Тема № 2. Техніка промови й культура оратора

Оратор повинен володіти високою культурою мовлення. Йому потрібні знання норм літературної мови й уміння вибирати найбільш точні, дохідливі й найбільш доречні засоби для вираження думки. При виборі слова варто враховувати його значення, сполучуваність слова, його стилістичне забарвлення, його сферу й ступінь поширення, а також його зображувально-виражальні можливості.

Від оратора вимагається не тільки володіння нормами правильного мовлення, але й уміння відчувати мовлення у звуці. Виступаючий повинен чутливо ставитися до звучного слова.

Значеннєве сприйняття промови залежить від її темпу (швидкості проголошення звуків), сили голосу (голосний, тихий, середній), його висоти.

Оратор досягає більшого ефекту, змінюючи темп, силу, висоту свого голосу залежно від змісту мовлення, тобто уникаючи монотонності.

Досвідчений оратор приділяє велику увагу паузам: вони дозволяють робити певні значеннєві акценти, полегшують подих. Природна для усного мовлення переривчастість, якщо вона незначна, дозволяє знайти потрібне слово для вираження думки й навіть активізує аудиторію.

Виступаючий повинен уміти голосом виражати ті почуття, переживання, які відповідають змісту мовлення.

Завдання

1. Прочитайте фрагмент із «Слова про Ігорів похід» в перекладі Максима Рильського – звертання князя Ігоря перед початком його походу на половців (спочатку низьким тоном, потім середнім, потім високим):

Браття мої, друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

А сядьмо, браття,

На бистрі свої коні,

На синій Дон погляньмо.

2. Прочитайте уривок «Про вимову» із книги М.В. Ломоносова «Краткое руководство к риторике». Про які особливості мовлення говорить автор? Що вкладається в поняття «голос»? Як пов’язана інтонація з особливістю й типом речення?

Слово вимовляти потрібно голосом чистим, безперервним, не грубим, середнім, тобто не дуже крикливим або досить низьким, рівним, тобто не слід скрикувати раптом досить голосно й раптом донизу опускатися, і, напроти того, непристойно вимовляти одним тоном, без усякого підвищення або зниження, але, як вимовний розум вимагає; помірковано підвищувати й знижувати потрібно й голос. У проханнях, у вигуках і в інших сильних фігурах слід голос підносити з деякими стрімкістю і відривом. У тлумаченні й у ніжних фігурах потрібно говорити рівніше й трохи нижче; радісну матерію веселим, жалюгідну жалюгідним, прохаючу зворушливим, високу – величним і гордим, сердиту вимовляти гнівним тоном. І, словом, голос свій керувати повинен ритор за станом й властивостями запропонованої матерії.

3. У якому темпі треба вимовляти вирази, і від чого залежить темп у цьому ви­падку?

Це зажадає два дні. Це зажадає понад тисячу років.

4. На які особливості мовлення вказують прислів’я, приказки, стійкі вирази? Які з них характеризують темп мовлення?

Горлом не візьмеш. Горлом хата не рубається. Замолола безголова. Пищить, як курча. Говорить, немов у стіну горохом сипле. Слово за словом на тарака­нячих ніжках повзе. З першого слова. Меткий до слова. Не вичавиш слова. Нема коли й слова вимовити. Ковтати слова. Крізь зуби цідить. Говорить, що в цідилку цідить. Слова застигають у горлі. Слово до слова приставляє, немов клітки городить. Слово за слово чіпляється. Захлинатися словами. Кресати словами. Говорить, як кліщами на коня хомут тягне. Строчить, як з кулемета. Тисячу слів за хвилину. Сипати словами. Стріляти словами.

5. Стежте за темпом мовлення. (Оратор говорить приблизно 100–120 слів на хвилину). Визначте свій темп мовлення. Для цього візьміть вірш або прозаїчний уривок, які ви знаєте напам’ять, відзначте фрагмент, що складається з 100–120 слів. Якщо ви прочитали його напам’ять за хвилину, темп вашого мовлення нормальний; якщо прочитали швидше – вам треба стежити за собою, щоб говорити повільніше, якщо не уклалися у хвилину – попрацюйте над тим, щоб мовлення було більш швидким.

6. Учіться поступово прискорювати й сповільнювати своє мовлення! Прочи­тайте напам’ять який-небудь вірш або уривок із прози, визначіть, за скільки хвилин ви його читаєте. Постарайтеся прискорити, а потім сповільнити темп читання на півхвилини, одну, дві хвилини.

