демографи колишнього СРСР. Єдність думок за всіма питаннями демографічного переходу зараз відсутня.

Загальним елементом різних модифікацій концепції демографічного переходу є періодизація демографічного розвитку, яка відповідає трьом найбільшим історичним етапам суспільного розвитку – суспільству привласнювальної економіки, аграрному і індустріальному суспільствам.

У зарубіжній літературі найбільш розповсюджена концепція раціоналізма ( Ландрі, Буржуа-Піша, Ноунстайн, Коугілл, Енке). Ця концепція утворює теоретичні основи схеми розвитку і завершення демографічного переходу у різних регіонах світу, яка використовується у демографічних прогнозах ООН. Її прихильники протиставляють свідоме обмеження кількості дітей у родині, притаманне міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграрному суспільстві.

Важливим елементом концепції раціоналізму є уявлення про гомеостатичне регулювання відтворення населення, відповідно якому рівень народжуваності в кінцевому підсумку визначається рівнем смертності. З цього витікає висновок про універсальність демографічного переходу і його принципово єдиній схемі.

На першому етапі для суспільства з привласнювальною економікою характерні однаково високі коефіцієнти народжуваності і смертності і незначне зростання числа жителів. Коливання коефіцієнтів зв’язані з періодами підвищеної смертності із-за голоду, війн, епідемій. Висока народжуваність була природною реакцією на високу смертність.

У другій половині ХХ віку така ситуація була характерна для племен мисливців і збиральників, які проживають у вологих екваторіальних лісах Амазонії і басейну р. Конго.

Другий етап – стадія початкового зростання чисельності населення – характеризується збереженням високого коефіцієнта народжуваності, зниженням коефіцієнта смертності, ростом тривалості життя і деяким ростом загальної чисельності населення.

Зниження смертності зв’язане з переходом від мисливства і збиральництва до землеробства і скотарства, що дозволило створити запаси продовольства на випадок екстремальних ситуацій (посух, повеней). Це забезпечило умови до приросту населення. Головними факторами високої смертності були епідемії і численні війни. Багатодітність заохочувалась релігіями. На початок нашої ери чисельність населення склала біля 200 млн. осіб, більша частина якого жила на територіях Китаю і Індії. Північ і Захід Європи були заселені незначно.

Сьогодні демографічні показники 2-ого етапу характерні для ряду країн Африки і Латинської Америки, які ще не досягнули рівня розвитку економіки, при якому народжуваність починає зменшуватись. Існуючі сьогодні високі темпи приросту населення у деяких регіонах (особливо в Африці) при умові напівнатурального господарства погрожують підірвати ресурсну базу країн і збільшити їх проблеми.

Третій етап – стадія сучасного росту населення – визначається стабілізацією на низькому рівні і певним зменшенням коефіцієнта народжуваності. Останнє зв’язане з індустріалізацією і урбанізацією, підвищенням рівня життя, зростанням витрат на виховання, залучанням жінок у суспільне виробництво, розповсюдженням медичних способів регулювання народжуваності. Але тенденція до росту чисельності зберігається, що пояснюється вступом у дітородний період поколінь, що народилися за високої народжуваності.

Наприкінці ХХ в. на 3-ому етапі демографічного переходу перебувають головним чином країни Латинської Америки, де уже відбулися суттєві зрушення у структурі економіки і в характері зайнятості, зв’язані з індустріалізацією.

Четвертий етап – низький ступінь стійкості – характеризується зниженням і стабілізацією народжуваності і смертності, а також чисельності населення.

Першим регіоном, який вступив у цей етап, була Європа. З 1990-х років така ситуація була характерна для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а також Аргентини і Уругвая. Країни Південно-Східної Азії, у яких проводиться успішна демографічна політика, досягнуть цього у найближчі десятиріччя ХХІ віку.

У деяких країнах спостерігається скорочення чисельності населення: коефіцієнти смертності перевищують коефіцієнти народжуваності. Часові інтервали між етапами і фазами демографічного переходу, співвідношення народжуваності і смертності залежать від конкретних соціально-економічних умов.

Другий теоретичний напрямок в інтерпретації демографічного переходу базується на припущенні про відносну незалежність еволюції народжуваності від динаміки смертності (американці К. Девіс, Дж. Блейк, австралієць Дж. Колдуелл). Вчені вважали, що і народжуваність, і смертність детерміновані соціально-економічними умовами, однак механізм цієї детермінації у них різний.

Дж. Колдуелл у 1976 – 1978 рр сформулював концепцію демографічного переходу, засновану на таких тезах:

– тип народжуваності економічно раціональний у всіх суспільствах і визначений типом родини і природою економічних відносин в ній;

– аграрна економіка заснована на великій родині, яка являє групу близьких родичів, поєднану сумісною діяльністю і загальними обов’язками; у такій родині «чисті потоки благ» спрямовані від молодших генерацій до старших, що призводить до максимізації народжуваності;

– індустріальна економіка позбавляє родину функції головного економічного осереддя суспільства, родина стає нуклеарною, а «чисті потоки благ» у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності;

– одночасно традиційна велика родина з присутнім їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

– таким чином, демографічний перехід не є універсальним процесом, а його практична загальність є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя і світогляду, сформованих у країнах Заходу, і це запозичення можливе, однак, тільки у межах суспільного процесу індустріальної перебудови суспільства.

У країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР, найрозповсюдженішою є концепція демографічного переходу як соціально обумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення (В. Павлик, А. Вишневський, П. Калатбарі).

Ґрунтовні положення цієї концепції наступні.

Продовження роду являє собою один з головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Безперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно стабільної рівноваги між видом і навколишнім середовищем. Останнє забезпечується у межах природних біологічних систем, до яких відносять популяції цих видів. Вироблені природним відбором гомеостатичні механізми, які забезпечують відносну стабільність популяції, достатньо ефективні у долюдському світі, за умови, що сама ємність біологічних систем, як правило, протягом тривалого часу залишається стабільною.

З появою людського суспільства положення докорінно змінюється. Щоби людство могло існувати і розвиватися, повинна постійно підтримуватись внутрішня узгодженість окремих аспектів його діяльності, рівновага кожного з них зо всіма іншими. Завжди існують об’єктивні певні умови рівноваги між процесом відновлення і зміни генерацій людей і іншими процесами, що відбуваються у суспільстві. Це – умови демографічної рівноваги.

Кожному рівню розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відбивають міру контролю людиною над природним і соціальним середовищем.

Процес відтворення населення завжди відбуваються на підставі самоорганізації, яка забезпечує збереження демографічної рівноваги. Цей феномен називають демографічним гомеостазисом.

На відміну від тваринного світу, людина поводиться керуючись культурними нормами, у результаті чого відбувається саморегуляція розмноження людей, яка протягом достатньо тривалого часу забезпечує підтримку об’єктивно необхідної рівноваги.

Сукупність соціально-культурних регуляторів, під впливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримку демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. І якщо певним етапам людської історії відповідають і певні типи демографічної рівноваги, то у свою чергу, кожному типу демографічної рівноваги відповідає своя система соціально-культурних регуляторів, свій демографічний механізм.

У своїй єдності типи демографічної рівноваги і демографічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, що адекватні історично конкретним економічним, соціальним і культурним умовам життя суспільства.

На жаль, на сьогодні ще не склалася загальновизнана теорія, що пояснює конкретні історичні типи соціально детермінованої демографічної поведінки, структуру і фактори формування типів відтворення населення.