§7. Модель макроекономічної рівноваги Дж.М. Кейнса, її базовий та розширений варіанти

Перша третина XX століття виявила багато “больових точок” в економічній теорії та практиці. Класичні та неокласичні рецепти впливу на економічну систему через маневрування рівнем заробітної плати та ставкою проценту виявляли свою низьку ефективність або ж взагалі відмовлялися працювати на оздоровлення економіки. Уряди розвинутих країн світу гарячково шукали способи ефективного впливу на економіку з метою подолання її нестабільності та диспропорцій в розвитку. Виявилося, що саморегулятивні механізми ринку не в змозі розв’язати всі проблеми. У надрах суспільства об’єктивно назрівала необхідність чергової революції в економічній теорії. Таким своєрідним революціонером-рятівником став видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)³. В сучасній економічній літературі Дж.М. Кейнса уже традиційно прийнято називати “батьком” макроекономіки. І ця обставина не є в жодному разі перебільшенням чи переоцінкою внеску Кейнса у розвитку економічної науки. Мабуть чи не основною його заслугою є те, що він вивів рівень економічних досліджень на “макроорбіту”. Адже до нього суть та механізми взаємодії елементів економічної системи практично усі його послідовники пробували пояснити та дослідити на мікрорівні. Власне він найбільш системно та цілісно сформував понятійно-категорійний апарат фактично нової науки, визначив принципи та фактори, що не могли себе проявити у мікровимірі.

Економічна наука зусиллями, насамперед, Дж.М. Кейнса в черговий раз переосмислила зміст процесів, що відбуваються в економічному організмі. Він запропонував свій унікальний рецепт розв’язання проблеми нестабільності економічних систем, їхньої циклічності. Він виділив такі основні макроекономічні чинники:

– сукупний попит;

– сукупна пропозиція;

– сукупне споживання;

– сукупні заощадження (інвестиції).

Власне макроекономічна модель Дж.М. Кейнса є по-суті сукупністю кількох взаємно між собою пов’язаних теорій (сукупного попиту, споживання, мультиплікатора зайнятості).

Найбільш вагомою складовою макроекономічної моделі Дж.М. Кейнса є теорія сукупного попиту. Власне в ній і проявляється в найбільшій мірі революційність його всієї концепції. До Кейнсової теорії сукупного попиту в економічній науці домінував підхід запропонований ще Ж.Б. Сеєм, згідно якого пропозиція є визначальною для формування доходу та зайнятості. Основною причиною порушення макроекономічної рівноваги Дж.М. Кейнс вважав недостатній рівень сукупного попиту. Сукупний попит, що забезпечить рівновагу економічної системи, він називав ефективним сукупним попитом. Саме сукупний попит він розглядав та оцінював як основний регуляторний важіль впливу на економічну систему з метою її стабілізації. Сукупна ж пропозиція в його інтерпретації є величиною незалежною, а тому такою, що погано піддається регуляторному впливу. Ефективний сукупний попит можна сформувати лише забезпечивши повну зайнятість. Натомість, неповна зайнятість приводить економічну систему до нерівноважного стану та диспропорцій у її розвитку.

Макроекономічна модель Кейнса є варіативною. Кейнс дослідив та обґрунтував два варіанти макроекономічної рівноваги, які відображають різний рівень державної регуляторної участі. У його базовій макроекономічній моделі досліджуються механізми досягнення макроекономічної рівноваги економічної системи, що не зазнає державного втручання. У другому варіанті моделі (розширена модель) Кейнс виявляє та досліджує умови макроекономічної рівноваги уже за активної участі державних інститутів.

Базова модель Дж.М. Кейнса. Базова макроекономічна модель включає два основних чинники, що формують сукупний попит (AD) – споживчі витрати домашніх господарств, або ж споживання (C) та приватні інвестиції або витрати фірм (I). Закономірно, що в таких умовах сукупний попит закритої економіки набере такого формалізованого вигляду:

За оцінками Кейнса, обсяг чистих інвестицій є величиною незалежною від обсягів доходу (Y). Водночас, споживання (C) має властивість змінюватися в залежності від динаміки рівня доходу нації. Звідси випливає висновок про те, що споживання є функцією від обсягу доходу нації. Однак, динаміка їх взаємного зростання є різною. Загалом, зростання національного доходу спричиняє приріст споживання. Проте темпи приросту національного доходу завжди вищі, ніж темпи приросту споживання. Таку ситуацію Кейнс пояснив, запровадивши в макроекономічний лексикон поняття граничної схильності до споживання (MPC) та граничної схильності до заощадження (MPS) і відкривши цікавий “психологічний закон”.