7. Скажіть, як залежить інтонація мовлення від стану мовця (крайнє звору­шен­ня, захват, апатія, переляк, радість, байдужність, спокій, схвильованість, гнів)? Чи впливає характер інтонації на адресата? Як? У яких ситуаціях?

8. Поспостерігайте за мовленням людей, коли вони чимось розстроєні, на щось обурюються, чомусь радіють, від чогось прийшли в захват. Визна­чіть, як емоційний стан людини відбивається в його мовленні.

9. Продовжіть ряд визначень, що характеризують тон голосу: крикливий, пронизливий, різкий...

10. Згрупуйте дієслова, прикметники, прислівники, з огляду на те, на які особ­ливості мовлення вони вказують. Доповніть кожну групу новими словами.

Чеканити слова, рубати слова, мимрити, канючити, захлинатися словами, рапортувати, розтягувати слова, заворожувати словами, присипляти своєю роз­мовою, сюсюкати; однотонне мовлення, переривчасте мовлення, схвильоване, крикливе, розміряне, тихе, невиразне, виразне, утруднене, спокійне, плавне, співуче, м’яке, дивне, тепле, полум’яна промова, захоплююча, голосна, суха, пишномовна; говорити тихо, голосно, швидко, повільно, спокійно, чемно, грубо, рішуче, з жаром, із працею, із захопленням, з гордістю, люб’язно, відверто, охоче, задушевно, привітно, полум’яно, емоційно, жваво, захоплено, гнівно, зло, зухвало, миролюбно.

11. Прочитайте виразно вірш – за вашим вибором. Прочитайте його пов­торно. Відзначте всі паузи, які ви зробили, і поясніть мету кожної паузи (значеннєва, психологічна, пов’язана з розділовими знаками, на кінці віршованого рядка та ін.). Якщо буде потреба прочитайте матеріал про паузи в книзі Н.Д. Бабич «Основи культури мовлення». – Львів, 1990. – С. 200–202.

12. Як ви розумієте слова К.С. Станіславського: «Пауза – найважливіший елемент нашого мовлення й один з головних її козирів».

13. Учіться говорити ясно й чітко!

1. Читайте щодня по 10–12 скоромовок (повільно, чітко вимовляючи всі звуки). При вимові голосних більше відкривайте рот, при вимові приголосних – старанно рухайте тими органами мовлення, за допомогою яких ці звуки утворюються.

2. Вимовте наведені нижче скоромовки, поступово прискорюючи темп:

Ой збирала Маргарита маргаритки на горі, розгубила Маргарита марга­ритки на дворі. Проміняла Парася карася на три пари чистокровних поросят, ой побігли поросята по росі, простудились поросята, та не всі. Прийшов Прокіп – кипів окріп, пішов Прокіп – кипить окріп, як при Прокопі кипів окріп, так і без Прокопа кипить окріп. Протокол про протокол протоколом запрокотольований. Ткач тче тканини на хустки Ірині. Фараонів фаворит на сапфір зміняв нефрит. Чом чорним чорнилом чорніє рядок? Риє рилом рів рівненько порося до рівчака. Щастя щире шириться щосили. Галька Гальці гальки назбирала. Жук жовтий жолобом жорен повзе.

3. Підберіть самостійно 10–12 скоромовок і повторіть їх декілька разів, перес­­­тав­ляючи слова. Темп мовлення поступово прискорюйте. Наприклад: Через грядку гріб тхір ямку. – Гріб тхір ямку через грядку тощо.

14. Наведені нижче слова вимовте пошепки, але ясно й точно, так, щоб їх чула людина, що сидить недалеко від вас у тій же кімнаті.

Хабарництво, кореспонденція, передувала, шаленіти, допомога, транспор­тує, катастрофічний, переглянути, щирість, присутність, удосконалення, діловод­ство, університет, артилерія, фельдшер, фельдмаршал, брошура, Цюріх, Гельсінгфорс.

Ці ж слова вимовте трохи голосніше, але так ясно й чітко, щоб їх чула людина, що сидить в іншій кімнаті.

15. Учіться виражати голосом почуття!

1. Вимовте по-різному етикетну формулу початку мовлення «Пані та пано­ве!» (байдужо, урочисто, виражаючи прохання, іронію, радість тощо).

2. Підберіть кілька етикетних формул початку мовлення, вимовте їх перед вашими товаришами, вкладаючи в ці формули різні почуття. Нехай слухачі визначать, яке почуття хотіли ви виразити в цьому звертанні.

3. Під час виступу оратор почув шум в аудиторії. Придумайте фразу, з якою він звернувся до слухачів, і вимовте її по-різному: із гнівом, з погрозою, з подивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже, з образою тощо.