0. В5.4. Визначення пластифікуючої дії хімічних додатків

Робота виконується на кількох складах цементно-піщаного розчину 3:1, які відрізняються кількістю пластифікуючого додатку або їх видом / за завданням/. Один із складів має бути контрольним – без пластифікую чого додатку.

Спочатку готують розчин контрольного складу. Відважують 600 г піску та 200 г цементу, перемішують їх насухо протягом 1 хв., замішують водою. Кількість води встановлюють дослідним шляхом, керуючись необхідністю одержати нормальну консистенцію розчину. Згідно із стандартом, за нормальну, вважається така консистенція розчину, яка відповідає діаметру розпливу конуса 106-115 мм. Для визначення розпливу ретельно перемішаний протягом 5 хв. розчин у два прийоми вкладають у попередньо зволожену форму-конус, яка встановлена на диску струшуючого столика. Кожен шар розчину штикують: верхній -10, нижній – 15 разів. Після загладжування поверхні форму обережно знімають, а розчин струшують на столику 30 разів на протязі 30 ± 5 сек. Розплив конуса вимірюють у двох перпендикулярних напрямках та визначають середнє значення. Якщо визначений розплив вкладається в інтервал 106-115 мм, консистенцію такого розчину вважають нормальною. У випадку відхилень в той чи інший бік дослід повторюють, коректуючи кількість води.

Нормальну консистенцію цементного розчину характеризують водоцементним відношенням В/Ц з точністю ± 0,01.

Після визначення нормальної консистенції та В/Ц розчину контрольного складу послідовно за описаною методикою визначають діаметр розпливу розчинів, що містять пластифікуючий додаток. При цьому додаток у попередньо розрахованій кількості /доповнення 1/ вводиться у розчинному вигляді з рідиною затворення. Неодмінною умовою є постійне В/Ц, а відповідно, і кількість рідини затворення / без врахування додатку/, що дорівнює значенням, визначеним для контрольного складу. Після визначення кожен із досліджуваних складів, внаслідок дії пластифікуючих додатків, буде мати різний діаметр розпливу розчину. Результати досліду заносять в таблицю 2.3.

Таблиця 2.3.

Вплив пластифікуючи додатків на текучість та міцність цементно-піщзаного розчину /1:3/

№ складу	Назва додатку	Кількість додатку, Мас.%	В/Ц	Розплив конуса, мм	Гриниця міцності при стиску, МПа зразків через, діб
					1	3	7	28

На основі одержаних результатів будують графік залежності діаметру розпливу розчину від вмісту пластифікуючих додатків. Аналіз графічних залежностей дозволяє вибрати оптимальну кількість або вид додатку. Але одержані результати необхідно ще скоректувати з огляду на відомий вплив пластифікуючих додатків на міцність цементу.

З цією метою паралельно із визначенням нормальної консистенції формують після додаткового перемішування зразки-куби розміром 2х2х2 см за описаною в розділі 2.3 методикою із тих самих розчинів, що були використані для вимірювання діаметру розпливу. Необхідно заформувати по 2 форми кожного із досліджуваних складів. Зразки після попереднього тверднення у формі на протязі 1 доби продовжують тверднути в ексикаторі над водою. Випробовують на стиск по 3 зразки через 1, 3, 7, 28 діб /розд.2.3/. Одержані результати заносять в таблицю 2.3, а також представляють у вигляді графічної залежності в координатах “міцність зразків-кількість /вид/ додатку” .

Сумісний аналіз встановлених графічних залежностей дозволить встановити оптимальну кількість /вид/ пластифікуючи додатків, як таку, що при мінімальному розході має найкращу розріджуючу дію та не має негативного впливу на міцність цементу.