Гранична схильність до споживання (MPC) – частка споживання у структурі приросту національного доходу, або співвідношення приросту споживання (c) до приросту національного доходу (y), що його зумовили;

Гранична схильність до заощадження (MPS) – частка заощадження у структурі приросту національного доходу, або співвідношення приросту заощадження (s) до приросту національного доходу (y), що його зумовили.

Якщо відштовхнутися від припущення про те, що приріст національного доходу (y) може бути використаний лише у двох напрямках – на приріст споживання (c) або на приріст заощадження (s), то ми отримаємо логічну тотожність:

c + s = y

В результаті ділення лівої і правої частин тотожності на величину y, ми отримаємо її новий варіант:

Якщо зважити на запропоновані вище визначення граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження, то з попередньої тотожності ми отримаємо наступну:

З огляду на запропоновану вище рівність, можна математично пояснити дію уже згаданого психологічного закону Кейнса. Його суть, таким чином, полягає в тому, що за умов зростання національного доходу в поведінці людей починає поступово домінувати гранична схильність до заощаджень. Темпи приросту споживання при цьому звісно падають.

Теорія мультиплікатора, в свою чергу, пояснює, яким чином за рахунок приросту інвестицій та мультиплікаційного ефекту зростає сам дохід нації.

Мультиплікатор (примножувач) – множник, або ж числовий коефіцієнт, що показує залежність зміни національного доходу від зміни обсягів інвестицій.

,

де у – приріст національного доходу, k – коефіцієнт мультиплікації, і – приріст інвестицій. Звідси, коефіцієнт мультиплікації визначається так:

Економічна рівновага, таким чином, у базовій моделі буде визначатися обсягом виробництва та національного доходу, тобто фактично сукупної пропозиції, що будуть врівноважені сукупними витратами домашніх господарств та фірм або сукупним попитом. Окрім того, рівень зайнятості в такій ситуації буде максимальним. Отож, за рівноважного обсягу виробництва загальна маса вироблених товарів або чистий національний продукт (ЧНП), точно дорівнює загальній сумі закуплених товарів.

Механізм та динаміку формування рівноваги представлено у таблиці 18.1, що побудована з використанням гіпотетичних даних.

Таблиця 18.1. Динаміка формування та порушення рівноваги у закритій економіці

Роки	Макроекономічні показники						Наслідки
	Фактичний обсяг виробництва (доходу) ЧНП, млрд. грн.	Споживання (С), млрд. грн.	Заощадження (S) млрд. грн.	Заплановані інвестиції, (I) млрд. грн.	Сукупні витрати (С+І) млрд. грн.	Непередбачені інвестиції в запаси (+), або ж вилучення із запасів, млрд. грн.
1	2	3	4	5	6	7	8
1	100	105	- 5	30	135	- 25	Зростання
2	130	130	0	30	160	- 20	Зростання
3	160	154	6	30	184	- 15	Зростання
4	190	177	13	30	207	- 10	Зростання
5	220	199	21	30	229	- 5	Зростання
6	250	220	30	30	250	0	Рівновага
7	280	240	40	30	270	+ 5	Падіння
8	310	259	51	30	289	+ 10	Падіння
9	340	277	63	30	307	+ 15	Падіння
10	370	294	76	30	324	+ 20	Падіння

Коротка аналітика запропонованої вище таблиці 18.1 показує, що порушення рівноваги матиме місце в економіці як за вищого (1 – 5 роки), так і за нижчого (7 – 10 роки) рівня сукупних витрат (сукупного попиту), ніж це потрібно для закупівлі виробленого продукту. Рівноважною економічна система буде лише у 6 гіпотетичному році. При цьому обсяг сукупної пропозиції (ЧНП) дорівнюватиме обсягу сукупного попиту (сукупним витратам). У цей же період усі заощадження будуть рівними сумі інвестицій.

