І. «Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями...»

(промова І. Мазепи до урядників військових і цивільних, 1708 р.).

«Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і не перетерплюють безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя. Обидва вони через свавільство своє і привласнення необмеженої влади подобляються найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли породжували. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою державу свою і оберне її внівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих?» (Українознавство: Хрестоматія. У 2 кн. Кн. 2. – К., 1996. – С. 170–171).

II. Виступ Збігнева Бжезінського з нагоди отримання нагороди Антоновичів у Києві 2 липня 1992 р.

Цей вечір є святом українського інтелектуального життя, святом життє­здатності й волелюбства української нації. Нагорода, яку я мав честь отримати, є також свідченням мого внеску української діаспори в життя України. Я гордий бути у блискучому товаристві колег-лауреатів, що отримують премію нині зі мною, і в не менш блискучому товаристві колег-лауреатів, що отримали цю премію раніше. Я, зокрема, знаю, що одним із перших лауреатів премії Антоновичів був Василь Стус, котрий життям заплатив за відданість своєму народові. З огляду на цей факт я хотів би присвятити свою премію, тобто її грошову частину, родичам політв’язнів, що віддали життя за свободу...

Я маю особисті причини почувати себе щасливим тут цього вечора. Ще з юних літ я вважав, що Україна має бути вільною, і вірив, що одного дня вона таки здобуде собі волю. Мій батько бився за Львів з українцями, але згодом завжди пояснював мені, що польсько-українська війна була братовбивчою, а передвоєнна польська політика щодо України – помилковою. Тож я ніколи не поділяв думки, що свобода для нації не конче має пов’язуватися з незалежністю. Гадаю, вони неподільні - як душа і тіло. Я завжди відчував це серцем і, можливо, одна з причин цього відчуття – моє польське походження, мій польський досвід.

Я маю й геополітичні підстави вітати українську незалежність. Може, тому що однією своєю частиною я поляк, а другою, розумом, американець. Незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи... (Українознав­ство: Хрестоматія. Кн. 1. – К., 1996. – С. 210–211).

III. Листи б. Хмельницького до молдавського воєводи Стефана про дружбу з Росією та про мирні відносини з Молдовою, 1656, Чигирин

Найсвітліший князю земель Молдавії, наш вельмишановний пане і брате.

Ніколи жодна нагода у виявленні наших послуг вашій високості не застала нас бездіяльними. Ми повністю намагаємося дотримуватися постійно раз встановленої приязні вашої високості до нас, поновлюючи її якнайчастіше повідомленнями про наші послуги. Ось чому і при теперішній нагоді ми заявляємо нашу братню щирість і гаряче просимо від Бога найщасливіших успіхів на багато тисяч років для вашої високості. Як тільки через послів вашої високості прийшов до нас лист князя Трансільванії, ми дали негайно на нього відповідь; пояснили, що тільки вступили в міцну дружбу і союз з московськими царями і татарським ханом; у нас немає наміру дати привід до порушення цього зв’язку, скріпленого присягою, навпаки, якщо хто-небудь з ворогів безпричинно спробує переслідувати нас, ми вирішили дати йому одностайну відсіч. Ми ж дотепер нікому не давали приводу для заподіяння зла, треба тільки розглянути умови нашої старої суперечки з поляками. Хоча у нас і є намір вирядити наших послів до князя Трансільванії, проте тепер ми цього не можемо зробити; наші посли, вислані в різні сторони, ще не повернулися; з їх повідомленнями ми повинні були дізнатися про стан наших справ, прийняти рішення та вирядити наших людей в різні сторони для зміцнення дружніх зв’язків. Однак ми думаємо, що князь Трансільванії не повинен з цієї причини виступати проти нас і ставити під підозру тривалі почуття. В усьому іншому ретельно доручаємо себе ласці вашої високості.

Дано в Чигирині, дня 4 квітня 1656 за старим календарем.

Ми вишлемо своїх послів до князя Трансільванії, як тільки повернуться наші люди з Московії і Криму.

Вашої найсвітлішої високості вірний брат, готовий служити, Богдан Хмель­ниць­кий, гетьман Війська Запорізького (Українознавство. Кн. 2, с. 110–111).