2. Види промов за метою

1. За призначенням: промови для всіх (наприклад, у рекламі); промови лише для вибраних, компетентних, довірених осіб; промови тільки для одного (можливо, тільки для себе).

2. Інформаційна мета – повідомлення, навчання, освіта та ін.

3. Мета – пошук істини, згоди, примирення, зняття протиріч. Наприклад, суперечка, дискусії, полеміка, обговорення, робота погоджувальної комісії та ін.

4. Ритуальні промови, пов’язані із традиціями, обрядами, релігійними актами тощо.

5. Мета – установлення контакту, добрих стосунків, або, навпаки, установлен­ня субординації стосунків, перехід на офіційне спілкування;

6. Мета – зацікавити співрозмовників, створити умови для сприймання пода­ль­шого спілкування.

7. Регулятивна мета, наприклад інструктаж.

8. Мета промови – наснага людей, що впали духом; це мовлення, звернене до духовного світу людей, що опинилися в скрутному стані.

9. Промова переконуюча (проповідь).

10. Промова-заклик до дії, подолання небезпеки, можливо, до жертв.

11. Промова-наказ, імперативне мовлення («мова влади»).

12. Промова провокаційна має на меті схилити людину (звичайно не без об­ма­ну) до зрадництва, розголошення таємниці, вчинкам, які суперечать загально­прийнятим поняттям, і переконанням, або – простіше – інтересам самого спів­розмовника.

13. Промова егоїстична (навіть езопова), її мета – блиснути своєю дотеп­ністю, ерудицією, іноді принизити іншого.

14. Естетична мета: театр, вокал, музика тощо.

Мотиви промови бувають дуже складними, вони перетинаються, однак мовець повинен усвідомлювати свої спонукання, а слухаючий повинен (точніше, зацікавлений) розбиратися в мотивах мовця, конструювати їх: адже таке вміння завжди повинне бути домінантою розуміння всієї промови. Це допоможе слухачеві підготуватися до реагування.

3. Невербальні засоби спілкування (паралінгвістика)

Психологи підрахували, що паралінгвістичні засоби в середньому підвищують ефективність спілкування на 35%; додамо до цього, що в окремих випадках слова – ніщо в порівнянні з тим, що говорять очі, а буває, що мовчання нам зрозуміліше усяких слів.

Фонаційні засоби

Зміни гучності мовлення (посилення або ослаблення голосу). Темп мовлення: прискорення або вповільнення передає емоційний стан мовця, іноді конотації. Середня швидкість нейтрального мовлення – 120 слів на хвилину, мовлення вчителя – 75 слів на хвилину.

Тип голосу: чоловічий, жіночий, дитячий, старечий та ін. Все це несе часом важливу інформацію. Наприклад, утома, порушення тощо.

Тембр голосу: передає емоційні стани мовців. Різновиди тембрів: боязкий, тремтячий голос – страх або розгубленість; твердий, напористий, командний голос; проникливий, сугестивний та ін. Імітація тембру: наслідування, гортанному голосу, жіночому голосу та ін. Креативний тембр: застрашливий голос як продукт спеціального тренування.

Інтонації значеннєві: завершеність оповідального речення, інтонація перер­ваного мовлення та ін., питальна інтонація. Логічний наголос – інтонаційне виді­лення важливих слів. Інтонації видільні. Інтонаційне розмежування теми й реми в реченні. Інтонаційне розрізнення в тексті при розходженні голосів персонажів.

Інтонації психологічні, емоційні (нерідко передають додатковий зміст); смутна – радісна, інтонація нудьги, мажорна – мінорна, патетична – іронічна, захоплена або інтонація образи, що передає брутальність або пещення, ніж­ність; інтонація повчальна, заступницька, інтонація задоволення або невдо­волення, безтурботності або заклопотаності тощо.

Якщо значеннєві інтонації легко можуть бути визначені й поставлені, то психологічні спонтанні, їх важко стримати й ще сутужніше імітувати: кому не доводилося спостерігати й помилкову радість, і фальшиву патетику!

Тут не обійтися без майстерності акторської гри.

Паузи, нульова фонація:

• значеннєві паузи зв’язані деякими інтонаціями, наприклад наприкінці речен­ня;

• психологічні паузи передають розгубленість або гнів мовця, а іноді при­вер­тають увагу слухачів до того, що буде сказано;

• паузи, що передають мовні утруднення, наприклад пошук потрібного слова.

Заповнювачі змушених, а іноді й навмисних пауз:

• звичайно-мимовільні: аа-а-а-аа, мммм, нуууу, слова-паразити так сказати, чи знаєте та ін. Вони не несуть інформації й оцінюються різко негативно;

• довільні, паузи-очікування, бувають загрозливими, підкріплюються пог­ля­дом або рухом тіла: погойдуванням ноги, перелистуванням книги, не­ви­раз­ним бурмотанням та ін.; багатозначні паузи.