Цікавий ракурс при аналізі базової макроекономічної моделі Дж.М. Кейнса формує її графічна інтерпретація (див. рис. 18.13).

Рис. 18.13. Базова макроекономічна модель Дж.М. Кейнса

Бісектриса кута на рис. 18.13 представляє графік сукупної пропозиції (AS) і, водночас, показує внутрішню динаміку розподілу ЧНП між споживанням, заощадженням та інвестиціями. Точка Е на графіку фіксує момент макроекономічної рівноваги, тобто рівність сукупної пропозиції та сукупного попиту. Остання формується на графіку як геометрична сума споживання та чистих інвестицій. Відрізки a та b у своїй геометричній сумі показують загальну масу заощаджень в економічній системі, відрізок c – загальний обсяг споживання, а відрізок b показує ту частку заощаджень, що стають інвестиціями. Відрізок a показує ту частину заощаджень, що не стали інвестиціями і, відповідно, знизили рівень сукупного попиту. Це в свою чергу, призвело до порушення макроекономічної рівноваги за обсягів ЧНП на рівні Yep. Розглянутий графік отримав в економічній літературі назву “кейнсіанського хреста”. Потрібно відзначити, що в точці макроекономічної рівноваги Е, де сукупний попит та сукупна пропозиція взаємно врівноважені, кількісно рівними будуть і заощадження з інвестиціями (S=I), адже в цій точці відрізок а матиме нульову довжину.

Розширена модель Дж.М. Кейнса. Розширена модель макроекономічної рівноваги включає ще два додаткових компоненти, що формують вплив на сукупний попит в економіці. Цими двома додатковими чинниками є державні закупівлі (G) та чистий експорт (Xn).

Модифікована тотожність базової моделі набере вигляду:

AD= C+ I+ G+ Xn

Власне розробка Кейнсом розширеного варіанту макроекономічної моделі рівноваги є спробою знайти та теоретично обґрунтувати ефективні важелі регуляторного впливу на економічну систему, що працює нестабільно.

Модифікований графік макроекономічної моделі Кейнса представляє рис. 18.14.

Рис. 18.14. Розширена макроекономічна модель Дж.М. Кейнса

Оскільки сукупна пропозиція є “нерухомою” складовою “кейнсіанського хреста”, то добитися макроекономічної рівноваги за відносно вищого обсягу ЧНП, тобто перемістити точку перетину кривих AD та AS вправо-вгору, можна лише включивши у базове рівняння сукупного попиту якісь додаткові і до того ж додатні величини. У якості цих додаткових важелів впливу Кейнсом і були визначені: чистий експорт та державні закупівлі.

Держава, нарощуючи свої витрати (навіть за рахунок зростання державного боргу), регулюючи через фіскальні важелі доходи домашніх господарств та фірм спроможна збільшити обсяг сукупного попиту. Причому, зростання державних витрат з точки зору їх впливу на макроекономічні процеси по суті буде тотожним приросту додаткових інвестицій. А тому додаткові державні витрати матимуть також мультиплікаційний ефект і проявлять себе позитивно у кількох циклах мультиплікації. Формула мультиплікатора державних витрат набере вигляду:

,

де у – приріст національного доходу, k – коефіцієнт мультиплікації, g – приріст державних витрат. При цьому, усі інші відомі залежності між коефіцієнтом мультиплікації та граничною схильність до споживання та заощадження також збережуться.

Практично до аналогічних наслідків призведе і формування позитивного чистого експорту (Xn).

Таким чином, Кейнсіанська макроекономічна модель є доволі ефектною спробою приборкати прояви циклічності та макроекономічної нестабільності, які з певною періодичністю проявляються в національних економіках різних країн світу. Саме тому цю модель ще називають антициклічною. Практика її господарського застосування урядами різних країн виявила її ефективність та теоретичну обґрунтованість. Проте і вона не стала відповіддю на усі проблемні питання розвитку економіки ринкового типу.